Священний для всіх мусульман місяць Рамадан розпочався в Туреччині з несподіваної "доброї звістки" для прибічників Ердогана - оголошення перевиборів мера в найбільшому мегаполісі країни Стамбулі.
Результати голосування, яке відбулося 31 березня і принесло перемогу опозиційному кандидатові Екрему Імамоглу, були визнані Вищою виборчою радою Туреччини недійсними, а нові вибори призначено на 23 червня.
За підсумками першого "туру" волевиявлення перемогу здобув молодий представник Республіканської народної партії (РНП), котрий обійшов свого найближчого конкурента - досвідченого політика і донедавна прем'єр-міністра країни - Біналі Йилдирима з мінімальним відривом у 0,3% голосів. Кілька десятків тисяч виборців вирішили долю 16-мільйонного мегаполіса на найближчі чотири роки. Після ретельного вивчення всіх зіпсованих бюлетенів, кількаразових перерахунків голосів у "спірних" районах і кількох відхилених апеляцій правлячої партії Справедливості і розвитку (ПСР), у середині квітня турецька ЦВК все ж таки видала посвідчення мера Стамбула Імамоглу. Турецький бізнес зітхнув з полегшенням, курс ліри стабілізувався, а провідні світові ЗМІ, які пильно стежили за всім процесом, констатували "перемогу демократії" у місті двох континентів.
Однак уже 6 травня Вища виборча рада визнала результати виборів недійсними. Причиною такого рішення були названі порушення процедур при підготовці до голосування й неточності у списках виборців, які (за невеликої різниці голосів між лідерами перегонів) могли стати вирішальними при визначенні переможця. Напередодні рішення ЦВК двох членів районної виборчої комісії заарештували за "несанкціоновану реєстрацію" на виборах семи тисяч виборців, а дев'ятьох членів районних виборчкомів постфактум позбавили повноважень. Річ у тому, що за турецьким законодавством у комісіях можуть засідати тільки державні службовці. Ці ж дев'ятеро осіб були раніше усунуті зі своїх посад під час масових звільнень у держапараті після невдалої спроби перевороту 2016 року і, отже, не мали права засідати у виборчкомах, що й послужило приводом засумніватися у правильності результатів виборів на цих дільницях. За підтримку такого рішення проголосували семеро з 11 членів ЦВК. Їхні повноваження були продовжені на рік наприкінці минулого року завдяки поправці, внесеній на пропозицію правлячої ПСР.
На період підготовки до "другого туру" виборів Імамоглу буде відсторонений від виконання обов'язків, а містом керуватиме тимчасовий чиновник, призначений міністерством внутрішніх справ. Така процедура є вже відомою практикою в Туреччині, раніше випробуваною в південно-східних регіонах країни, де деякі мери були позбавлені повноважень через обвинувачення у співробітництві з курдськими терористами й замінені призначенцями з центру.
Рішення про перевибори в Стамбулі викликало шквал критики з боку міжнародних партнерів Туреччини. Європейський Союз уже виступив з різкою заявою, що засуджує спробу поставити під сумнів волевиявлення турецьких громадян і закликає забезпечити доступ міжнародних спостерігачів на повторні вибори й гарантувати "вільний, справедливий і прозорий виборчий процес, який необхідний для будь-якої демократії і лежить в основі відносин Туреччини з ЄС". Федеріка Могеріні також нагадала, що рішення Вищої виборчої ради позбавити обраних мерів і членів муніципальних рад права обіймати посаду на південному сході Туреччини - навіть незважаючи на те, що їхні кандидатури були перевірені й затверджені до початку голосування - і надати мандати мерів кандидатам, які посіли на виборах друге місце, "суперечать основній меті демократичного виборчого процесу, покликаного забезпечити верховенство волі народу". Європейські ліберали-демократи були ще категоричніші у своїх оцінках, заявивши, що "Туреччина при Ердогані скочується до диктатури" і "з нинішнім керівництвом будь-які переговори про членство неможливі". Турецьке МЗС у свою чергу закликало міжнародне співтовариство поважати "рішення, ухвалені відповідно до турецького законодавства", і утриматися від "політично мотивованої критики".
