Впливовий американський тижневик «Тайм» оголосив Джорджа Буша людиною року. Це визнання зроблене, м’яко кажучи, без ентузіазму. Ліберальна преса США, до якої належить і цей часопис, традиційно симпатизує президентам-демократам, але від реальності нікуди не дінешся. «Найшаленіші вибори у нашій історії, — зазначає часопис, — засвідчили, що нація розкололася навпіл, отже, для розв’язання проблеми знадобилося суперечливе втручання Верховного суду. Однак існує незаперечний факт, якого не змінять перерахунки й судові позови: нашим єдиним президентом буде Джордж Буш».
«Тайм» не приховує свого негативного ставлення до 43-го президента США. Водночас він визнає: «Нині навіть окремі демократи приватно висловлюють припущення, що Буш з пропонованою ним м’якою рецептурою має більше шансів вилікувати хворобу, що вразила Вашингтон. Сенат поділений навпіл, республіканці прагнуть влади, а демократи реваншу. Буш — єдиний, хто може їх об’єднати. Він завжди казав, що стоятиме над партіями. Тепер у нього нема іншого вибору: обіцянка, яку він спочатку дав під час виборчої кампанії, стала передумовою його президентства». Інакше кажучи, історія поклала на першого президента США нового століття й нового тисячоліття винятково важливу роль — згуртувати навколо себе націю. Ці думки, висловлені тижневиком «Тайм», своєю суттю співзвучні з лейтмотивом статті «Зірка Джорджа Буша-молодшого», надрукованої у попередньому номері «ДТ».
Цікава перспективна оцінка американським часописом зовнішньої політики, яку здійснюватиме нова адміністрація США. «Незалежно від особистих симпатій і антипатій, — йдеться в одній зі статей, — решта світу, принаймні, вважає, що вона вже знає обраного президента Джорджа Буша. Причина цього очевидна: він покладається головним чином на професіоналів найвищого ґатунку з адміністрації свого батька… Головні політичні гравці у Москві, Пекіні, Токіо, Парижі, на Близькому Сході та й усі решта знають, чого слід чекати від нової адміністрації, і це позбавляє їх турбот невпевненості. Усі вони, згідно з дипломатичними нормами, одразу надіслали вітання, і висловлена в них довіра до нової адміністрації Буша справляла враження щирості. Урядовці в усьому світі з ентузіазмом вітали нащадка президента, котрий найбільше запам’ятався тим, що міцно тримав руку на штурвалі розсудливої зовнішньої політики». На думку оглядача часопису Тоні Керона, нова адміністрація США здійснюватиме зовнішньополітичний курс, керуючись національними інтересами, а не невизначеними гуманітарними концепціями адміністрації Клінтона, яка не спромоглася виробити цілісної зовнішньополітичної доктрини.
Росії, прогнозує «Тайм», від команди нового президента США слід чекати більшої готовності до силових прийомів і меншої схильності ставитися до пострадянського Кремля як до союзника. Намір адміністрації Буша створити щит всеосяжної протиракетної оборони від самого початку викличе підозріння у відносинах. Однак Москва в зовнішній політиці повернула у бік одвертішого суперництва з Вашингтоном, і протидія жорсткішої адміністрації США може реально окреслити стабільність — схожу на ту, що існувала під час холодної війни.
Пекін, пише далі тижневик, не чекає кардинальних змін. Тоді як адміністрація Клінтона час від часу докучала Китаю правами людини, адміністрація Буша, мабуть, проведе розмежувальні лінії з таких проблем, як продаж ракетних технологій третім країнам. Однак головне для обох адміністрацій — відкриття китайських ринків. Обраний президент Буш був палким прихильником відмови від щорічних слухань у конгресі питання про торговельні стосунки між двома країнами. Його адміністрація, ймовірно, підтримуватиме баланс сил у регіоні за рахунок відносин США з Індією, Пакистаном, Північною Кореєю, Південною Кореєю і країнами Тихоокеанського регіону, з усіма, хто прихильний до підтримки стабільності й розширення торгівлі.
Європа, веде далі «Тайм», добре ставилася до команди Буша-старшого. Хоч намір Буша- молодшого якомога швидше залишити Балкани може роздратувати окремих європейських союзників НАТО, багато хто з них не сприймав зухвалого втручання адміністрації Клінтона під час кризи в Косово і, мабуть, вітатиме заміну войовничої Мадлен Олбрайт поміркованішим Коліном Пауеллом. Однак наявні проблеми — від торговельних суперечок та глобального потепління до намірів Європи створити власну військову парасолю і протистояти планам американської протиракетної оборони — означають, що стосунки з Європою не будуть безхмарними.
Близький Схід, пише тижневик, це — регіон, де, напевно, відчуваються найсильніші острах чи радість у зв’язку зі зміною караулу у Вашингтоні. Президент Клінтон був найбільш проізраїльським в американській історії, і перемога Буша викликала в арабському світі широкі настрої, коли бажане видається за дійсне. Безперечно, Буш-старший був набагато безстороннішим у стосунках з Ізраїлем і поміркованими арабськими режимами, ніж Клінтон. Однак політичний клімат у США впродовж останнього десятиліття значно змінився на користь Ізраїлю. Його підігрівали миротворчий ентузіазм самої адміністрації та підтримка єврейської держави християнами-консерваторами. Адміністрація Буша, на противагу клінтонівській, мабуть, дистанціюється від повсякчасних мирних зусиль у регіоні.
Найменше перемозі Буша слід радіти країнам, що розвиваються, зокрема Африці, вважає «Тайм». Клінтон, принаймні, підтримував зацікавленість проблемою розвитку Африки і вносив її у глобальний порядок денний. Однак зовнішня політика Буша, що орієнтуватиметься на національні інтереси, навряд чи передбачає активну участь в африканських справах. У Латинській Америці існують нагальні проблеми безпеки. Адміністрації Буша дістанеться у спадок, зокрема, «колумбійський план», який передбачає для боротьби з наркотиками різке збільшення військової допомоги режимові у Боготі, що опинився в облозі. Однак це може втягнути США у трясовину громадянської війни в цій країні.
Про Україну часопис «Тайм» не згадує. В період президентства Клінтона, успадкувавши від СРСР третій за потужністю у світі ядерний арсенал, вона була об’єктом шаленого тиску, доки не відмовилася від стратегічної зброї. Згодом її оголосили стратегічним партнером і, зрештою, піддали різкій критиці за корупцію, непослідовність у здійсненні економічних реформ і за порушення свободи слова. Сьогоднішня внутрішньо слабка, злиденна Україна навряд чи стане важливим зовнішньополітичним чинником для адміністрації Буша, яка мислить реальними категоріями. Стосунки між Києвом та Вашингтоном чітко окресляться лише тоді, коли Україна перетвориться на стабільну, економічно розвинену, демократичну державу.