Проведення 23-24 травня президентських виборів у Єгипті символізувало черговий крок республіки на шляху до демократизації та інституалізації державної влади після минулорічної революції. Обрання глави держави в умовах соціально-політичного напруження та погіршення економічної ситуації критично важливе для розвитку країни. І, крім того, є останнім етапом передачі влади від військового до демократично обраного керівництва.
Перші ж висновки щодо результатів голосування, під час якого виборці не змогли обрати свого лідера, свідчать, що єгипетське суспільство розділене і не має єдиного бачення подальшого розвитку держави. При цьому для половини населення вибір тепер полягає в тому, що їм у другому турі доведеться обирати «з двох зол» - тобто ісламіста або представника поваленого режиму Мубарака.
Загалом, президентські вибори стали першими в новітній історії республіки за рівнем прозорості, чесності та конкурентності. Вперше в історії країни це забезпечувалося судовим корпусом: на кожній з понад 13 тис. виборчих дільниць був присутній щонайменше один із 14,5 тис. суддів. Крім того, моніторинг виборчого процесу здійснювали 9,7 тис. спостерігачів із 50 єгипетських і трьох зарубіжних неурядових організацій, у тому числі авторитетного Центру Картера.
Згідно з результатами Вищої комісії для виборів президента Єгипту, перше місце посів голова «Партії справедливості та рівності» (політичне крило ісламістської асоціації «Брати-Мусульмани») Мохаммед Мурсі, за якого проголосували 24,78% єгиптян. Останній екс-прем’єр епохи Мубарака та військовий із 40-річним стажем Ахмед Шафік отримав 23,66%. Трійку лідерів з невеликим відставанням замкнув незалежний кандидат соціалістичних поглядів Хамдін Сабахі, голоси за якого віддали 20,72% виборців. 17,47% голосів набрав іще один ісламіст реформаторського штибу - Абдуль Монейм Абуль Футух, у минулому один з керівників «Братів-Мусульман», який вирішив піти на вибори самостійно, за що й поплатився членством в асоціації. П’ятим на фінішну лінію зі значним відставанням прийшов кадровий дипломат, екс-голова Ліги арабських держав Амр Муса з 11% голосів.
Оскільки жоден з кандидатів не набрав необхідної кількості - понад 50% - голосів, то в країні 16-17 червня відбудеться другий тур голосування, участь у якому візьмуть два кандидати з найбільшою електоральною симпатією - М.Мурсі та А.Шафік.
Коментуючи чесність виборчого процесу, варто звернутися до оцінки Центру Картера, за плечима в якого моніторинг 89 виборчих процесів у різних частинах світу. Згідно з попереднім звітом організації, голосування пройшло мирно і впорядковано, а якість виборчого процесу на більшості відвіданих дільниць була «доброю». Визнаючи наявність процедурних порушень, а також недотримання таємності голосування, спостерігачі центру дійшли висновку, що зафіксовані випадки істотно не порушували чесність голосування. Водночас було зазначено, що відсутність представників кандидатів, ЗМІ та спостерігачів під час фінального об’єднання національних результатів у штаб-квартирі ЦВК «підриває загальну транспарентність результатів виборів». Крім того, у Центрі Картера висловили стурбованість з приводу «ширшого контексту», в якому проводилися вибори, а саме - наявності невирішених «фундаментальних питань», пов’язаних, зокрема, з балансом повноважень президента та державних інституцій.
Власне, останнє зауваження досить слушне, адже новому президентові Єгипту доведеться здійснювати свої повноваження в умовах відсутності основного закону країни та неспроможності політичних сил досягти консенсусу щодо розробки нової. Затверджена у березні 2011 року «Конституційна декларація» віддає Народному зібранню право на визначення основ державної політики, плану економічного та соціального розвитку, загальнодержавного бюджету та контролю за діяльністю виконавчої влади. За цих умов, як видається, конфлікт по лінії парламент-президент неминучий.
