Таких боїв Ірак не бачив із часу повалення Саддама Хусейна. Минулої неділі проти коаліційних військ було фактично відкрито другий фронт. Зробила це шиїтська «Армія Махді», духовним лідером якої є радикальний проповідник Муктада аль-Садр. Демонстрації шиїтів, які почалися за кілька днів до цього, переросли в справжнє збройне повстання. До сунітів, котрі ведуть партизанську війну із силами коаліції, з перших же днів після падіння колишнього іракського режиму приєдналися шиїти, яких американці перед початком іракської кампанії записували ледь не у свої союзники.
Приводом до заколоту став арешт помічника аль-Садра, котрого американська адміністрація притягла до відповідальності за співучасть в убивстві іншого шиїтського лідера — Абдули Маджида аль-Кої, лояльного до нової влади. А 28 березня власті закрили тижневик аль-Садра «Аль-Хавза» за підбурювання до насильства.
Жорсткі сутички відбулися в багатьох шиїтських районах Іраку. У Багдаді вони коштували життя семи американським солдатам. У рідному селі Садра — Куфі, під священним містом Неджефом — його послідовники напали на базу міжнародної бригади «Плюс ультра», у якій під командуванням іспанців служать солдати із Сальвадору, Гондурасу та Домініканської Республіки. Натовп прибічників аль-Садра захопив резиденцію міської адміністрації в Басрі — другому за чисельністю жителів місті Іраку.
У перші дні зіткнень загинуло близько сотні іракців і десятки солдатів коаліції — представників більшості країн, що відрядили свої війська до складу стабілізаційних сил в Іраку. На нещастя, біда не обминула й український контингент — у вівторок наші військові зазнали перших бойових втрат...
Зіткнення коаліційних сил із «Армією Махді» відбуваються на тлі безперевних боїв із партизанами в так званому «сунітському трикутнику», що вважається центром антикоаліційних сил. Спроби американських військ провести зачистку сунітського міста Фаллуджа на заході країни, де були роздерті четверо американських працівників охоронної фірми «Блекуотер», що працювала за контрактом із Пентагоном, призвели до потужного опору з боку іракців. Американські військові перекрили блокпостами всі дороги, а вертольоти союзників завдають методичних ударів по охопленому заворушеннями району. Повстанці відповідають вогнем із гранатометів і стрілецької зброї. Командуючий центральним
командуванням США генерал Джон Абізайд уже зажадав від Пентагону терміново надіслати в Ірак додаткові війська.
Глава тимчасової адміністрації Іраку Пол Бремер заявив, що група аль-Садра, молодого шиїтського священнослужителя, фактично протипоставила себе законній владі Іраку. «Якщо це означає, що я порушив закон американської тиранії та її брудної іракської конституції, то я пишаюся цим», — парирував обвинувачення американців шиїтський лідер.
Прибічники вважають Муктаду Садра значно мудрішим, аніж може здаватися. А критики називають його недосвідченим і нетерплячим радикалом, який прагне підім’яти під себе шиїтські інституції, настільки шановані іракцями.
До березня 2003 року, коли в Ірак вторглася введена американцями коаліція, Муктада Садр був практично невідомий за межами Іраку. З падінням баасистського режиму виявився фундамент його впливу: заснована його батьком мережа шиїтських благодійних інститутів. Вже в перші тижні після початку війни прибічники новоявленого лідера взялися за патрулювання вулиць бідних шиїтських передмість Багдада і за роздачу продовольства для бідняків.
Сьогодні бастіони Садри — це злиденні околиці столиці, кілька південних міст і його рідного села Куфа. Його прибічниками стали бідняки з передмість, люди з низькою освітою і навіть колишні баасисти — як жертви колишнього режиму, так і ті, хто постраждав від змін і розчарувався в них. Муктада збирає під своїми знаменами тих, кого залишили без уваги інші шиїтські партії, а легітимність йому надає ім’я його батька, видатного шиїтського священнослужителя, вбитого п’ять років тому, як гадають, агентами іракського уряду.
Його ім’я вже набуло явного звучання влади: шиїтський район Багдада, що іменувався раніше Саддам-сіті, тепер перейменований у Садр-сіті. У червні 2003 року він організував воєнізоване угруповання «Армія Мехді» і пообіцяв, що священне місто Неджеф перейде під управління шиїтської релігійної влади. Він оголосив також і про заснування уряду, альтернативного призначеній американцями Іракській правлячій раді, однак у цьому напрямі далі заяв справа не пішла.
Молодий священнослужитель відомий і своїми запальними проповідями, в яких закликає до верховенства ісламського закону й звертається до національної гордості іракців. На відміну від більш помірних проповідників — таких, як аятола аль Сістані, — Муктада Садр закликає духовних лідерів шиїтів відігравати активнішу роль у визначенні політичного майбутнього Іраку.
