Вперше за більш як рік 19 жовтня в Берліні зустрілися глави держав та урядів України, Росії, Франції і Німеччини, щоб обговорити у так званому нормандському форматі конфлікт в Україні і навколо України.
Саміт засвідчив, що конфлікт і надалі залишається на самому верху європейського порядку денного. Але водночас знову стало видно, який складний цей процес і як тягуче доводиться боротися навіть за найменший прогрес.
Чому Німеччина разом із Францією так настійливо у сталому режимі переймаються всім цим? Відповідь проста: конфлікт в Україні і навколо України є найтяжчою кризою європейської безпеки після закінчення холодної війни. З цим конфліктом у центр Європи повернулися насильство, руйнування і вимушені переселення. Майже 10 000 мертвих, численні поранені, великі страждання людей у зоні конфлікту, внутрішньо переміщені особи, біженці - це те, що стало жорстокою реальністю.
Своєю протиправною, з точки зору міжнародного права, анексією Криму та дестабілізацією Східної України Росія не лише кричущим чином порушила територіальну цілісність і суверенітет України. Тим самим через добрих 40 років після підписання у 1975 р. по завершенні процесу НБСЄ Гельсінського заключного акта було також розхитано підвалини європейського мирного устрою. Найважливіша валюта міжнародної політики - взаємна довіра - на тривалу перспективу серйозно пошкоджена.
На ці тривалі порушення Росією міжнародного права Німеччина разом зі своїми європейськими й трансатлантичними партнерами відреагувала запровадженням санкцій. Тим самим ми чітко дали зрозуміти, що політиці, спрямованій на перенесення визнаних міжнародним правом кордонів і насильницьку дестабілізацію сусідів, немає місця у XXI столітті.
Важливо зафіксувати це. Проте самим лише чітким називанням відповідального конфлікту не розв'язати. Санкції не є самоціллю, вони, як частина подвійної стратегії з тиску і діалогу, мають сприяти досягненню мети: політичного врегулювання конфлікту і повернення до дотримання Гельсінських принципів. Саме це є логікою Мінських угод, якими б недосконалими вони не були. Адже ми не змиримося з тим, щоб цей конфлікт у центрі Європи став постійним. Тому скасування економічних санкцій пов'язане з виконанням Мінських домовленостей.
Федеральний уряд Німеччини від самого початку інтенсивно підтримував і підтримує зусилля щодо мирного врегулювання конфлікту. З одного боку, разом із Францією як посередник у нормандському форматі, з іншого - як головуюча країна в Організації з безпеки і співробітництва в Європі у 2016 р. Україно-російський конфлікт повернув усім нам усвідомлення цінності ОБСЄ як платформи для діалогу і як незамінного інструмента антикризового менеджменту. Також і політичний переговорний процес у нормандському форматі не зміг би в сталому режимі функціонувати без структур та механізмів ОБСЄ.
По-перше. Засідаючи під дахом ОБСЄ у Мінську, Тристороння контактна група з її робочими групами і по сьогодні залишається єдиним переговорним форумом, у рамках якого всі задіяні сторони постійно обговорюють кроки, необхідні для реалізації Мінських домовленостей, і погоджують конкретні заходи щодо поліпшення гуманітарної і безпекової ситуації та щодо економічних питань.
По-друге. Для спостереження за конфліктом і сприяння діалогові на місці 57 держав-учасниць ОБСЄ у квітні 2014 р. створили Спеціальну моніторингову місію (SMM). Зі зростанням мілітаризації конфлікту влітку 2014 р. розширювалася сама місія і її завдання; з її нинішніми 700 спостерігачами SMM наразі є взагалі найбільшою місією ОБСЄ за весь період її існування. Вона робила і робить неоціненний внесок у заспокоєння ситуації, у формування довіри на місці та у прозорість. День у день SMM лише в зоні конфлікту відряджає 70-100 патрулів, які проїжджають при цьому понад 10 000 кілометрів.
SMM не лише спостерігає; вона супроводжує й уможливлює взаємні домовленості, які роблять життя людей по обидва боки від лінії зіткнення більш стерпним: наприклад, місцеві домовленості про створення переходів, про відновлення водо- й електропостачання, про розмінування. Завдяки звітам SMM світ щодня може отримувати об'єктивну картину того, що відбувається на Сході України. Те, що цей конфлікт досі не зник з міжнародних засобів масової інформації, є також заслугою і цієї місії. Ми маємо висловити спостерігачам нашу подяку та наше визнання за їхню мужню працю у тяжких, а іноді й небезпечних умовах, вдень і вночі.
