Безпекова ситуація в Сирії знову загострюється. 9 жовтня Туреччина розпочала нову військову кампанію на території цієї держави.
Операція "Джерело миру" може не лише похитнути той крихкий баланс сил, який встановився останніми роками між основними сторонами громадянського конфлікту, а й спричинити далекосяжні геополітичні наслідки.
Дії турецької влади - природне продовження політики Анкари, яка здавна заявляла про необхідність стабілізувати ситуацію на південному напрямку за рахунок створення поясу безпеки вздовж турецько-сирійського кордону. Реалізовуючи нову військову операцію проти курдських загонів народної оборони (YPG), президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган прагне вирішити кілька завдань. Перш за все, операція відповідає загальній стратегії протидії курдському сепаратизмові, трактованому Анкарою як ключова загроза національній безпеці. Турецька влада наполягає, що сирійські курди безпосередньо пов'язані з Робітничою партією Курдистану (РПК), яка продовжує терористичну діяльність проти турецької держави. Для Туреччини курдський національний рух стає природним ворогом. Відтак його ослаблення навіть поза межами турецької території відповідає інтересам Республіки.
Саме задля цього Ердоган уже неодноразово здійснював інтервенції в Сирії. Турецькі збройні сили вперше увійшли на сирійську територію 24 серпня 2016 р. в рамках операції "Щит Євфрату", яка завершилася в березні 2017 р. встановленням контролю над містом Ель-Баб та частиною провінції Алеппо. Найзапекліші бої турецька армія була змушена вести проти бойовиків "Ісламської держави". Втім, основним результатом операції стало ослаблення курдських позицій. Туркам вдалося вбити клин між їхніми анклавами на території північної Сирії, унеможлививши об'єднання курдських територій.
Наступним етапом військового тиску на курдів стала ліквідація західного - меншого за розмірами - анклаву. В січні-березні 2018 р. турецькі війська та їхні проксі з числа сирійських бойовиків здійснили операцію "Оливкова гілка" і взяли під контроль більшу частину регіону Афрін. Судячи з анонсованих планів Ердогана, тепер, після тривалої перерви, нарешті настала черга й підрозділам YPG, розміщеним на схід від Євфрату, відчути на собі потугу турецької зброї. Це ілюструє послідовність політики турецької влади, спрямованої на нівелювання терористичної загрози південним кордонам Туреччини.
Паралельно за рахунок створення зони безпеки у прикордонних районах Сирії Анкара намагається вирішити проблему сирійських біженців. На території Туреччини зараз перебуває близько 3,6 млн переселенців, які втекли від жахіть громадянської війни. Ердоган неодноразово використовував їх у своїх політичних планах. Надані їм притулок і допомога відповідали засадам релігійної солідарності, покладеним в основу ісламістської ідеології Партії справедливості та розвитку. Чинник біженців став одним із аргументів, які виправдовували поглиблену увагу Анкари до сирійської проблеми та жорстку критику режиму Б. Асада. Крім того, вони стали ключовим елементом шантажу, завдяки якому турецька влада намагалася виторгувати для себе преференції у відносинах із Європою.
Втім, сьогодні, в умовах змін конфігурації сил на території Сирії та загострення кризи турецької економіки, біженці перетворюються на тягар, якого Туреччина намагається позбутися. Анкара бачить вирішення проблеми в переселенні їх на територію зони безпеки, яку прагне розчистити поблизу кордону: Ердоган уже озвучив плани повернути таким чином на батьківщину від 1 до 2 млн сирійців.
Слід пам'ятати, що ці дії сприятимуть поглибленню релігійних і національних суперечностей, які й так шматують Сирію. Чимало біженців, котрі шукають притулку в Туреччині, - араби-суніти із західних районів держави, що втекли від утисків із боку режиму Асада. Вони не мають жодного стосунку до курдських районів північно-східної Сирії, куди Анкара прагне їх переселити. Такий масштабний, штучно ініційований рух населення змінить етнічну карту регіону. І це в умовах, коли конфлікти на зазначеному підґрунті й так є постійним джерелом нестабільності на Близькому Сході.
Зрозуміло, що Туреччині вигідно скоригувати демографічну ситуацію поблизу власних кордонів, розбавивши або навіть замінивши ворожих курдів на більш лояльних жителів. Але практична реалізація цього плану виглядає дуже суперечливо. Особливо враховуючи турецький бекграунд застосування етнічного чинника в політичних цілях столітньої давності.
Навряд чи Ердогана хвилюють історичні аналогії, які можуть спасти на думку аналітикам. Критика з боку ЄС та ООН, що виступають проти ескалації конфлікту, теж не справляє ефекту на Анкару. Єдиним стримуючим фактором, який заважав Туреччині розпочати інтервенцію раніше, залишалася позиція Сполучених Штатів, адже Вашингтон зберігає свою військову присутність у контрольованих курдами районах. YPG, що винесли основний тягар боїв з ІДІЛ, вважаються провідним партнером Білого дому в Сирії. Відтак Сполучені Штати шляхом переговорів із Туреччиною намагалися знизити градус напруги.