Насправді уважніший аналіз того, що відбувається, покаже, що цього разу за спробами правлячої партії змінити результат голосування в Стамбулі можуть ховатися значно глибші причини, ніж особисті амбіції провладного кандидата або банальна боротьба за ресурси найбільшого економічного центру країни. На кону - майбутнє політичної системи Туреччини і результати наступних президентських виборів, запланованих на 2023 рік. А тому ставки високі.
Експерти зазначають, що "феномен Імамоглу" ще мають оцінити політологи і політтехнологи, але очевидно одне - він уже давно вийшов за межі Стамбула і, без перебільшення, став новим явищем у політичному житті Туреччини.
Уперше за тривалий час на політичній арені країни з'явився молодий харизматичний лідер, який не тільки зміг нарівні змагатися з політичним важковаговиком Біналі Йилдиримом, котрий явно перевершував його і за управлінським досвідом, і за доступом до адмінресурсу в Стамбулі, а й наважився відкрито протистояти президенту. Його манера спілкуватися з людьми, неприхована критика вищого керівництва країни, невимушений, часто відверто саркастичний тон заяв на адресу самого Ердогана вже стали "візитівкою" Імамоглу. Турецькі аналітики пишуть, що причина популярності нового мера Стамбула в тому, що він зумів стати "своїм хлопцем" для всіх і достукатися до сердець більшості населення, незалежно від їхніх релігійних поглядів і політичних уподобань. На виборах 31 березня за нього, з різних причин, віддали свої голоси представники зовсім різних соціальних груп, громадських рухів і політичних сил.
Світський істеблішмент побачив у ньому захисника "спадщини Ататюрка" і ліберальних цінностей; націоналісти - патріота Туреччини, який виступає єдиним фронтом з головною "турецькою вовчицею", лідеркою правих консерваторів з Хорошої партії Мераль Акшенер; курди - альтернативу коаліції правлячої ПСР з їхніми споконвічними ворогами - праворадикальними націоналістами Девлета Бахчелі, а великий бізнес - останню надію на відновлення економічної стабільності та сприятливого інвестиційного клімату. Очевидно, добре розуміючи це, деякі партії вже відкрито виступили на підтримку Імамоглу в "другому турі", інші (як, наприклад, Комуністична партія Туреччини) - зняли свої кандидатури з виборів. Ще не оголосила свого рішення проісламська партія Щастя, яка показала третій результат і раніше відмовилася створювати коаліцію з ПСР. Однак можна припустити, що і воно буде не на користь переможеного. Багато експертів усерйоз обговорюють можливість участі Імамоглу в перевиборах як "незалежного кандидата", що виступає від імені всього спектра "прогресивних, реформаторських" політичних сил.
Але головне - молодому стамбульському мерові вдалося домогтися того, що було не до снаги його колезі по партії Мухаррему Індже, який представляє об'єднану опозицію на президентських виборах 2018 року. Він не побоявся взяти на себе відповідальність і продовжити боротьбу за вибір тих людей, які віддали за нього свої голоси. Миттєво відреагувавши на рішення ЦВК про скасування результатів голосування, Імамоглу звернувся до народу із закликом "не зневірюватися", "не втрачати надії" і "зберігати усмішку" - бо те, що відбувається, "справді смішно". Його фраза "все буде добре" уже встигла облетіти весь інтернет, за лічені години ставши одним з найбільш використовуваних хештегів у турецьких соціальних мережах, а настрої на вулицях турецьких міст деякі коментатори вже встигли порівняти з атмосферою протестів Гезі-парку 2013 року. Незважаючи на початок посту в місяць Рамадан, коли політичне життя країни традиційно затихає, тисячі людей вийшли на вулиці, щоб підтримати свого кандидата. Багато хто з них, згадуючи досвід минулих років, пройшовся містом із так званим каструльним протестом - брязкаючи кришками від каструль і сковорідок на знак незгоди з рішенням виборчкому. Та й сам виступ Імамоглу нагадував більше промову кандидата у президенти, ніж голови муніципалітету.