Аби SMM мала змогу в повному обсязі спостерігати за дотриманням режиму припинення вогню і сприяти йому, необхідно нарешті забезпечити її безпеку та безперешкодний доступ спостерігачів по всій зоні конфлікту. Перешкоди для патрулів SMM і напади на місію, які переважно - але не виключно - трапляються на територіях, що не контролюються урядом України, абсолютно неприйнятні! У рамках німецького головування в ОБСЄ і надалі високим пріоритетом залишатимуться захист і безпека спостерігачів SMM, відряджених 45-ма державами-учасницями ОБСЄ у Східну Україну.
Процес діалогу в різних форматах та робота спостерігачів ОБСЄ зробили свій внесок у запобігання подальшому розгортанню конфлікту. За останні тижні вони зумовили невеликий прогрес у справі розведення військ у двох з трьох пілотних зон. Відповідна рамкова угода була предметом переговорів всередині Тристоронньої контактної групи. Ведуться дискусії щодо подальших таких місць.
Проте, незважаючи на цей невеликий, локально обмежений рух уперед, за останні тижні на інших ділянках лінії зіткнення знову помітно зросла кількість порушень і без того крихкого перемир'я. З обох сторін були нові жертви, в тому числі й серед цивільного населення. Для досягнення сталої стабілізації безпекової ситуації необхідні подальші рішучі кроки. Зокрема, у цьому плані потрібно, щоб сторони конфлікту врешті-решт досягли прогресу у відведенні важких озброєнь та розведенні військ уздовж лінії зіткнення.
Адже жодна міжнародна місія не зможе нав'язати ззовні врегулювання цього конфлікту. Жодна місія не зможе замінити волю задіяних на місці сторін дотримуватися режиму припинення вогню. Тому я переконаний: поступовому втіленню в життя Мінських угод немає альтернативи - яким би тягучим, повним розчарування і копітким не був цей процес для всіх задіяних сторін.
Я свідомий того, що цей шлях вимагає політичної далекоглядності й рішучості і що він в Україні спричиняє великі виклики. Адже зрозуміло: безпекова ситуація і політичний вимір Мінських домовленостей взаємно обумовлюють одне одного. Політичні аспекти можуть бути просунуті вперед лише тоді, коли стабілізується безпекова ситуація і коли зросте довіра до політичного процесу. Але водночас правильно й те, що безпекова ситуація може на тривалий час стабілізуватися лише в тому разі, якщо вдасться створити достовірну перспективу сталого політичного процесу, включно з місцевими виборами на не контрольованих урядом України територіях, і якщо будуть реалізовані сміливі кроки на створення необхідних передумов.
На саміті в Берліні ми черговий раз висловили главам держав та їхнім переговірникам свою підтримку і дали їм доручення й надалі працювати над дорожньою картою для швидкої реалізації цих кроків. Тому для подолання кризи вирішальним фактором є стійкість і функціональність української державної системи. Вкрай важливо, щоб процес реформ отримав новий поштовх і щоб різноманітні проекти модернізації судової системи та державного управління, а також із питань боротьби з корупцією не лише рішуче розроблялися, а й втілювалися у життя. Лише так у довгостроковій перспективі зростатиме довіра з боку міжнародних інвесторів, і насамперед - із боку людей в Україні.
Це мій третій пункт. Також і у внутрішній процес реформ ОБСЄ робить свій внесок. Лише один приклад: Координатор проектів ОБСЄ для України в рамках великомасштабного діалогового проекту сприяє обміну думками між центральною владою та регіонами. Мета - надання уряду України допомоги в адаптації нових законопроектів до потреб населення на засадах доброго урядування. Також координатор проектів надає підтримку реформуванню поліції і судової системи та заходам із допомоги внутрішньо переміщеним особам.
Люди в Україні можуть пишатися тим, що в їхній країні за останні роки сформувалося сильне і впевнене в собі громадянське суспільство. Воно перетворилося на самостійну політичну силу, від якої надходять важливі імпульси, силу, яка вимагає результатів реформ і контролює дії уряду. Завзятість, патріотизм, самовідданість і певна упертість цих людей варті захоплення. Мої розмови з представниками українських неурядових організацій та місцевих ініціатив у Донбасі і в Києві цими днями вселяють у мене впевненість, що українське громадянське суспільство й надалі відстоюватиме майбутнє своєї країни.
Ця активна позиція власного населення і вражаюча воля рухати країну вперед шляхом реформ не в останню чергу є інспірацією і стимулом для Німеччини та ЄС послідовно залишатися на боці України в її русі цим шляхом.