Напевно, немає потреби описувати у барвах, із яким нетерпінням і надією тисячі українців, які мерзнуть цими морозними днями під стінами посольств європейських країн, очікують спрощення Європейським Союзом візового режиму для українських громадян. Ті, хто за своїм службовим обов’язком, через навчання чи за сімейними обставинами вимушені часто відвідувати європейські країни, уже по горло ситі збиранням безлічі довідок і документів, нервуванням і принизливим чергуванням у довгих чергах під дверима іноземних дипмісій.
На початку листопада минулого року українське керівництво з гордістю відзвітувало про початок візового діалогу з Євросоюзом, а перший раунд переговорів з цієї тематики пройшов наприкінці того самого місяця. Наступного тижня, 24—25 січня, має відбутися другий раунд переговорів Україна — ЄС щодо угод про спрощення візового режиму і реадмісії. Вітчизняні дипломати — і міністр Борис Тарасюк, і заступник міністра Валентин Наливайченко, який очолює українську делегацію, і глава представництва України при ЄС Роман Шпек — налаштовані дуже оптимістично й прогнозують завершення переговорів вже в першому кварталі, а підписання візової угоди — у першій половині поточного року. До того ж деякі наші джерела пророкують спрощення візових процедур ще до літа, тобто до підписання документа.
Щиро бажаючи розділити цей оптимізм, усе-таки спробуємо реально оцінити наші шанси на швидкий успіх і помізкувати, а чи насправді варто так поспішати з підготовкою цих двох документів?
Ще на початку минулого року все виглядало справді дуже оптимістично. Представників нової, «помаранчевої», української влади радо зустрічали в Брюсселі й прихильно вислуховували всі її побажання. Ще в лютому, під час першого візиту до європейської столиці, президент Ющенко чітко артикулював намір домагатися від ЄС спрощення візового режиму для своїх співгромадян. А в квітні наше МЗС направило європейській стороні пам’ятну записку з перерахуванням українських пропозицій. Ці самі пропозиції містилися й у листі міністра Б.Тарасюка на ім’я єврокомісара Б.Ферреро-Вальднер. На подив, Брюссель відреагував дуже позитивно, що, певне, дало тоді Б.Тарасюку підстави сподіватися, що ще в квітні Єврокомісія підготує для єесівської делегації мандат на переговори. Однак мандата не було ні в квітні, ні в травні, ні навіть у червні — всупереч обіцянкам самих же європейців. Нагадаємо, що цей мандат Рада ЄС схвалила лише 7 листопада (причому європейська сторона через якісь причини вирішила зберегти його в таємниці від української). Крім того, на початку осені європейці наполегливо заговорили про необхідність паралельної роботи над угодою про реадмісію (повернення, прийом і транзит осіб, які незаконно перебувають на території ЄС і України). І хоча подібна ув’язка для ЄС взагалі звичайна справа, проте до осені її не було. І річ не у ставленні Євросоюзу до України, а в пожорсткішанні ставлення Європи до проблеми нелегальної міграції. Теракти в Лондоні, заворушення в Парижі змусили Брюссель і європейські столиці винести рішення питань юстиції та внутрішніх справ на найвищий рівень і відокремити ці проблеми від політики й економіки. Іншими словами, хоч як би Україна була симпатична Євросоюзу, хоч які чудові «довірчі» та «добросусідські» відносини між нами складалися б, у питаннях візового режиму і виселення нелегалів європейці будуть украй прагматичними, щоб не сказати жорсткими та егоїстичними.
Що вже продемонстрував перший раунд переговорів і запропоновані європейською стороною проекти угод.
