"Мамалига не вибухає" - так іронічно кажуть про себе молдавани, прагнучи підкреслити свою миролюбність і політичну пасивність.
Насправді новітня історія Молдови рясніє прикладами масових політичних протестів, іноді досить бурхливих.
Про те, що мамалига за певних умов може вибухнути, нагадали й останні акції протесту в Кишиневі, котрі почалися після того, як послідовно кілька судових інстанцій визнали недійсними результати виборів примара (мера) столиці.
3 червня за результатами другого туру голосування на виборах примара Кишинева переможцем став лідер партії "Гідність і правда" Андрій Нестасе. За нього віддали голоси майже 53% виборців. Його конкурент - кандидат від Партії соціалістів Іон Чебан набрав трохи більш як 47% голосів. Соціалісти не погодилися з результатами і звернулися до суду, звинувативши Андрія Нестасе в порушенні законодавства: в день виборів він публікував у соцмережах заклики до громадян прийти на виборчі дільниці.
Акції протесту почалися вже після рішення суду першої інстанції, який визнав недійсними результати місцевих виборів у Кишиневі загалом. І розвивалися по висхідній, за кожним новим рішенням відбувалася нова акція. Апеляційна палата Кишинева залишила рішення суду в силі, 25 червня його підтвердила Вища судова палата, а 29 червня проведені вибори визнала і Центральна виборча комісія.
Вістря протесту спрямоване не стільки проти судів, скільки проти тих, кого вважають справжнім винуватцем того, що сталося. 27 червня лідери опозиції Андрій Нестасе і голова партії "Дія і солідарність" Майя Санду заявили про запуск національного руху опору "Зупинімо диктатора зараз", до якого долучилася низка інших партій і громадських організацій. Під диктатором мався на увазі Влад Плахотнюк, олігарх і фактичний лідер правлячої Демократичної партії.
Остання, найбільш масова акція, котра відбулася в неділю на майдані Великих національних зборів, закінчилася походом до центрального офісу Демократичної партії і будинку, де живе Влад Плахотнюк. Щоправда, пройти демонстрантам не вдалося. Весь квартал був оточений посиленими нарядами поліції. Оцінки кількості учасників з боку правоохоронців і організаторів мітингу традиційно різняться. Одні кажуть про кілька тисяч, інші - про кілька десятків.
У прийнятій на мітингу резолюції учасники протесту висунули вимоги - визнання результатів виборів мера Кишинева і мандата Андрія Нестасе, скасування змішаної системи виборів, відставка і притягнення до відповідальності суддів, які скасували результати виборів. Якщо влада не виконає вимог під час чинної парламентської сесії, то опозиція обіцяє, що всі населені пункти і діаспора почнуть мирні акції непокори владі.
У спостерігачів ситуації в Молдові мимоволі напрошуються аналогії з Україною. Ті ж проблеми, той самий розклад сил: правлячий проєвропейський режим, який критикують за значну корумпованість, проросійська парламентська і проєвропейська позапарламентська опозиції. Однак на цьому, напевно, схожість і закінчується.
Посада столичного мера у багатьох країнах є однією з ключових політичних посад. У Молдові ж ставки в боротьбі за пост столичного градоначальника набагато вищі з урахуванням призначених на осінь парламентських виборів. У муніципії Кишинів проживає за фактом кожен четвертий житель Молдови, тут же розташовані 11 із 50-ти одномандатних виборчих округів. До того ж, вибори і зовні мали вигляд огляду сил, яким доведеться помірятися в боротьбі за місця в парламенті.
Для кращого розуміння необхідний історичний екскурс. Протягом 10 років, із 2007-го, муніципій Кишинів очолював Дорін Кіртоаке, заступник голови уніоністської (уніоністи - прибічники об'єднання Молдови та Румунії) Ліберальної партії і небіж лідера цієї партії Міхая Гімпу. Треба розуміти, що муніципій Кишинів - це не лише саме місто, а й шість прилеглих міст (за українськими мірками - селищ) і 25 населених пунктів, об'єднаних у 13 комун. Досить неоднорідна і в соціально-економічному, і в етнічному плані агломерація. Це також впливає на підсумки виборів. У самому Кишиневі багато російськомовних, які орієнтуються переважно на проросійські партії (раніше це були комуністи, нині - соціалісти). Опоненти Кіртоаке вбачали причину його перемог у підтримці з боку міст і комун, що входять до муніципію.
Кіртоаке ставав примарем Кишинева тричі, перемігши у 2011-му нинішнього президента Молдови соціаліста Ігоря Додона, а у 2015-му - нинішнього лідера Партії соціалістів Зінаїду Гречану. Фактично кожна кампанія перетворювалася на геополітичний вибір між Заходом і Сходом, Європою і Росією. Але за гарячими політичними баталіями на задній план йшли проблеми власне Кишинева, і місто ставало дедалі більш занедбаним і некомфортним.
