Екс-президент Югославії Слободан Мілошевич сьогодні займає традиційну резиденцію югославських лідерів — віллу в елітному белградському районі Дедені. Саме тут жив колись маршал Іосіф Броз Тіто. По периметру цю резиденцію охороняє югославська армія, всередині — особиста служба безпеки. Усі зовнішні атрибути влади Мілошевичу зберегли. Минулого тижня міністр внутрішніх справ Сербії Душан Михайлович оголосив, що охорону колишнього югославського президента посилено. Якщо врахувати, що до нього нікого не пускають і за ним установлено цілодобове спостереження, то фактично йдеться про домашній арешт екс-президента. Проте уряд заперечує твердження про застосування до колишнього лідера такого запобіжного заходу. Той же Михайлович заявив, що постійний нагляд за Мілошевичем допоможе владі убезпечити його від численних «мисливців за головами», котрі бажають одержати п’ять мільйонів доларів, призначених американським урядом за те, що буде впіймано колишнього президента Югославії.
Справді, існує версія, що лідера югославських соціалістів хочуть викрасти й таємно відвезти в Гаагу, до трибуналу. У місцевих газетах з’явився навіть детальний план цієї операції. Якийсь спеціальний підрозділ збирається переправити Мілошевича до Угорщини, потім у Франкфурт, де екс-президента передадуть представникам Гаазького суду. Уже зрозуміло, що добровільно югославський екс-президент у Гаагу не поїде — він називає цей суд аморальним і не визнає його. Минулого тижня в сербських газетах з’явилося інтерв’ю Слободана Мілошевича італійській газеті La Stampa, де він запевняє, що почуває себе в повній безпеці, бо вважає, що недоторканність колишнього лідера держави є справою честі сьогоднішньої югославської влади.
Проте Мілошевич, котрого трибунал ООН з воєнних злочинів заочно визнав винним у скоєнні ряду злочинів під час конфліктів у Боснії й Косово, як і всі в Сербії, нині розуміє, що рішення про співробітництво з Гаазьким трибуналом для Белграда — справа найближчого майбутнього. Прем’єр-міністр Сербії Зоран Джинджич, котрий був до оксамитової революції минулого року одним з лідерів опозиції, відразу ж після свого обрання главою уряду заявив про рішучість закликати до відповідальності колишнього президента Югославії.
У своєму першому інтерв’ю на новій посаді він сказав, що Мілошевичу пред’являть обвинувачення в корупції та зловживанні службовими повноваженнями. А в майбутньому його можуть звинуватити й у скоєнні воєнних злочинів. «Люди не погодяться просто так відпустити Мілошевича після всього, що він зробив», — заявив Джинджич.
Минулого тижня сербський прем’єр здійснив свій перший візит у США. Повернувшись з Вашингтона, він повідомив журналістів, котрі чекали його в аеропорту, що до 31 березня Белград повинен повною мірою розпочати співробітництво з Гаазьким трибуналом, інакше економічної допомоги він не побачить. Для Сербії питання фінансової підтримки Заходу конче важливе: зруйнована економіка, безробіття й ніяких перспектив. Але навіть у цій ситуації сербське населення йти на поступки Заходу не хоче, вважаючи, що покарання для екс-президента має визначати сербський суд, і відбувати його він мусить на сербській території.
«Домашній трибунал»
Проте останнє слово залишається все ж за офіційним Белградом. У середині січня в югославській столиці відбулася перша зустріч між президентом СРЮ Воїславом Коштуніцею й генеральним прокурором Трибуналу ООН з воєнних злочинів у колишній Югославії Карлою дель Понте. Закінчилася вона безрезультатно, засвідчивши істотні розбіжності у думках її учасників про те, що робити з обвинуваченими у скоєнні воєнних злочинів і, зокрема, з колишнім югославським президентом. Дель Понте заявляла, що його слід відправити в Трибунал з воєнних злочинів у Гаазі, Коштуніца наполягав на тому, що суд повинен проходити в Сербії. Проте в останньому випадку Мілошевичу навряд чи пред’являть обвинувачення у воєнних злочинах: нова влада надає значно більшого значення корупції та придушенню інакомислення, яке процвітало в період правління Мілошевича. Багато сербських офіційних осіб гадають, що час для розслідування воєнних злочинів ще не настав.