Мабуть, нам варто було серйозно образитися на те, що зі спрощення візового режиму нам запропонували таку саму угоду, як і росіянам. І це, попри те, що Україна, незважаючи на втрати для власного бюджету, скасувала візи для європейців, яким для поїздки в Росію потрібно витратити чимало нервів і грошей для одержання візи. В Україні не існує реєстрації іноземців, а Москва зберегла її навіть для громадян країн ЄС. На території України перебуває значно менше нелегалів, ніж у Росії. У нас немає таких протяжних і напівпрозорих кордонів із азіатськими державами–донорами нелегальної міграції, як у РФ. Наша країна набагато раніше за Росію і з власної ініціативи ще 2002 року запропонувала розпочати переговори з реадмісії й навіть представила тоді свій проект документа. Крім того, у нашої країни підписані та діють угоди про повернення нелегалів із Польщею, Словаччиною й Угорщиною, тобто по всьому нинішньому кордону Україна—ЄС. Брюссель може поцікавитися у Варшави, Братислави й Будапешта, наскільки дисциплінована наша країна в реалізації цих домовленостей (тільки торік із цих трьох держав Євросоюзу нам було повернуто 2,5 тис. нелегальних мігрантів). Зрештою в Україні значно краща ситуація з правами людини, ніж у нашої північно-східної сусідки, що також має враховуватися європейською стороною. Брюсселю все це прекрасно відомо. Понад те, багато тамтешніх чиновників вважають, що «Україні потрібно дати більше, ніж Росії». Проте на першому раунді нас спробували зрівняти. До того ж зажадати скасування всіх нині чинних угод про асиметричний візовий режим (завдяки котрим деякі країни ЄС видають всім українцям візи безплатно) після вступу в силу документа, що готується, між Україною і Євросоюзом.
Однак українська сторона представила свій проект угоди. Вітчизняні ЗМІ (зокрема, і «ДТ») ще в листопаді досить докладно розповіли про суть українських пропозицій. Нагадаємо, що основними з них є спрощення візових процедур із урахуванням європейських стандартів (наприклад, щоб український громадянин міг записатися на співбесіду до консула по електронній пошті, а не мерзнув на морозі, а паспорт із візою одержував поштою), уніфікація процедур для посольств усіх держав ЄС, уведення єдиного переліку необхідних для одержання візи документів, надання багаторазових віз строком до п’яти років широкому переліку категорій українських громадян (діячам науки й культури, учителям, учням, студентам, спортсменам, підприємцям, держслужбовцям, журналістам, професіональним перевізникам, членам сімей громадян, які постійно мешкають на території ЄС), скасування візових зборів для деяких категорій, безкоштовні одноразові й транзитні візи для всіх громадян України, скасування запрошень, спрощення процедур для перевізників, скасування віз для власників службових і дипломатичних паспортів. За нашою інформацією, на сьогоднішній день десять із чотирнадцяти пунктів цього документа вже узгоджені.
Поданий європейською стороною проект угоди про реадмісію також дуже здивував українських переговорників, оскільки позиція Брюсселя виявилася навіть суровішою, ніж за кучмівських часів. Києву був запропонований варіант т.зв. «жорсткої» реадмісії, який, за ідеєю, має припускати у відповідь вимогу скасувати візи взагалі для всіх українців. Адже, як показує світова практика, про реадмісію йдеться, коли одна зі сторін частково або повністю скасовує візи для громадян іншої сторони, а не спрощує візовий режим. Наочний приклад — домовленості 2004 року між Україною і Швейцарією. Остання скасувала візи для власників українських службових і дипломатичних паспортів. Київ, у свою чергу, погодився на т.зв. «м’яку» угоду про реадмісію, що припускає безпроблемне повернення в Україну українських громадян або громадян третіх країн, які нелегально перебувають на території Швейцарії, в яких у документах є дозвіл на проживання в Україні (у результаті цієї домовленості торік швейцарці нам повернули усього 42 осіб, причому частина з них — наші ж співвітчизники). «Жорстка» ж угода, запропонована Євросоюзом, припускає повернення в Україну громадян третіх країн і осіб без громадянства на основі європейського проїзного документа. Іншими словами, на практиці європейські міграційні служби розглядатимуть як доказ прибуття нелегала саме з України не документ, а, скажімо, знайдений у його кишені жетон київського метро чи пакет із супермаркету, невідомо де вивчене «здоровенькі були» або просто особисте «визнання» нелегала, що він прибув з України, навіть якщо він ніколи там насправді не був, але знає, що вона ближче до Європи, ніж, приміром, Пакистан або Ірак, та й життя в ній краще. Отже, цьому нелегалу видадуть європейський проїзний документ і без розмов відправлять до України.