Більшість коментаторів сходяться на думці, що нові вибори (за умови дотримання всіх демократичних процедур) принесуть лише ще переконливішу перемогу опозиційному кандидатові. Ліра вже відреагувала на скасування виборів черговим стрибком, за одну ніч знецінившись з 5,9 до 6,2 за долар США. Усього з 2018 року національна валюта втратила 35% вартості, і це - тривожний сигнал для партії Ердогана, що зуміла протриматися при владі рекордні для неспокійної турецької політики 16 років саме завдяки стійкому економічному зростанню. Різкі заяви європейських чиновників; новий виток напруженості з Брюсселем на тлі рішення Анкари поновити в односторонньому порядку розвідувальні роботи з метою видобування газу у виключній економічній зоні Кіпру; дуже непрості відносини з Вашингтоном, які надовго загрузли в сирійському глухому куті і безнадійно заплуталися в химерному плетиві турецької дипломатії між російськими С-400 і американськими F-35, не додають ані пунктів до міжнародних інвестиційних рейтингів Туреччини, ані політичної стабільності в регіоні.
Нарешті, головним результатом минулих місцевих виборів у Туреччині стала не перемога опозиції в рекордній кількості регіонів, і навіть не об'єднання різних політичних сил, які уперше за багато років підтримали єдиного кандидата, а остаточно оформлений розкол у лавах самої правлячої партії. Наближені до влади джерела зазначають, що вже тривалий час усередині ПСР триває протистояння між двома групами впливу - "гарячими головами", які вимагають максимальної концентрації влади в руках президента і його найближчого оточення, і більш ліберальним крилом, яке розуміє необхідність реформ і збереження певного ступеня свободи - будь то питання ринкової економіки, діяльності журналістів чи внутрішньопартійної дисципліни. Рішення про призначення повторних виборів у Стамбулі вочевидь продемонструвало перемогу "яструбів", очолюваних, за свідченням інсайдерів, міністром внутрішніх справ і давнім соратником Ердогана Сулейманом Сойлу, а також зятем президента - міністром фінансів Бератом Албайраком. А це означає, що розкол у лавах партії не тільки збережеться, а й поглибиться.
Останнім часом у турецьких ЗМІ дедалі частіше з'являються чутки про можливий вихід зі складу ПСР і створення нової політичної сили "прогресивною", ліберально налаштованою частиною депутатів. Серед основних імен називають Абдуллаха Гюля, 11-го президента Туреччини, відомого своїми проєвропейськими поглядами; Ахмета Давутоглу, колишнього міністра закордонних справ і головного архітектора турецької політики "нульових проблем із сусідами", який виступає за нормалізацію відносин із країнами регіону; екс-віце-прем'єра Алі Бабаджана і Бюлента Аринча, яких традиційно добре сприймають міжнародні партнери і які діють на західних інвесторів як "заспокійливе" навіть у часи серйозних фінансових криз.
Поки що говорити про створення нової політичної сили, здатної скласти конкуренцію правлячій ПСР під керівництвом незмінного лідера і, безумовно, досвідченого політика Реджепа Таїпа Ердогана, зарано. Формуванню партії перешкоджають не тільки усталені традиції політичного життя Туреччини, а й розбіжності між самими "розкольниками". Однак несподіване повернення у велику політику Давутоглу, який уперше з 2016 року виступив із публічною критикою влади і виклав своє бачення необхідних реформ на 15 сторінках своєрідного "маніфесту", заява Гюля з фактичним осудом скандального рішення ЦВК, поглиблення кризи легітимності багатьох інститутів влади свідчать про серйозні процеси у внутрішньополітичному житті країни, яких уже не можна ігнорувати.
За словами одного з турецьких журналістів, перші результати місцевих виборів стали "тривожними дзвіночками" для правлячої партії, які, на жаль, так і не були нею почуті. Рішення про перевибори мера Стамбула - це вже "дзвін". І не треба бути експертом у турецькій політиці, щоб зрозуміти, по кому цього разу подзвін.