Уже нині можна сказати, що план Михайла Саакашвілі цілком спрацював. Він вчинив так, як на його місці вчинив би будь-який політик, котрий дуже схибив, проте, не готовий розстатися з владою. Тепер, після виборів п’ятого січня, Саакашвілі сидітиме в кріслі президента ще п’ять років. Та лише дуже наївні опозиціонери думали, що результат голосування може бути іншим. Перемога Саакашвілі була запрограмована його торішнім рішенням про дострокові вибори, а також тим, з якою рішучістю коротку, але насичену кампанію провели його прихильники, а точніше, сама влада.
Аналіз офіційних даних свідчить, що перемогу Саакашвілі забезпечили віддалені грузинські регіони (на деяких дільницях було зафіксовано результати понад 90% голосів за екс-президента), тоді як столиця голосувала проти. Багатьох здивував високий рівень підтримки Саакашвілі в регіонах із великим відсотком азербайджанців і вірменів. На момент здачі статті в номер недійсними було визнано вибори лише на чотирьох дільницях. Але це жодним чином не впливає на результати голосування загалом. Михайло Саакашвілі лідирує з 52%, а його основний суперник Леван Гачечіладзе здобув 25,26%. Результати решти— менш ніж 7%.
Важливими є й результати референдуму про вступ Грузії в НАТО, який відбувся одночасно з президентськими виборами. Цей курс влади країни підтримали 60% тих, що проголосували. Проте можна погодитися з думкою експертів, що за нинішніх внутрішньополітичних обставин позитивні результати референдуму про вступ в альянс не дуже-то наблизять Грузію до НАТО. Принаймні експерти стверджують, що в Брюсселі поки не поспішатимуть із рішенням про приєднання Грузії до Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ) на Бухарестському саміті цієї організації. Адже, на думку багатьох, вибори в Грузії хоч і пройшли відкрито, але не зовсім чесно.
Виборча кампанія Саакашвілі із самого початку була добре продумана, у хід пустили всі засоби. При цьому Саакашвілі мав фору вже на старті виборчої кампанії. І цей відрив збільшувався в міру того, як екс-президент обіцяв «пряники» своїм виборцям. Справедливості заради зауважимо, що на обіцянки не скупилися й кандидати від опозиції. Правда, на відміну від Саакашвілі, опозиція мала куди менші можливості й ресурси.
Лише Бадрі Патаркацишвілі пообіцяв виділити з власної кишені мільярд доларів — на оплату комунальних послуг, допомогу по безробіттю, пенсії й стипендії. Природно, у разі його перемоги. Проте вже після виборів стало відомо, що влада Грузії ще в листопаді заблокувала особистий рахунок олігарха. У результаті навіть активісти штабу Патаркацишвілі залишилися без зарплати. Що вже казати про інших кандидатів, які не мали фінансових ресурсів грузинсько-російського мільярдера.
Потуги об’єднаної опозиції й зовсім виявилися незначними через те, що їм довелося за місяць до виборів перегрупуватися й терміново визначати пріоритети своєї програми. Фінансові можливості єдиного кандидата Левана Гачечіладзе під час нинішньої компанії (а він у минулому мав процвітаючий винний бізнес) підірвала заборона на продаж грузинських вин у Росії.
У плані ідеологічному програма опозиції також виявилася дуже «неїстівною». Максимальним її завданням в боротьбі за посаду президента було повалення Саакашвілі й згодом скасування самої президентської посади в Грузії, перетворення її на парламентську республіку. Паралельно висувалися гасла боротьби з насильством і авторитаризмом, за свободу й демократію європейського типу. Але по суті програма Гачечіладзе, який у рік революції троянд сам був соратником Саакашвілі, не містила нових ідей. Як признавався головний опозиціонер, скасувавши за двісті днів посаду президента, він готовий покинути політику.
До того ж у грузинської опозиції просто не знайшлося харизматичного лідера, який би відповідав критеріям кандидата в президенти. А розкрутити й пропіарити незалежного депутата й підприємця Гачечіладзе за місяць просто не встигли.
Бадрі Патаркацишвілі вдалося нейтралізувати навіть без сторонньої допомоги. До середини грудня над ним дамокловим мечем висіло обвинувачення в підготовці державного перевороту. А після припинення слідства у цій справі олігарх побоявся повертатися на батьківщину, вирішивши продовжувати боротьбу за президентське крісло з Лондона. А потім Патаркацишвілі й зовсім спантеличив своїх прихильників, за день до виборів сказавши, що пропонує Саакашвілі джентльменську угоду — обом відмовитися від участі у виборах. Грузинські ЗМІ, контрольовані владою, представили це так, що олігарх виходить із боротьби. У результаті він здобув тільки 7%.
Отже, всі козирі із самого початку були в руках влади. Й інтрига президентських виборів полягала лише в тому, чи допустить Саакашвілі другий тур голосування, чи вирішить усе одним махом у першому.
За словами представників опозиції, під час виборів було використано всі досягнення виборчих маніпуляцій: «каруселі», неточності в списках виборців, вкидання бюлетенів і підробка підсумкових протоколів. Швидше за все, після того як грузинський центрвиборчком обнародує офіційні результати виборів, ці факти стануть предметом ретельного розгляду в судах, як того вимагають міжнародні організації, а також найближчі союзники Грузії з Європи й США. Але, очевидно, що це жодним чином не відіб’ється на результатах виборів.