Якщо українська сторона підпише подібну угоду про реадмісію, наша країна остаточно перетвориться на відстійник нелегалів. Оскільки, у свою чергу, повернути велику частину мігрантів Росії, із якої до України надходить левова частка нелегалів, нам не вдасться, тому що Москва, як і раніше, не поспішає укладати з Києвом угоду про реадмісію, сама не бажаючи стати відстійником. Через три тижні в Москві мають відбутися українсько-російські переговори з цієї проблематики, і українська сторона хотіла б уже парафувати давно обговорюваний документ. Результат наразі передбачити важко. Київ уже досить давно пропонує Брюсселю ідею єдиного реадмісійного простору, що припускає синхронізацію укладання двосторонніх угод Україна—ЄС, ЄС—Росія, Україна—Росія. Проте Брюссель у відповідь на прохання українців допомогти в переговорах із Росією і, зокрема, створити тристоронній механізм консультацій, чітко дав зрозуміти: із Москвою свої проблеми вирішуйте самі.
Угода ж про реадмісію між ЄС і Росією (як і про спрощення візового режиму) вже узгоджена й готується до підписання майбутньої весни. Росіянам удалося виторгувати для себе серйозну поступку: приймати з Євросоюзу нелегалів —громадян третіх країн вона почне лише через три роки після ратифікації угоди, на яку, відповідно до заяв самих росіян, буде потрібно не менше року. Чи буде документ, справді, підписаний навесні, також незрозуміло. Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров донедавна, спираючись на обіцяння тодішнього глави Єврокомісії Романо Проді скасувати візи для росіян до 2008 року, яке той дав 2003 року на зустрічі з Володимиром Путіним, стверджував, що «реадмісія важлива тільки з погляду безвізового режиму, а при полегшеному режимі вона не потрібна». Крім того, міністр стверджував: «Реадмісія неможлива, поки кордони Росії із сусідами не будуть цілком облаштовані». І, як кажуть, тільки жорстка установка особисто Путіна будь-якими шляхами домогтися від ЄС спрощення візового режиму (хоча б для високопоставлених росіян) спонукала російську дипломатію піти назустріч Євросоюзу в питаннях реадмісії. Та коли і чим закінчаться переговори Москви і Брюсселя, прогнозувати складно, оскільки на сьогоднішній день РФ підписала з іншими країнами лише одну угоду про реадмісію — і то з Литвою, із державами ж донорами нелегальної міграції таких документів у Росії немає. Що стосується обіцянок ввести для росіян безвізовий режим, то їхньої чіткої фіксації в документах не існує. Лише в спільному прес-релізі за результатами торішнього травневого саміту Росія—ЄС йдеться про те, що сторони «продовжуватимуть вивчати умови безвізового переміщення як довгострокової перспективи».
Однак в українсько-єесівських документах немає навіть такого розпливчастого формулювання. За інформацією «ДТ», про безвізовий режим для українських громадян як довгострокової мети двостороннього співробітництва йшлося в проекті підсумкового документа грудневого саміту Україна—ЄС, проте єесівська сторона цю фразу зі спільної заяви викреслила, що красномовно свідчить про істинні наміри Брюсселя: підписати з Україною максимально жорстку угоду про реадмісію та документ про спрощення візового режиму, який надає мінімум преференцій українським громадянам.
Та навіть якщо раптом станеться диво, і єесівська сторона беззастережно прийме всі пропозиції українців по змісту візової угоди, навіть у цьому випадку, переконані багато шановних експертів, збережеться дисбаланс інтересів не на користь України. Оскільки проблеми, пов’язані з реадмісією, набагато переважать шальку терезів із преференціями, отриманими в результаті візового діалогу. Згадаємо хоча б недавній спалах черевного тифу в Західній Україні, майже забутого від часів Другої світової та принесеного до нашої країни нелегалами...
Вимагаючи від нас приймати назад усіх нелегалів, Євросоюз допомагає з подальшим їх «облаштуванням» в основному порадами. Україна практично самостійно займається будівництвом пунктів тимчасового (ПТУ) утримання нелегальних мігрантів. Ось-ось має відкритися одинадцятий такий пункт у Чопі. І однаково їх як і раніше не вистачає. За свідченням керівника прес-служби Державної прикордонної служби України Сергія Астахова, торік на облаштування ПТУ його відомством було витрачено 911 тис.грн. бюджетних грошей, ще 800 тис. надали різноманітні добродійні організації (в основному, на харчування та одяг). Очевидно, що це крапля в морі, якщо врахувати, що, наприклад, в амстердамському аеропорту утримання одного нелегала обходиться близько 300 євро на добу. Адже від нас вимагатимуть «європейських» умов утримання прийнятих нелегалів! Торік через українські ПТУ пройшло понад 11 тис. нелегалів. От і рахуйте самі...
