Лідер партії "Наш дім Ізраїль" (НДІ) Авігдор Ліберман, який подав у відставку з ключової посади міністра оборони Ізраїлю через незгоду з м'якою відповіддю ізраїльтян на обстріли їхньої території з Сектора Газа, опублікував пост у Twitter: "Тепер усім зрозуміло, чому ми втратили потенціал стримування". Це стало відповіддю політика на критику на його адресу лідера партії "Єврейський дім" Нафталі Беннета в ізраїльському Кнесеті.
Демарш Лібермана - це знак незгоди з досягнутим напередодні перемир'ям із радикальним палестинським угрупованням ХАМАС, оскільки Ізраїль, володіючи всіма потенційними можливостями для знищення ХАМАСу, "Хезболли" та інших ісламістських терористичних угрупувань, не робить цього, а в результаті страждає його мирне населення.
З іншого боку, ця відставка сприймається деким у Палестинській автономії ледь не як перемога терористів з ХАМАСу. Такі політичні потрясіння в Ізраїлі палестинці вважають виявом слабкості. На думку професора Махаймара Абу-Саада, декана факультету політології в університеті Аз-Захар, "Газа постраждала сильніше. Але, з морального погляду, жителі Гази виграли те, що таке важливе для арабського суспільства, - самоповагу. Після потужного удару залишилася самоповага, незважаючи на жертви. Ми визначили час і умови припинення вогню. Ізраїль не поспішав погоджуватися, але все ж зрештою погодився".
І коли так думає палестинський професор, то неважко собі уявити, які думки з'являються в хамасівського керівництва, котре здатне сприйняти таку ізраїльську позицію як слабкість, якою можна буде скористатися у відповідний для цього момент.
Звісно, не в усьому можна погоджуватися з Ліберманом, але його позиція щодо Палестинської автономії і Сектора Газа, як і раніше, коли він у 2009-2012-х і 2013-2015-х роках обіймав посаду міністра закордонних справ, є послідовною. Бо якщо Ізраїль втратить "потенціал стримування", то цим здатні скористатися не тільки ХАМАС і "Хезболла". Слабка позиція ізраїльтян відразу ж буде використана Іраном для підготовки війни з Ізраїлем, який, як вважають у Тегерані, не має права на існування.
І, як заявив сам Авігдор Ліберман в одному з інтерв'ю: "Ми своїми руками вигодовуємо монстра на ім'я ХАМАС, відтак уже через рік він перетвориться на подобу "Хезболли". А в іншому інтерв'ю він наголосив: "Не можна спокійно прийняти той факт, що по півдню Ізраїлю було випущено п'ятсот ракет, а ми пішли на припинення вогню на умовах ворога... Тому вибору в мене не було".
І, хоча сьогодні дехто в Ізраїлі оцінює гучну відставку Лібермана як популізм, вона більше схожа на продуманий маневр досвідченого політика. Адже, перебуваючи на посаді міністра оборони, він не зміг виконати одну з основних обіцянок, яку давав своїм виборцям, - боротися з терористами з ХАМАСу, оскільки керував процесом і продовжує керувати прем'єр-міністр Беньямін Нетаньягу. А скований у своїх діях Авігдор Ліберман був, швидше, приставкою до крісла міністра, з чим закономірно не бажав миритися.
Втім, варто звернути увагу на той факт, що його заяви про неможливість працювати з Нетаньягу повторюються з періодичністю в кілька років. І не можна виключати, що після чергових виборів в Ізраїлі Ліберман знову прийме пропозицію Нетаньягу зайняти крісло міністра. Але в очах потенційних виборців він виглядатиме безкомпромісним політиком, який насамперед думає про свою країну, а потім - про себе, а не навпаки. Тому він явно підвищив свої електоральні акції на наступних виборах.
Як свідчить недавнє опитування суспільної думки, проведене інститутами "Дахав" і "Мідгам" на замовлення радіостанції "Галей ЦАХАЛ", партія "Наш дім Ізраїль" після відставки Лібермана отримала позитивний електоральний резонанс. Тепер НДІ на найближчих виборах може розраховувати у Кнесеті на 8 мандатів.
Таким чином, партія Лібермана здатна покращити свої позиції. Оскільки, як наголосили автори цього опитування, НДІ з шістьма місцями у Кнесеті (а насправді всього з п'ятьма, оскільки Орлі Леві вийшла зі складу фракції) балансувала на рівні електорального бар'єру. А останні події майже подвоїли популярність НДІ у виборців.
Тим часом у партії "Єврейський дім" простежується протилежна тенденція. Якщо раніше опитування обіцяли цій партії до 14 мандатів (нині вона має 8), то тепер - тільки 9. І не можна виключати, що це пов'язано з рішенням Нафталі Беннета залишитися в коаліції, незважаючи на колишні гучні ультиматуми вийти з неї.
