У посланні до Дня Росії 12 червня Владімір Путін окреслив межі російських "безкрайніх просторів" - від Калінінграда до Камчатки і Курильських островів, від північних арктичних морів до Севастополя і Криму. Незадовго до референдуму, який дасть можливість внести правки до Конституції РФ та обнулити попередні президентські терміни, Путін традиційно грає на патріотичних почуттях своїх громадян. І не тільки своїх, а й японських. Яким стає очевидно, що російська влада не має наміру повертати спірні території, а лише імітує готовність шукати компроміс.
Сіндзо Абе називають найбільш проросійським політиком в історії японо-російських відносин. Саме з початком його прем'єрства змістився негативний ракурс відносин між країнами, пов'язаний із невирішеною територіальною суперечкою. Нагадаємо: чотири острови Курильської гряди - Ітуруп, Шикотан, Кунашир і Хабомаї - дісталися Радянському Союзу після Другої світової війни. Росія як правонаступниця СРСР досі не підписала мирного договору з Японією, оскільки та вимагає повернення своїх колишніх територій.
Московська декларація 1956 року, яка відновила дипломатичні зв'язки між країнами, передбачала передачу двох найменших островів (Хабомаї та Шикотан) Японії одразу після укладення мирного договору. Однак Микита Хрущов анулював домовленість після підписання Договору про безпеку між Японією та США у 1960 році. Відтоді переговорний процес між країнами затягнувся на десятиліття, а політика повернення "північних територій", як їх називають японці, перетворилася на їхню національну ідею.
Сіндзо Абе вирішив змінити підхід країни до врегулювання ситуації й оголосив про "новий підхід" до Росії. Він передбачає створення міцного фундаменту для економічних та політичних зв'язків, а вже на їх основі - спроби розв'язати територіальну суперечку. За роки перебування при владі японський прем'єр зустрічався Владіміром Путіним 27 разів, з 2013 року 11 разів відвідав Росію, чотири рази побував на Східному економічному форумі.
Абе запропонував амбітний план співпраці з Росією з восьми пунктів, створив спеціальну посаду міністра зв'язків з РФ і дав зрозуміти, що готовий обмежитися двома островами, хоча Країна Вранішнього Сонця традиційно претендувала на чотири. Під його тиском спірні острови перестали називати "споконвічними територіями під російською окупацією", а з "Синьої книги" - щорічної зовнішньополітичної доктрини країни - забрали пункт, яким зазначалося, що північні території належать Японії.
Новий виток у відносинах між двома країнами стався, коли в Москви через анексію Криму та окупацію Донбасу геть зіпсувалися відносини з Заходом. Здавалося б, для офіційного Токіо це був шанс скористатися ситуацією й домогтися поступок від Росії на власну користь, але він, навпаки, намагався пом'якшити антиросійські кроки союзників і не вдаватися до надмірних санкційних обмежень, які б заважали спільній економічній взаємодії. Японський прем'єр був одним із небагатьох світових лідерів, хто не підтримав бойкоту й відвідав зимову Олімпіаду-2014 в Сочі. Він був гостем на Східному економічному форумі в Санкт-Петербурзі саме в той момент, коли Велика Британія оприлюднила інформацію про причетність Росії до отруєння Скрипалів, але змовчав і не вислав російських дипломатів, як це зробили інші країни.
Здавалося б, старання Сіндзо Абе дали свої результати, коли Путін у 2016 році погодився на спільну господарську діяльність на спірних островах як один із перших кроків до пошуку компромісу. Однак реалізація діяльності одразу ж уперлась у проблему суверенітету над цими територіями: жодна з країн не захотіла працювати під правовою юрисдикцією іншої. Досі урядам країн так і не вдалося випрацювати формулу, яка б задовольнила обидві сторони. З цієї причини спільне господарювання поки що зводиться до постійних переговорів між робочими групами та поїздками окремих туристичних груп.
Японія вже має схожий досвід двосторонньої угоди про спільну риболовецьку діяльність від 1998 року, згідно з якою російська влада дозволяє її риболовецьким суднам здійснювати промисел у спеціально відведених зонах поблизу островів, із наданням щорічної квоти. Однак японські рибалки регулярно зіштовхуються з перевірками місцевої інспекції та затриманням суден.
Тож, попри намагання Сіндзо Абе стимулювати японський бізнес до активнішого інвестування в Росію, фінансові ріки очікуваних чи обіцяних японських вкладень в економіку російського Далекого Сходу не потекли і в десятки разів поступаються китайським інвестиціям. Не менше, ніж американські санкції, японські компанії відлякує несприятливий інвестиційний клімат РФ, де виникають проблеми з місцевою владою, експортно-імпортними перепонами та непрозорою правовою системою.