Проте скромні успіхи об’єднаної опозиції не слід недооцінювати.
Уперше з осені 2003 року нинішній президент відчув, що зіштовхнувся з реальною фрондою. І якщо ще у жовтні Саакашвілі казав, що достроковим парламентським виборам не бувати, то вже восьмого листопада він сам на них погодився. У бюлетень проведеного одночасно з виборами п’ятого січня плебісциту з приводу переносу парламентських виборів з осені 2008 року на весну власті записали формулювання, запропоноване опозицією. Що ж до посилення ролі парламенту, то навіть тут власті встигли прийняти важливе рішення вже безпосередньо під час передвиборної кампанії.
28 грудня парламент Грузії 141 голосом — одноголосно — затвердив проект закону про поправки й зміни в Конституцію. Відповідно до проекту, термін повноважень парламенту Грузії подовжується на рік і становитиме п’ять років. Цю законодавчу ініціативу вніс у парламент сам Михайло Саакашвілі. Тепер вибори проводитимуться за пропорційною системою, й мандати депутатів буде перерозподілено тільки між суб’єктами, які дістануть не менш ніж п’ять відсотків голосів виборців. У разі, якщо президент за один термін своїх повноважень удруге розпустить парламент, дострокові парламентські й президентські вибори проводитимуться одночасно.
Експерти кажуть, що прохідний бар’єр у парламент високий, проте рівень підтримки опозиції на президентських виборах дозволяє сподіватися, що вже навесні під час парламентських виборів вона цілком зможе позмагатися з правлячим пропрезидентським «Єдиним національним рухом». Цілком імовірно, що ситуація в Грузії розвиватиметься за конфронтаційним сценарієм. Але, схоже, і влада, і опозиція роблять усе, аби цього не сталося.
Відразу після виборів Саакашвілі простягнув руку опозиції — у буквальному значенні. Під час різдвяної служби в головному храмі грузинської столиці він сам підійшов до Гачечіладзе й потиснув йому руку. Цей звичайний жест не залишився непоміченим спостерігачами: Саакашвілі потиснув руку далеко не всім. Це різдвяне перемир’я з опозицією поки тримається: вже восьмого січня стало відомо, що остання відмовилася від проведення великомасштабних акцій у Тбілісі. Або принаймні перенесла їх на другу половину січня, коли результати виборів буде оголошено офіційно.
За іронією долі, саме на Різдво в Тбілісі вдарили рекордні за останні роки морози. Як кажуть спостерігачі, чинник погоди вплинув на рішучість опозиції вивести маси людей на вулицю. Цей перепочинок дозволив не тільки дорахувати голоси, але дозволив Саакашвілі взяти ситуацію під контроль. Увечері 8 січня в прямому ефірі «Руставі -2» він виступив із відкритою пропозицією сформувати уряд національної єдності й запросив опозицію до розробки своєї нової програми «50 днів».
Після інавгурації, за словами Саакашвілі, новообраний президент і його політична команда приступлять до виконання передвиборних обіцянок, даних населенню. Це, насамперед, створення нових робочих місць, боротьба з бідністю, розвиток інфраструктури, створення нових підприємств в аграрному секторі, вдосконалення медичного обслуговування тощо. Команда економістів нинішнього тимчасового кабінету за час передвиборних перегонів не тільки розробила і провела через парламент бюджет-2008, але й приготувала пакет заходів для фінансової лібералізації, здатних у короткі строки перетворити Грузію на інвестиційний рай.
Крім того, очікуються серйозні зміни в складі уряду. У грузинських ЗМІ пишуть, що є варіант, коли повноваження прем’єра можуть бути поділені між кількома віце-прем’єрами. Крім того, Саакашвілі дав привселюдні запевняння не переслідувати своїх політичних опонентів. «Ніхто нікого не заарештує, це міф», — пообіцяв він. Більш того, він має намір скоротити кількість ув’язнених у тюрмах і навіть звільнити тих із них, кого опозиція називає в’язнями совісті.
Саакашвілі також сказав, що готовий знову простягнути руку Володимирові Путіну й спробувати в нових умовах в обох країнах вирішити старі проблеми грузинсько-російських відносин. Умовою початку такого діалогу може стати приїзд Путіна на інавгурацію нового старого президента Грузії. І це теж реверанс у бік уже лівої опозиції, до якої належать нечисленні проросійськи настроєні сили й комуністи.
Нагадаємо: ще восени (до подій 7 листопада) Саакашвілі пояснював своє небажання проводити вибори парламенту навесні тим, що він не хотів нестабільності в державі в умовах зміни влади в сусідній Росії. Тепер ситуація помінялася, й найближчі місяці грузинські власті, очевидно, витратять на вирощування «зів’ялої» за останні кілька місяців внутрішньої національної єдності й консолідації. І в цьому сенсі парламентські вибори являють для Михайла Саакашвілі певні додаткові можливості.
Деякі російські експерти кажуть, що він цілком може скористатися досвідом Путіна на останніх думських виборах і нейтралізувати опозицію подальшими кроками щодо згуртування нації навколо актуальних і насущних проблем. Адже, як підкреслив грузинський лідер, стовпами його політики (попри можливі нові елементи), як і раніше, буде повернення втрачених територій Абхазії й Південної Осетії й інтеграція Грузії в Європу.