Кіртоаке цілком міг відбути і третій строк. Однак у травні 2017 року він був затриманий працівниками Національного відділу з боротьби з корупцією і поміщений під домашній арешт. У липні справу передали до суду, і на вимогу прокуратури муніципальна рада усунула Кіртоаке від посади примара на час судового розгляду. За цими діями угледіли прагнення Влада Плахотнюка поставити столицю під контроль. У листопаді в.о. примара була призначена Сільвія Раду, колишня голова енергетичної компанії Gas Natural Fenosa Moldova. Раду вважають людиною Плахотнюка, хоча вона сама заперечувала тісне знайомство з олігархом.
Зовні все видавалося ідеальним. Дорін Кіртоаке усунутий від влади, є лояльний в.о. примара, а отже, й адміністративний ресурс на парламентських виборах. Спроба соціалістів провести референдум за відставку Кіртоаке, щоб домогтися дострокових виборів, провалилася через неявку виборців. Але карти сплутав сам усунутий примар, який подав у лютому ц.р. у відставку. При цьому Кіртоаке заявив, що правляча Демократична партія виступає проти дострокових виборів, оскільки хоче зберегти на цій посаді Сільвію Раду.
Попри велику кількість охочих обійняти посаду примара столиці, було очевидним, що основна боротьба розгорнеться між трьома кандидатами - Сільвією Раду, котра виступала як незалежний кандидат, кандидатом від соціалістів Іоном Чебаном і кандидатом від позапарламентської проєвропейської опозиції Андрієм Нестасе.
На підтримку Сільвії Раду працювали телеканали, контрольовані Плахотнюком, соціологічні опитування пророкували їй вихід у другий тур, що, безперечно, поставило б виборців Нестасе перед вибором: спостерігати за перемогою соціалістів чи згнітивши серце віддати свій голос за Раду. Чим не реальний сценарій для парламентських виборів?
Вихід у другий тур Нестасе і Чебана був несподіванкою, а перемога Нестасе сплутала всі розклади демократів на майбутніх парламентських виборах.
Однак було б спрощенням бачити в кишинівських акціях тільки протест обурених корупцією і правовим свавіллям громадян, які прагнуть справедливості і демократії. Серед протестувальників, справді, чимало тих, хто обурений корумпованістю влади і фактично ручним режимом управління державою. Однак той же Андрій Нестасе далеко не ідеаліст-романтик. Його ім'я пов'язують з бізнесменами-втікачами Віорелом і Віктором Цопа, стосовно яких існує обвинувальний вирок суду. Та й самого Нестасе мас-медіа не раз звинувачували в сумнівних фінансових операціях. До того ж було зрозуміло, що лідер партії "Гідність і правда" розглядає пост столичного примара як трамплін для подальшого політичного злету, а інтереси міста і городян знову відходять на другий план.
Тому для багатьох, хто вийшов на майдан на нинішній протест - це не стільки "за" Нестасе, скільки "проти" Плахотнюка.
Нинішня єдність лідерів опозиції також може виявитися примарною. Санду і Нестасе все ж конкуренти. У них один електорат й одні гасла. При цьому нехаризматична Санду ризикує опинитися в тіні.
Усе це послаблює сили опозиції, яких поки недостатньо для того, щоб домогтися своїх вимог. Літо - не найкращий час для мітингів і демонстрацій. До того ж, прибічники соціалістів, серед яких чимало російськомовних, не квапляться підтримувати протест проєвропейців. А прямий союз із соціалістами тільки дискредитував би проєвропейську опозицію.
Залишається надія на те, що своє слово скажуть західні партнери Молдови, які й так критично ставляться до правлячого режиму. Поки Вашингтон і Брюссель утримувалися від жорстких заходів щодо Кишинева, грунтуючись на тому, що перемога на парламентських виборах соціалістів може привести до зміни зовнішньополітичного курсу Молдови. Але, схоже, терпець уривається. На кону питання про виділення 100 млн євро макрофінансової допомоги від Євросоюзу. Дійшло до комічного. Єврокомісар з питань розширення та політики добросусідства Йоханнес Хан розповів, що прем'єр-міністр Молдови Павел Філіп після рішення Вищої судової палати написав йому смс-повідомлення, в якому висловлював занепокоєння щодо рішення суддів і того, чи не вплине це на виділення допомоги від ЄС. А молдавський сайт newsmaker.md, посилаючись на прес-службу Єврокомісії, повідомив про припинення виплати першого траншу цієї допомоги. Молдавське питання мають намір обговорити в Європарламенті.
Через два місяці, 26 серпня, права опозиція збирається провести Народні збори громадян зі всієї країни і з-за кордону. Схоже на те, що основні акції заплановані на осінь і стануть органічною частиною передвиборної кампанії. Тепер головне питання в тому, чи не втратять опозиціонери свого потенціалу в низці дрібніших акцій і чи не прийдуть до старту передвиборної кампанії втомленими, ослабленими і деморалізованими. З іншого боку, тривала перерва дає можливість Демократичній партії підготуватися і виконати необхідні маневри як всередині країни, так і на міжнародній арені.