Серед найбільш масштабних проєктів, трактованих як здобуток у російсько-японській співпраці, - придбання Японською національною корпорацією нафти, газу і металу та Mitsui&Co 10% акцій у рамках проєкту "Арктик СПГ-2". Він передбачає створення інфраструктури для транспортування до Японії з півострова Ямал скрапленого газу. Однак диверсифікація енергоресурсів - одне з важливих завдань уряду країни (щоб знизити залежність від імпорту з Близького Сходу, на який припадає 87% імпорту нафти і 22,5% - скрапленого газу), тому й може розглядатися в межах насамперед його власної зацікавленості.
Попри повільне просування, а точніше - тупцювання на місці в розв'язанні територіальної суперечки, Сіндзо Абе сподівався досягти прогресу в цьому питанні, спираючись на особисті дружні стосунки з Владіміром Путіним. Той показово звертається до свого "друга Сіндзо" на "ти" і, здається, не проти проілюструвати широкому загалу внутрішньої й зовнішньої аудиторій японську прихильність в особі нинішнього прем'єр-міністра. Однак на політичному та дипломатичному рівнях Абе не отримує належних жестів взаємності з боку російського президента, який так і не зміг запропонувати реалістичного плану розв'язання проблеми спірних островів. Більше того, за цей час Росія розширила свою військову присутність на Курильських островах і почала будувати господарські та інфраструктурні об'єкти.
На одному зі Східних економічних форумів Путін в імпровізованій формі запропонував підписати мирний договір між країнами (який Японія розглядає у зв'язці з передачею островів) без попередніх передумов, чим поставив Абе у невигідне становище і викликав обурення японського політикуму.
А взимку 2019 року з'явилися повідомлення, що сторони вийшли на останній етап переговорів про укладення мирного договору та згоду Сіндзо Абе на отримання не всіх чотирьох, а двох найменших островів - Шикотан (з населенням 2820 людей) та Хабомаї (де перебувають лише прикордонники, а цивільні не мешкають) на формальних умовах. Йшлося про те, що РФ поки що зможе вести на цих островах господарську діяльність, а населення - залишитися там проживати.
Однак Росією одразу прокотилася хвиля акцій проти передачі островів. За опублікованими тоді даними дослідницької компанії "Левада-центр", 74% росіян виступали проти поступок Японії. І процес поступово вщух, а у ЗМІ обох країн з'явилися взаємні обвинувачення в непоступливості сторін.
Натомість російська влада розробила поправки до Конституції, в яких ідеться, що "Російська Федерація забезпечує захист свого суверенітету і територіальної цілісності. Дії (за винятком делімітації, демаркації, редемаркації державних кордонів РФ з певними державами), спрямовані на відчуження частини території Російської Федерації, а також заклики до таких дій недопустимі".
Деякі японські оптимісти відносин із Росією (яким поки що залишається і Сіндзо Абе) у зазначеній поправці знаходять щілину у вигляді "демаркації кордонів", під яку може підпасти вирішення японсько-російської територіальної суперечки. Однак, схоже, позиція інших політиків поступово починає зміщуватись.
Так, всередині травня Японія поновила свої претензії до Москви стосовно всіх чотирьох спірних островів: в оприлюдненій "Синій книзі дипломатії" відновлено запис про "суверенітет Японії над північними територіями". Каденція нинішнього прем'єр-міністра, який заклав в основу своєї політичної діяльності вирішення проблеми "північних територій", закінчується 2021 року. І на його місце, цілком імовірно, може прийти наступник, який навряд чи продовжуватиме дружню політику стосовно Росії, якщо Сіндзо Абе не вдасться домогтися бодай мінімальної перемоги.
Однак заполітизованість проблеми Курильських островів, як і Криму, тісно пов'язана з іміджем президента Путіна як "збирача російських земель". Притому що від початку його правління Росія поступилася Китаю територією площею 337 кв. км (ділянками в районі островів Большой, Тарабаров і Большой Уссурійський), Норвегії - 175 тис. кв. км морської акваторії, яку 40 років вважала своєю, двома дагестанськими селами - Азербайджану.
Звісно, за бажання, російська влада легко може скерувати патріотичну хвилю у будь-якому напрямку. Однак Курильські острови, як і Крим, наразі мають важливе геополітичне значення для Росії, даючи їй стратегічну перевагу в Чорному та Охотському морях, а відповідно - звучать у промові Путіна невід'ємними полюсами його імперських амбіцій. І цей чинник може посприяти взаємодії України і Японії, коли розвіються останні ілюзії Сіндзо Абе, що Росія - країна, котрій можна довіряти.