Обидва слова нейтральні й перспективні, а в поєднанні - виходить вибухова суміш! Справді, договір з Англією, Францією, Німеччиною, Туреччиною - то історичний документ, за яким стоять взаємні зобов'язання.
Договір з Москвою одразу випадає з правового поля. Як висловився прем'єр Англії, здається Черчилль, той договір не вартий навіть паперу, на якому написаний…
Особливий досвід договорів України з Москвою. Специфіка в тому, що перед договором Москва визнає Україну як народ і державу, а одразу після підписання - вже не визнає. І сам договір кудись дівається.
Так було після Переяславського договору 1654 р., від якого залишилося тільки гасло: "Навіки разом!".
Україна була визнана як держава і царем Алєксієм, і вождем Леніним, і президентом Єльциним. А потім при цареві почали кидати у в'язницю або Сибір українців, коли хто нагадував про договір.
Ленін, після визнання УНР як незалежної держави, відразу ж послав російські війська для захоплення Києва. А в 1922 р. утворився СССР. І того "договору" вже ніхто не підписував, але він фігурував у газетах як історично доконаний факт.
Після розпаду СССР утворилася Українська держава, незалежність якої визнав світ, визнала Росія. А вже президент Путін із цим зовсім не рахується і бере активну участь у виборах і президентів України, і парламенту…
Потім несподівано відкриває для себе, що український народ, надійно накритий кремлівськими ЗМІ, якось залишається українським народом. А президент України, перевірений і схвалений у Кремлі, сідає у своє крісло і вже стає, в силу інстинкту самозбереження, президентом України. В Москві це сприймається сердито - як дефект центрального керівництва. І свої у Кремля люди - типу Медведчука чи Табачника - не можуть виправити "колесо історії".
Із тим колесом не все ясно. У Москві була певність, що руль від того колеса в руках Кремля. А потім побачили, що воно раптом зупиняється біля розбитого корита, і тоді з усіх дипломатичних та воєнних здобутків Кремля залишається купа черепків. У народі кажуть - "дьявольскоє наваждєніє"
Так було і в 1917-му, так воно закінчилося і в 1989–1991 рр…
Путін думає, що це помилка попередніх років. А от якби він був тоді не простим шпигуном у Німеччині, а стояв біля руля, то колесо не забуксувало б.
Але в народі кажуть, що катастрофа останньої імперії обійшлася найменшою кров'ю. А от із Путіним біля руля була б справжня катастрофа. А результати були б іще набагато гіршими…
Однак у Кремлі все було і є "секретно". Ніхто не знає, хто і що там секретно думає. Там уми повернуті назад, і вони там думають і думають про відновлення імперії. Євангелія, ігнорована тими умами, попереджає: "Усе таємне стане явним". Стала явною політика Кремля в організації Голодомору в Україні. Стали явними злочини Кремля в Катині і в усіх засекречених закутках "імперії зла". Стали явними засекречені жахи ГУЛАГу. Стали явними домовленості Гітлера і Сталіна про поділ світу та початок Другої світової війни. Ганьбою обернулися підписи вождів Кремля під "Декларацією прав людини", якої дотримуватися вони не збиралися і заслужили слави віроломних. Наївно думати, що історія забула злочини Кремля проти чеченського народу.
"Эх, не пора ль разлучиться, раскаяться…
Вольному сердцу на что твоя тьма?"
Мільйони людей і сьогодні повторюють ці слова поета Олександра Блока.
А Кремль повторює все з початку: вибудовує з карамельки агітпункт, на фасаді пише "Митний союз" - референдум". А за порогом агітпункту ставить наживку й удавку, яка м'яко затягується на шиї союзника. На тих старих автоматизмах і тримається самодостатня державна мудрість, яка закликає вперед, але постійно повертається назад.
В кожній країні були свої королі й монстри. Але жодна в світі країна не повертається до них, як Росія повертається до Івана Грозного, Петра Першого, Катерини ІІ, Леніна і Сталіна.
Не просто повертається, а змушує до них повертатися і дітей, і все суспільство. І також сусідів. Російські пам'ятники Петру і Катерині, Леніну і Сталіну - то ганебні стовпи, до яких прив'язують майбутнє наших дітей.
Росія занурюється в своє важке минуле - і нас тягне за собою. Вона докладає всіх зусиль для того, щоб не вирвалися з того блудного кола ні Україна, ні Грузія.
Усім зрозуміло, що в мутному союзі розставлено пастки, звичайні для дипломатії Кремля. І головна пастка - на суверенітет Української держави, без якої плани повернення до Російської імперії - мрії біля розбитого корита.
Усе це речі загальновідомі, як відома одверта зневага Путіна до України.
Але яка ж то буде зневага, коли цей митний союз оформлятиметься ще й за допомогою не просто кримінального президента, а й народу через "референдум", крадькома схвалений, приведений з Кремля Медведчуком.
Громадсько-політичне життя України щораз опускається. Де ті, що підіймають гідність і волю народу до свободи? - вам історія дає шанс! Горе тим, що схиляють голови до ярма і дурять себе ілюзіями тимчасової вигоди.
Свободи заслуговують ті, що йдуть за неї на бій.