Крім того, Коштуніца, зі свого боку, сумнівається в ефективності секретних — так званих запечатаних — обвинувачень трибуналу. Він вже звинуватив суд у Гаазі в заполітизованості й «вибірковому правосудді». Багато сербів вважають, що міжнародне правосуддя переслідує обвинувачуваних сербської національності з більшою наполегливістю, ніж тих, хто воював за Хорватію та Боснію. Тому, на думку югославської влади, існує небезпека того, що суд стане колективним процесом над сербами.
Проте це не так. У Гаазі вважають, що кожен має відповідати за свої злочини, і наводять як приклад Хорватію. Ця країна справді співробітничає з трибуналом куди успішніше, ніж її східний сусіда: вона ухвалила спеціальні закони з цього приводу, у трибунал направлено документи воєнного часу, у хорватських судах пройшло кілька процесів над тими, кого звинувачують у воєнних злочинах. Нині у Гаазі вивчають обставини загибелі кількох сотень мирних громадян з хорватських сербів, котрі загинули у воєнних операціях 1991 і 1995 років.
Проте й у хорватської влади ентузіазм почав зменшуватися. Сталося це після того, як організації хорватських ветеранів заявили, що війна з Сербією, оборонна по суті, може бути затаврована як воєнний злочин у цілому. Вельми болісним залишається питання про командування — коли саме начальник повинен відповідати за злочини своїх підлеглих?
Горан Граніч, котрий відповідає в уряді Хорватії за відносини з Гаазьким трибуналом, стверджує, що одержав запевнення останнього в тому, що одна лише поінформованість про скоєння злочинного акту не служитиме підставою для видачі ордера на арешт. Граніч сказав: Хорватія продовжуватиме поставляти необхідні документи в Гаагу, але тільки в тому разі, якщо Загреб одержить чітку інформацію про те, кого і за що розшукують. При цьому в хорватської влади, за його словами, знайдеться досить хоробрості, аби видати суду навіть найвисокопоставленіших осіб.
Зрушилося з мертвої точки і ставлення до розслідування воєнних злочинів у Боснії й Герцеговині. Навряд чи в екс-президента Югославії викликає ентузіазм факт недавнього приїзду в Гаагу колишнього президента Боснійської Республіки Сербска Біляни Плавшич, котра вирішила все ж постати перед трибуналом.
Та й сербська влада, незважаючи на свої розбіжності з генеральним прокурором, обіцяла сприяти міжнародному трибуналу, і санкціонувати відкриття представництва організації в Белграді. Такий крок цілком відповідає духу заяви югославського міністра закордонних справ Горана Сділановича, зробленої на переговорах з колишнім держсекретарем США Мадлен Олбрайт. Глава зовнішньополітичного відомства СРЮ однозначно заявив: його країна готова співпрацювати з Гаазьким трибуналом і могла б провести процеси з обвинувачень у воєнних злочинах над усіма особами, котрі досі знаходяться у межах держави й котрих розшукує трибунал. Правда, знову-таки на своїй території.
Шукайте жінку
Ситуацію навколо екс-лідера Югославії розпалюють і пристрасті, які вирують останнім часом навколо його дружини Мір’яни Маркович. Упродовж тривалого часу її вважали найбільш впливовим союзником й у багатьох випадках — єдиним радником її чоловіка.