Оголошені результати голосування не зовсім збіглися з передвиборними прогнозами, а в дечому взагалі стали «сюрпризом». Якщо ніхто не сумнівався у проведенні другого туру, то порядок фінішування кандидатів у першому здивував багатьох. Як, власне, неочікуваною була й низька явка виборців - за два дні голосування, яке продовжували щодня на годину «через високу явку виборців у вечірній час», на дільниці прийшли всього 46,4% зареєстрованих виборців.
Загалом результати голосування засвідчили падіння загальної підтримки представників політичного ісламу (ісламізму). Навіть якщо підсумувати кількість голосів обох головних ісламістських кандидатів - від «Партії справедливості та рівності» М.Мурсі та Абуль Футуха, кандидатуру якого підтримали й салафіти з «Ан-Нуру», - вони не набрали навіть половини голосів єгипетського електорату. І це при тому, що ще три-чотири місяці тому на парламентських виборах ісламісти із цих двох партій впевнено тріумфували, зайнявши майже дві третини місць у Народному зібранні (47 та 24% відповідно).
Певною мірою це можна пояснити наростанням побоювання в суспільстві стосовно намірів «братства» монополізувати владу в країні, що фактично означатиме перехід від автократичного правління світської партії Мубарака до іншої, тепер уже релігійної. Крім того, падіння рейтингу ісламістів пов’язують і з слабким виконанням ними обов’язків у парламенті та використанням становища для задоволення власних вузьких інтересів, а не державних.
Дехто вважає, що «запасному кандидату» Мохаммеду Мурсі бракувало й харизми, на відміну від головного кандидата Хейрата Шатера, дискваліфікованого ЦВК через непогашені судимості. Саме мільйонера Х.Шатера, який до висунення кандидатури обіймав посаду заступника генерального наставника «Братів-Мусульман», вважають одним зі стратегів асоціації та архітектором проекту «Нахда» («Відродження») - платформи, з якою М.Мурсі пішов на вибори. «Обирайте власника проекту «Нахда», - приблизно так єгипетські блогери критикували Мурсі, натякаючи на те, кому насправді належать важелі влади.
Справжнім сюрпризом голосування стало «майже друге» місце Хамдіна Сабахі, послідовника ідей панарабізму та арабського соціалізму. З гаслом
своєї слабко фінансованої кампанії - «Один із нас» - Сабахі зумів заручитися підтримкою тих, для кого соціальна справедливість є найболючішою темою. Значну частину його електорату становили молодіжні продемократичні рухи (основа минулорічної революції) та профспілки, а також ті єгиптяни, які бачили в ньому єдиного кандидата, «не заплямованого» ні ісламізмом, ні належністю до режиму Мубарака.
Вихід у другий тур пари Мурсі-Шафік обурив багатьох єгиптян, переконаних, що «революцію вкрали». У ліберально-демократичній «Партії вільних єгиптян» заявили, що політсила скоріш за все бойкотуватиме другий тур, оскільки не хоче голосувати ні за «ісламського фашиста» Мурсі, ні за «військового фашиста» Шафіка. Про наміри бойкотувати вибори заявляють і інші продемократичні сили. Сабахі ж назвав голосування вибором із «двох жахів».
Тим часом обидва претенденти на президентське крісло розпочали боротьбу за електорат своїх колишніх суперників, намагаючись у заявах позбутися приклеєних ярликів «ісламіст» для Мурсі та «фулюль» для Шафіка (араб. «рештки», що образливо вживається для представників колишнього режиму). Визнаючи шанси обох кандидатів обійняти посаду глави держави, більш імовірною все-таки видається перемога Мухаммеда Мурсі. Його шанси зростатимуть прямо пропорційно поступкам та домовленостям із ліберально-демократичними силами та «революційною молоддю». Більшість з них не хоче голосувати за «фулюль», а їхній бойкот може призвести до низької явки на виборах і, відповідно, сумнівів щодо легітимності обраного глави держави. Крім того, над екс-прем’єром нависає ще й рішення Вищого конституційного суду щодо «закону про політичну ізоляцію», винесення якого заплановано на 12 червня. Водночас не слід забувати про фактор Вищої ради збройних сил АРЄ, адже військовий генералітет, без сумніву, має і своє «бачення» республіки «після себе».