На початку травня російські ЗМІ розтиражували новину про те, що Китай нібито ввів війська у Східний Памір. Цей регіон раніше належав Таджикистану, а потім його передали Китаю: за однією версією - за борги, за іншою - у результаті розмежування кордонів. Невдовзі інформація не підтвердилася, і насправді з'ясувалося, що порушниками спокою були недобросовісні російські блогери та опозиційні політики Таджикистану. Останні час від часу використовують тему "китайської експансії" для критики влади в Душанбе, яка вочевидь потурає цій експансії. Не виключено, що зростання китайського впливу в країні стане однією з важливих тем внутрішньополітичної дискусії в Таджикистані напередодні намічених на листопад цього року президентських виборів.
Однак, як виявилося, приводи знову порушити китайську тему мали не тільки опозиціонери Таджикистану, а й певні сили за межами цієї країни.
Чи буває дим без вогню?
Можливо, авторові одного з російських блогів було справді нудно під час тривалих травневих свят, і він 7 травня просто вирішив "освіжити" на своїй сторінці новину, яка мусувалася в центральноазіатських ЗМІ ще у квітні: "Китайці хочуть ввести свої війська на Памір". МЗС Таджикистану спростував ці повідомлення ще 16 квітня. Як з'ясувалося пізніше, джерелом цих чуток стали представники таджицької опозиції, зокрема голова обласної організації Соціал-демократичної партії Таджикистану (СДПТ) Алім Шерзамонов і лідер цієї партії Рахматілло Зоїров. Один через іранські ЗМІ, інший - через місцеві запускали чутки про те, що китайці вже заглибилися на 20 км у території Таджикистану, а влада намагається приховати це "вторгнення", проводячи в Гірсько-Бадахшанській автономній області військові маневри. Справді, з 4-го по 19 травня у ГБАО проводилися тактичні навчання з територіальної оборони з бойовими стрільбами "Хіфз-2013" ("Захист-2013") із застосуванням бронетехніки та артилерії. На думку місцевої опозиції, переміщення військ у неспокійному регіоні можуть спричинити напруженість і навіть силове протистояння.
Варто зазначити, що "бадахшанці", жителі Паміро-Гіндукуша, вважають себе народом, відмінним від таджиків, мають іншу мову і віру. Вони намагаються дистанціюватися від влади в Душанбе, і торік спроба центру взяти під контроль джерела доходів місцевих лідерів призвела до небезпечного інциденту: влада РТ намагалася втихомирити регіон з допомогою армії (див. DT.UA №26 від 3 серпня 2012 р.). Це лише погіршило ситуацію. У другій половині минулого року в різних регіонах Таджикистану були вчинені теракти та вилазки бойовиків, які призвели до людських жертв.
Сьогодні Душанбе може наразитися на нову загрозу: саме ГБАО здатна стати джерелом нестабільності в країні, і уряду Рахмона напередодні виборів буде дедалі складніше тримати ситуацію під контролем.
Хоча інформацію про "китайське вторгнення" швидко спростували (у тому числі й представники російських військових у Таджикистані зі складу 201-ї російської військової бази), тема обросла цілком серйозними і повновагими коментарями, які свідчать, що новина про "китайську експансію" у Східному Памірі була запущена саме для обговорення ситуації в Таджикистані. Вона стала приводом для російських експертів поговорити про те, що Таджикистан - це "держава, яка не відбулася", що мине небагато часу, і там "господарюватимуть китайці". Далі був висновок, що тільки в ув'язці з Росією Таджикистану буде забезпечено мир, безпеку і процвітання, адже весь цей галас здійнявся після підписання 7 травня Володимиром Путіним ратифікованої у квітні Держдумою таджицько-російської угоди про військову базу на території Таджикистану від 5 жовтня 2012 р.
Відповідно до цієї угоди, перебування російських військових у країні продовжиться на 49 років, і росіяни беруть на себе турботу забезпечити безпеку країни разом з таджицькими військовими, зважаючи на те, що у 2014 р. НАТО виведе свої війська з Афганістану. І Таджикистан перетвориться на форпост боротьби з екстремізмом, а також з наркотрафіком на кордоні з неспокійним Афганістаном.
Беручи це до уваги, Москва (а зовсім не китайці!) прагне розширити свою військову присутність у Таджикистані, домагаючись від Душанбе передачі до складу 201-ї бази військового аеродрому "Айні" під Гіссаром. Заради цього Росія навіть пішла на поступки таджикам, пом'якшивши умови перебування в Росії гастарбайтерів з цієї країни. Але в Душанбе зволікають і угоду про базу не ратифікують. У Москві підозрюють, що Рахмон спробує ще поторгуватися і, можливо, навіть здасть "Айні" американцям. Ось чому саме Москва зацікавлена в тій чи іншій формі тиску на Душанбе, щоб таджики стали більш згідливими. А інакше Емомалі Рахмону буде відмовлено в підтримці Кремля.