Річ у тім, що нині місцеперебування Маркович точно невідоме. Повідомлення про її виїзд з країни спричинили бурю обурення в Белграді. Демократична партія Сербії, членом якої є новий прем’єр-міністр Зоран Джинджич, зажадала притягнути в цьому зв’язку до суду ряд співробітників МВС. Партія покладає відповідальність на чиновників, котрі зберегли вірність старому режиму, за те, що Мір’яна Маркович змогла нібито ввійти через службовий вхід у будинок белградського аеропорту, пройти паспортний контроль і сісти в літак «Аерофлоту», який вилітав до Москви.
Цікаво, що практично таким же чином виїхав з країни син Мір’яни Маркович і колишнього президента Марко Мілошевич. Багато хто в Югославії переконаний, що він незаконно залишив країну через белградський аеропорт з фальшивим паспортом невдовзі після падіння режиму його батька, і спокійно живе зараз у Москві.
Тим часом міністр внутрішніх справ федерального уряду Югославії Зоран Живкович заявив, що йому нічого не відомо про виїзд з країни дружини колишнього президента, котра користується повною свободою пересування як депутат федерального парламенту.
Хай там що, але метушня навколо родини Мілошевича напевно зіграє проти екс-президента, погіршивши й так не вельми приємне його становище. Принаймні, число прибічників колишнього лідера Югославії вона явно не збільшить.
Полум’я нової війни
І ще один чинник, який може відіграти визначальну роль у долі колишнього президента. Останні події на півдні Сербії викликають у нового югославського керівництва серйозні побоювання з приводу політичної стабільності в їхній державі.
Югославська влада стверджує, що деякі учасники КФОР — міжнародного миротворчого контингенту в Косові, в якому головну роль виконують країни НАТО, — допомагають нелегально ввозити зброю для колишніх бійців нині розпущеної Армії визволення Косова.
Бійці цього воєнізованого об’єднання косівських албанців, котрі билися проти сербських військ під час війни в Косово, нині знову взялися за зброю в долині Пресєво на півдні Сербії. Вони домагаються незалежності для трьох невеликих міст, розташованих на цій сербській території на кордоні з Косово. Для нападів на сербські сили бойовики використовують п’ятикілометрову зону безпеки, яку патрулюють миротворчі сили КФОР.
Минулого тижня в долині Пресєво проходили найсерйозніші сутички після листопада, коли там вбили чотирьох сербських поліцейських. У зв’язку з тим, що відбувається, президент СРЮ Воїслав Коштуніца змушений був навіть скасувати свій виступ у Давосі про економічне відродження Югославії, пояснивши це тим, що серйозність ситуації вимагає його негайного повернення додому.
Коштуніца попередив про небезпеку нових боїв між сербами і косівськими албанцями в найближчому майбутньому. А спеціальний координатор ООН з Балкан Карл Більдт розцінив події на півдні Сербії як «найсерйознішу загрозу стабільності на Балканах».
Напруженість у регіоні й нездатність сил НАТО убезпечити територію країни неминуче відбивається на ставленні сербського населення до Заходу, викликаючи в сербів серйозні сумніви з приводу щирих намірів останнього щодо їхньої країни. У цих умовах протидія намірам Гаазького трибуналу захопити Слободана Мілошевича в Югославії лише зростатиме.
* * *
Нині в Сербії дехто пропонує компромісне рішення: судити Мілошевича все-таки в Белграді, а потім відправити в міжнародний трибунал. Офіційно югославська влада, схоже, ще не прийняла остаточного рішення. Час, відведений Заходом, минає, а суперечки про долю екс-президента здатні знову розділити цю країну на два табори. Доля Мілошевича залишається неясною, але в будь-якому разі суду в Сербії йому не уникнути. Хоча ця процедура цілком може стати формальною, адже багато соратників екс-президента досі при владі й свого колишнього лідера вони не віддадуть. Нині перед Сербією стоїть жорсткий вибір: з одного боку, добрі відносини з Заходом й економічна допомога, з іншого — забезпечення спокійного життя людині, котра розорила війною цю країну.