Так само трохи втрачає й "Лікуд", очолюваний Беньяміном Нетаньягу. Хоча партія прем'єра має шанс зберегти своє теперішнє представництво у Кнесеті в 30 мандатів.
Швидше за все, Авігдор Ліберман саме на це й розраховував. На тлі інших тільки він залишається у білому фраку, гордий і незрозумілий. Хоча негативом у таких розрахунках може стати те, що дострокові вибори не відбудуться. І тоді йому важко буде довго утримувати електоральні симпатії на такому високому для НДІ рівні.
Однак ті, хто уважно стежить за ізраїльською політикою, можуть саркастично сказати: хіба це вперше Ліберман "скаче" з уряду до трампліну, який допоможе впіймати золоту рибку. А її може й не бути, якщо замість п'яти мандатів, що залишилися, виявляться розбиті ночви неподолання прохідного бар'єру у два відсотки.
Сам же Авігдор Ліберман наголосив: "Нетаньягу не підтримав мою лінію, спрямовану на перемогу над терором. Я не можу залишатися на місці, щоб перетворитися на фіговий листок, який прикриває капітуляцію перед терором. Це безвідповідально. Це означає кинути всіх жителів півдня..."
Однак, якщо простежити реакцію ХАМАСу на цю відставку, використану ним у своїх пропагандистських цілях, то для нього це було святковим днем. Хамасівці роздавали на вулицях цукерки й пахлаву. Адже мир на їхніх умовах терористи використають для того, щоб перегрупувати свої сили й підготуватися до нових, значно потужніших ракетних ударів по території Ізраїлю. Тому відкладена війна не знімає проблем, а тільки посилює їх.
Ліберман мислить і прагне діяти на користь своїй країні. І, можливо, саме він у майбутньому гідний посади прем'єр-міністра. Але вадою, яка істотно гальмує зростання його політичної кар'єри, стало те, що ізраїльська еліта, як права, так і ліва, часто не здатна сприймати його через безкомпромісну й різку позицію у відстоюванні інтересів Ізраїльської держави.
Крім того, хоча він і виходець із впливової в Ізраїлі "кишинівської общини", у великій політиці ця обставина часто приносить йому більше мінусів, ніж плюсів. Оскільки частина корінних ізраїльтян сприймає його як людину, що народилася поза межами Ізраїлю і тому не здатна повністю зрозуміти всіх нюансів ізраїльського буття.
Водночас відставка Лібермана висвітлює одну дуже важливу для ізраїльтян проблему. Незважаючи на те, що їхня країна перебуває в перманентному стані гібридної війни не лише з палестинцями, а, по-суті, з більшістю арабського світу, на сьогодні в Ізраїлі є чинний уряд, але немає лідера, хоча б наближеного до масштабу Голди Меїр, Іцхака Рабина чи Аріеля Шарона.
На жаль, трапилося так, що Беньямін Нетаньягу, в якого свого часу були всі шанси стати наступним у цьому списку лідерів, згодом втратив таку можливість. Тривале перебування на вищій посаді розбестило колись безкомпромісного й готового приймати жорсткі рішення щодо ворогів свого народу вчорашнього Бібі й перетворило на сьогоднішнього пана Нетаньягу, для якого питання жорсткої відповіді ворогу або його знищення (як це було в колишнього Бібі) вже не є найголовнішим. Обставини навколо нього склалися таким чином, що він більше переймається тим, як політично прикритися у всіляких розслідуваннях, ініційованих проти нього, не втратити рейтинг у новинах на телеканалах та як краще подати себе під час перемовин і переговорів.
І це відбувається тоді, коли з боку ісламістських ворогів Ізраїлю не перестає постійно звучати, "що сіоністський ворог має бути знищений".
Тому Авігдор Ліберман і подав у відставку, що не може спокійно спостерігати за тим, як ісламісти ведуть гібридну війну з ізраїльтянами, в якій підпалюють поля та ліси, копають тунелі, що ведуть на ізраїльську територію, обстрілюють автомобілі, вибухають з прив'язаною до тіла бомбою і при цьому не отримують адекватної відповіді.
А жителі півдня Ізраїлю змушені жити під звуки сирен, рятувати від обстрілів своїх дітей та літніх батьків у бомбосховищах, чути вибухи над головою, бачити палаючий, зруйнований ракетою будинок і тіла загиблих та знову бігти в захищені від ракет місця.
"Іхтамнєти" з ХАМАСУ користуються поблажливістю тих, хто "купує тишу". А отримавши можливість накопичити сили й краще підготуватися, вкотре вчинятимуть масовані ракетні обстріли Ізраїлю.
Гасло "Щоб тільки не було війни" тут не спрацює. Оскільки чим більше ви будете умиротворяти агресора, тим більше він матиме до вас претензій.