Далі. Від прикордонників нелегали надходять «під крило» МВС, на яке й покладені функції визначення національності мігранта, країни, із якої він прибув, і депортація. Вже сьогодні, за нашою інформацією, міліція не в змозі приймати в прикордонників нових нелегалів, тому що в переповнених ізоляторах уже просто немає місць. Коштів на примусову депортацію теж немає...
Відмовитися від укладання угоди про реадмісію Україна, з огляду на досягнутий рівень і атмосферу відносин із Євросоюзом, дозволити собі не може. Крім того, нам справді необхідне спрощення візового режиму. Тому, вважають компетентні експерти, вихід один — домагатися від ЄС компенсаційних зобов’язань, як політичних, так і економічних. Зокрема, рішуче порушити питання про початок діалогу про введення безвізового режиму для українських громадян як довгострокової мети. В Україні всі прекрасно розуміють, що такий режим не може бути введений завтра чи післязавтра, але нам необхідно знати, що ми конкретно маємо зробити в міграційній політиці, паспортизації, управлінні кордонами і т.п., щоб до наших співгромадян у ЄС ставилися не гірше, ніж, скажімо, до громадян Гондурасу, Гватемали чи Нікарагуа, із якими в Євросоюзу безвізовий режим. Спільне з ЄС складання подібного плану дій, а потім планомірне його виконання може реально наблизити нашу країну до повноцінного безвізового режиму для всіх українських громадян.
Що стосується економічних аспектів, то нашим переговорникам потрібно домагатися якнайшвидшого допуску нашої країни до всіх євросоюзівських програм повернення нелегальних мігрантів, а також повною мірою скористатися зафіксованою у спільному документі київського саміту обіцянкою європейської сторони «виділити Україні значні додаткові кошти на підтримку проектів у міграційній сфері в рамках програми фінансово-технічної допомоги ЄС третім країнам у сфері міграції і надання притулку». А також «дотиснути» європейську сторону, щоб та все-таки зважилася почати подавати допомогу Україні в облаштуванні не тільки українсько-молдавського кордону, а й українсько-російського.
Що може завадити реалізації цих благих намірів?
По-перше, звичайна для України недалекоглядність, безсистемність і неузгодженість роботи нашої влади. Ось свіжий приклад: минулої середи Кабмін на своєму засіданні взяв і звільнив із посади заступника міністра закордонних справ Валентина Наливайченка, який очолює нашу делегацію на переговорах із ЄС по угодах зі спрощення візового режиму і реадмісії. Так, усі давно в курсі, що Наливайченко їде послом до Білорусі. Проте ж до переговорів рівно тиждень залишався! Що, сім днів почекати не можна було? У ролі кого Наливайченко тепер з єесівцями вестиме переговори? Як посол Білорусі? Я вже не кажу про те, що коней на переправі зазвичай не міняють і, тим паче, голів делегацій у розпал переговорного процесу. Ми, звісно, за своєчасне призначення послів, та якщо Україна дозволила собі, до речі, майже півроку не мати посла у Великобританії саме в той час, коли ця країна головувала в ЄС, то, здається, Білорусь теж могла б трохи потерпіти, допоки Україна не закінчила до літа переговори з віз і реадмісії.
По-друге, не можна недооцінювати жорсткість позиції Брюсселя в питаннях полегшення візового режиму та його напористість у питаннях реадмісії. Крім того, досвідчені єесівські переговорники точно постараються повною мірою використати чинник передвиборної лихоманки в Україні.
Оскільки, по-третє, у нашого керівництва напевно з’явиться спокуса напередодні виборів отримати трофей на єесівському фронті. Нехай неповноцінний і невеликий, але який можна пред’явити виборцю. Адже нам уже підносили як величезне досягнення і підготовлений ще при Кучмі та Януковичі План дій Україна—ЄС, і ледь-ледь вимучений ринковий статус. Однак у даному випадку слід пам’ятати, що переговори про новий пакет угод про візовий режим і реадмісії Україна зможе розпочати з ЄС не раніше, ніж через п’ять, а то й десять років...