Про ймовірність такого сценарію свідчить поява в останній місяць цілої низки російських публікацій з критикою на адресу таджицької влади. Апогеєм антитаджицької істерії можна вважати заяву нестриманого на язик лідера російських лібералів Володимира Жириновського, чий виступ 18 квітня 2013 р. у програмі "Поединок" на телеканалі "Россия" закінчився скандалом. Лідер ЛДПР заявив, що, відмовившись від бази і від Росії, таджицький президент Емомалі Рахмон закінчить так, як Наджибулла в Афганістані: ісламісти "повісять його в центрі міста Душанбе"...
Китайці на Памірі
КНР прагне уникнути кожного з перелічених вище сценаріїв. Пекін давно не влаштовує присутність американців і військ країн НАТО в регіоні, вони не хочуть зростання екстремізму на своїх кордонах і до російських спроб за всяку ціну зберегти свій вплив в Азії ставляться насторожено. Очевидно, тому китайці ніяк не відреагували на галас навколо їхнього "вторгнення на Памір". І це лише підтверджує, що їхня тиха експансія в Таджикистані і загалом у Центральній Азії триває цілком успішно і, що важливо, практично безперешкодно. Таджикистан, очевидно, одна з ключових опорних точок у цьому проникненні, і, мабуть, лише Киргизстан може мати для Китаю не менше значення як певний плацдарм.
"У загальному вигляді політика "китайського глобального регіоналізму" спрямована на створення глобальної зони партнерської та стратегічної взаємодії з Китаєм, забезпечення спільного й безпечного розвитку". Так у своїй книжці про двостороннє партнерство описує цілі Пекіна нинішній посол Таджикистану в КНР Рашид Алімов. І, що важливо, таджицький дипломат цілком підтримує підходи Пекіна, зазначаючи, що при опрацюванні своїх стратегій щодо Таджикистану Пекін чітко дотримується принципу "співрозвитку".
Варто зазначити, що розвиток відносин таких різнокаліберних країн активізувався 2007 р., коли Пекін і Душанбе підписали договір про дружбу та співробітництво. Країни врегулювали прикордонне питання шляхом уступки Китаю більш як 1% таджицької території, яку Пекін вважав спірною. (Але ж і Росія в рамках процесу прикордонного врегулювання віддала Китаю свої землі.) У 2011 р. таджицький парламент затвердив передачу цих земель, а 5 червня 2012 р. у Пекіні було підписано угоду, що визначає лінію стику кордонів Афганістану, Таджикистану та Китаю.
Отже, бряжчати зброєю в цьому неспокійному регіоні Пекіну немає сенсу, але, на відміну від інших країн Центральної Азії, у відносинах Пекіна саме з Душанбе і Бішкеком важливою складовою є саме оборона і безпека, або, як висловлюються у Пекіні, "боротьба проти трьох лих" - тероризму, сепаратизму та екстремізму.
Активізація цієї боротьби також пов'язана з виведенням військ країн НАТО з Афганістану і ймовірним посиленням екстремістських і сепаратистських настроїв у регіоні. На відміну від Росії, Китай зараз намагається лише зрозуміти, чи спроможний Душанбе впоратися із цими загрозами самостійно. 14 травня в Душанбе відбулися перші у своєму роді двосторонні консультації КНР і РТ з питань боротьби з тероризмом. При цьому Китай активізує співробітництво двох країн у сфері оборони та безпеки по лінії правоохоронних структур.
Варто також зазначити, що в економічному плані в останні роки Китай активно витісняє з Таджикистану його традиційних торговельних партнерів - Росію та Узбекистан. Однак при цьому досить жорстко позначилася тенденція перетворення Таджикистану на сировинний придаток Китаю, і Пекін не залишає Душанбе ніяких шансів змінити цю ситуацію найближчими роками.
Китайська присутність сьогодні вже досить значна у всіх ключових галузях таджицької економіки - від золотовидобування до енергетики, телекомунікацій і будівництва. Потенційно Китай також цікавить видобування урану, оскільки Таджикистан, за оцінками фахівців, володіє 14% світових запасів цієї сировини, але його родовища перебувають у важкодоступних місцевостях Паміру і Гіссара. Також новим напрямом двостороннього співробітництва вважається сільське господарство. За різним даними, у Таджикистані перебуває вже понад 30 тис. китайців.
Тож собака гавкає, а "китайський караван" іде. Та поки що не ясно, як саме Пекін забезпечуватиме захист своїх інтересів у Таджикистані в разі несприятливого для нього розвитку подій.