Втім, дипломатичного компромісу в питанні формування зони безпеки біля турецько-сирійського кордону досягти не вдалося. В результаті, 1 жовтня Ердоган повідомив, що йому не залишається іншого вибору, ніж самостійно діяти в цьому напрямі. Виступаючи перед своїми прибічниками з Партії справедливості та розвитку 5 жовтня, політик заявив про намір знову застосувати повітряні та наземні підрозділи турецьких збройних сил у Сирії. Як засвідчили події 9 жовтня, це були не порожні обіцянки.
Зрозуміло, що Анкара не могла вдатися до активних дій, не узгодивши їх із американцями. Прояснити ситуацію була покликана телефонна розмова між президентами Туреччини та США в ніч із 6 на 7 жовтня. Офіційний прес-реліз Білого дому про її результати демонструє незаперечний успіх Ердогана. Адже в ньому констатується, що турецькі війська найближчим часом розпочнуть операцію в Сирії, а американські сили залишають район її проведення.
Сам Дональд Трамп підтвердив це, написавши у Твіттері, що він був обраний для того, аби вивести країну з "обурливих нескінченних війн", у яких американські військові захищають чужі інтереси. Політик ще раз нагадав про свою давню точку зору, відому ще з часів передвиборних перегонів: на його думку, Сполученим Штатам нічого робити в Сирії. Згодом Трамп трохи скоригував свою позицію, заявивши, що Туреччина не має переходити певних ліній, інакше Вашингтон завдасть нищівного удару по її економіці.
Втім, наразі все виглядає так, наче Ердоган отримав карт-бланш на проведення операції проти сирійських курдів. Від нього лише вимагається не вдаватися до занадто жорстоких методів боротьби. Ілюструє це твердження розпочате відведення американських військових із пунктів спостереження, розміщених поблизу турецького кордону.
Така позиція Трампа викликала жваву реакцію у Сполучених Штатах. Його традиційні опоненти не знехтували нагодою розкритикувати політику адміністрації. Так, спікер Палати представників Ненсі Пелосі назвала це зрадою курдських союзників. Утім, цього разу й багато республіканців висловилися проти сирійської політики президента. В тому числі лідер сенатської більшості Мітч Макконнелл та сенатор Ліндсі Греем.
Сумнівно, що така критика вплине на позицію Трампа, який готується до нових президентських виборів. Розпочата проти нього процедура імпічменту, попри мізерні шанси демократів на успіх у цій справі, теж потребує уваги. Трамп і його команда концентрують усі сили, щоб залишитися в Білому домі ще на чотири роки. Решта питань, які безпосередньо не пов'язані з цим стратегічним напрямом, стають другорядними.
Звісно, дії Вашингтону були вкрай негативно сприйняті сирійськими курдами. Вони розцінюють їх як "удар у спину" з боку союзника. Втім, такі звинувачення теж не зовсім правдиві. Сполучені Штати Америки не давали гарантій підтримувати державотворчі амбіції курдського етносу, які де факто реалізовуються на території Сирії. Не витримує критики й апелювання до того, що американці використали курдів як "гарматне м'ясо" проти ІДІЛ, а потім кинули напризволяще. Курдській меншині загрожувало тотальне знищення у разі перемоги Халіфату. Відтак, американська допомога була їй так само необхідна, як і курдські бійці - американцям. Таким чином, співпраця тут була повністю взаємовигідною і не призвела до формування якогось боргу США перед партнером. Тим часом слід брати до уваги, що Туреччина, попри нинішню гостру кризу у відносинах із Заходом, залишається членом євроатлантичної спільноти. Тобто партнером, інтереси й точку зору якого Білий дім повинен враховувати.
Нині курди повідомляють, що готові захищати свою землю від вторгнення. Це актуалізує іншу проблему. На сьогодні курдські угруповання контролюють значні території на півночі та сході Сирії, де тривають локальні сутички з прибічниками Халіфату й утримується велика кількість полонених бойовиків "Ісламської держави". Але турецька інтервенція потребує консолідації їхніх сил на північному напрямку. Це призведе до ослаблення уваги до проблеми ІДІЛ, що може спричинити вкрай важливі деструктивні процеси, відчиняючи двері відродженню повноцінної загрози з боку радикальних ісламістів.
Наразі невідомо, за яким сценарієм і якими темпами будуть розвиватися події. Жорсткі дії Туреччини можуть спричинити нову хвилю ескалації збройного протистояння.
Політика невтручання Вашингтону та демонстративний ізоляціонізм Трампа відкривають можливості для формування нового - постамериканського - Близького Сходу. Точно можна сказати лише одне: "Джерело миру" виявляється отруєним і в жодному разі не принесе умиротворення в зону конфлікту.