Протягом тривалого часу
командування коаліції утримувалося від зіткнень з угрупованням Садра. Причина цілком зрозуміла: вони не хотіли без крайньої потреби вступати в конфлікт із радикальним шиїтським лідером і перетворювати його, таким чином, на героя чи мученика. Американська адміністрація розраховувала, що його нейтралізацією займеться аятола аль-Сістані, але останній, із свого боку, сподівався, що проблему вирішать американці — він не бажав створювати напруженість усередині шиїтської громади.
У результаті виник рух, ніяк не оформлений політично — аль-Садр не міг займатися політикою за часів Саддама, його просто убили б наступного дня. Тому він поводився дуже обережно, займався єдиним, чим дозволено було займатися, — створював мережу соціальних, благодійних закладів, витративши на це чималі кошти, успадковані від батька. Ну а після повалення Саддама настала демократія. Стало можливим вивести на вулиці 10 тисяч чоловік, які скандуватимуть ім’я свого вождя. І, звісно, переможці не чинили жодних перешкод мирним антиамериканським виступам.
Тож протягом кількох місяців вони влаштовували демонстрації, випускали газету, збиралися на п’ятничний намаз у великій мечеті в Куфі — і американці нічого не робили. Серйозною загрозою аль-Садр став минулого літа. Якщо до цього в числі його прибічників було всього близько п’яти тисяч чоловік, то сьогодні їх як мінімум 50 тисяч. Озброєні лави шиїтів-радикалів перетворилися на кримінальне угруповання, вони арештовують людей, катують їх, вершать свій власний релігійний суд. Угруповання аль-Садра перетворилося, по суті, на державу в державі.
Американці, зрештою, закрили газету аль-Садра й арештували людину, підозрювану ними в убивстві аятоли аль-Кої. А потім видали ордер на арешт самого шиїтського лідера, але арештувати його не можуть — він переховується в мечеті Куфи. Ефект вийшов прямо протилежний очікуваному — число прибічників Садра швидко зростає, а аятола Сістані не тільки не виступає проти нього, а, навпаки, підтримує.
Повстання шиїтів різко змінило картину подій в Іраку напередодні передачі влади від американської адміністрації іракському перехідному уряду. Зачекати з цим уже закликали сенатори Джозеф Байден і Річард Лугар. На думку Байдена, передача країни в руки іракців призведе до громадянської війни і «хаосу на всьому Близькому Сході». Сенатор вважає, що спалах насильства і міжконфесійних протиріч в Іраку неминуче призведе до втягування в конфлікт Туреччини й Ірану. Після цього криза охопить весь регіон. Байден вважає, що в результаті різкого посилення регіональної напруженості на Близькому Сході не виключене падіння урядів Йорданії та Саудівської Аравії. «Хаос триватиме ціле покоління», — упевнений сенатор.
Дійсно, трагічні події останнього тижня своєю масштабністю уже виходять за межі Іраку. Звіряче убивство чотирьох працівників приватної американської охоронної фірми у Фаллуджі деякі газети регіону виставили як помсту за страту Ізраїлем шейха Ясіна. Якщо конфлікти в Палестині й Іраку зіллються в один, тоді дійсно збудуться пророцтва Джозефа Байдена: адміністрація Джорджа Буша своїм вторгненням в Ірак досягне того, що не могло наснитися її ідеологам і в найстрашнішому сні — хаосу в Месопотамії і потім антизахідного повстання у всьому регіоні.
Фактично громадянська війна в Іраку почалася. Радикальні сили вже здійснили спробу захопити владу в окремих частинах Багдада і Басри. Бої, часто у формі безладних і жорстоких терактів, більше не обмежені «сунітським трикутником». Заворушення на півдні — у шиїтській частині країни — не припиняються.
Вже не так багато серед іракців прибічників окупаційної влади і їхніх законів, мало хто готовий довіряти їхньому дітищу — тимчасовому уряду й урядовій раді, вплив котрих поступово скорочується до межі укріпленої зони, за стінами якої вони і розташовуються.
Одночасне повстання сунітів і шиїтів — це, звісно ж, ще не загальнонаціональне повстання. Для нього характерна внутрішня боротьба за владу — між шиїтами та шиїтами, сунітами і сунітами. Однак релігійне підгрунтя оманливе. Адже головний ворог у них один — чужа влада. Нинішній внутрішньоіракський конфлікт виник із нездорової обстановки в країні, а також некомпетентності чужої влади та її доморослих помічників. І для загального повстання досить маленького приводу на кшталт заборони газети аль-Садра.
Сьогодні коаліція має, мабуть, єдиний вихід — обпертися на помірковане крило шиїтського керівництва, домогтися відкритого розриву Сістані й аль-Садра. У противному разі нейтралізувати останнього буде дуже важко, він цілком може стати лідером Іраку вже в травні нинішнього року. А поміркованих лідерів потрібно поставити перед вибором — або вони йдуть на цей розрив і підтримують заходи коаліції з ліквідації руху радикалів, або зберігають єдність, але платять за це зависоку ціну.