Щоб не почути основних давоських дискусій, треба... приїхати в Давос. Такого парадоксального висновку дійшов один з українських учасників, який багато років поспіль сумлінно слухав онлайн-трансляції і читав численні фахові репортажі з майданчиків Світового економічного форуму, а цього року нарешті фізично опинився серед гостей зимової світової столиці. Важливо, що ця констатація прозвучала не з розчаруванням, а навпаки - з піднесенням від занурення в атмосферу тих середовищ, що були доступні пересічним гостям, які не могли похизуватися дорогим і престижним білим бейджем з голограмою - ключем повного допуску на всі локації Форуму, насамперед до Конгрес-холу, де була його "основна сцена".
Давос демократизується. Чимдалі більше людей приїздять сюди просто на Променад: це і назва центральної вулиці містечка і спосіб особистої інтеграції в локалізований тут глобальний світ. Давос стирає межі і скорочує дистанції - тут можна перетнутися на вулиці з главою держави чи мільярдером і не помітити цього. Нерідко в себе на батьківщині ці персони є малодоступними, а тут можна мати спонтанні зустрічі з десятками з них.
Хоча цього року з різних причин Давос не відвідали ключові світові лідери: Дональд Трамп, Тереза Мей, Сі Цзіньпін, Владімір Путін, - що дозволило перевести увагу з топ-персон та їхніх висловлювань на більш приземлені речі.
Межею демократизації Давоса є його розміри: готелі, навіть найдорожчі, повністю бронюються задовго до події, і ціни не мають підстав для зниження. Однак у відповідь щороку збільшується радіус розселення гостей. Автор цих рядків з колегами зупинявся за 60 км від Давоса, а дехто навіть залишався на ночівлю в мегаполісі Цюріха, долаючи щодня потягом або на авто 150 км заради того, щоб побувати на заходах Форуму.
Нова криза й рецесія були в Давосі чи не наскрізною темою, хоча наразі світова (і європейська) економіка продовжують зростати. Уроки 2009 року, схоже, змушують "дмухати на воду" і передбачати гірше. Дедалі важче відрізнити раціональний економічний прогноз від психологічного ефекту попередньої економічної кризи, обтяженої кризою інституцій демократичного світу, яка ще не завершилася.
За наявності допуску на основні майданчики Форуму можна було передбачувано швидко зануритися в атмосферу наростання невпевненості й передчуття великих проблем, тоді як на менших "сценах" справляло враження розмаїття інноваційних ідей, проявів креативності та зрослої соціальної відповідальності сучасного бізнесу. Концептуальна тривога, що панувала в основних аудиторіях Форуму, химерно поєднувалася з оптимізмом бізнес-планів, розвиткових ідей та обговорюваних перспектив імпакт-інвестування. Причому якщо перше рясно вихлюпнулося вже під час Форуму на сторінки світових медіа, то друге залишилося значно менш помітним - принаймні для тих, хто дізнавався про перебіг форуму з газет і трансляцій з "великих" майданчиків.
"Ваша демократія в кризі, вона не працює добре" - мовили з давоських трибун доволі впевнені в собі представники авторитарних режимів, насамперед Китаю. "Так, наша демократія в глибокій кризі" - лунало в унісон від лідерів західних країн та керівників міжнародних фінансових інституцій. Було помітно, що представники авторитарних систем більш упевнені й схильні до повчань, однак їхня залежність від благополуччя Заходу ще надто відчутна, щоб бажати йому фіаско. "Китай прийшов" - такий заголовок присвятила цьогорічному Давосу Washington Post. Такий вигляд і мав цей баланс у взаємозалежності.
Популярна мантра про неминучість нової глобальної кризи чимось нагадувала нашу звичку скаржитися на невдачі й очікувати гіршого. Однак українці, які були тут, приїхали переважно з іншим настроєм: неофіти глобального світу, що пережили лихі 2014–2016 роки в найбільш турбулентній частині Європи, явно шукали не співчуття і допомоги, а партнерства і спільної відповідальності.
І поки на основній сцені дискутували про кризу сучасної західної демократії та глибину, форми й наслідки майбутньої світової економічної рецесії (а в тому, що вона настане в недалекому майбутньому, здається, вже ніхто не сумнівається), навколо на десятках майданчиків активно презентували себе ті, хто вже готовий запропонувати шляхи виходу з майбутньої кризи або й рецепти запобігання їй.
Цього року українським гостям стало наочно зрозуміло, якою може бути додана вартість від поєднання соціальних капіталів різних суб'єктів, які нечасто перетинаються в практичному житті на батьківщині. Топ-керівники середніх компаній, політики різного масштабу, громадські діячі й митці створили синергетичний ефект національного представництва, яке цьогоріч уперше відчутно вийшло за межі традиційної аудиторії Українського сніданку і перестало бути "парадом селебритіз".
Серед тих, хто прибував у ці дні з України до Цюріха і в сусідні аеропорти, можна було зустріти підприємців не першої величини, які, не маючи акредитації на основні заходи, летіли туди, сподіваючись потрапити в "тусовку" Давоса, оскільки значна кількість заходів і локацій працювала в режимі вільного доступу. Серед цих підприємців, принаймні тих, хто йшов на публічний контакт, явно переважала група орієнтованих на цінності "білого" бізнесу і соціальної відповідальності.
Український дім Давоса, що працює тут лише другий рік, став помітним явищем і щодня збирав чимало гостей: від президента України, у присутності якого уклали великий контракт у сфері "зеленої" енергетики, до музикантів і дизайнерів новаторського одягу. Серед тематики панелей Українського дому - роль жінок і жіноче лідерство, поновлювана енергія, приватність у цифрову епоху, драйвери сучасної економіки, відповідальне інвестування, характер сучасного лідерства, нові стартапи, майбутнє охорони здоров'я. Серед персональних зустрічей - президент Порошенко, брати Клички, Тімоті Снайдер, дизайнерка Юлія Магдиш.
Деякі події свідчили про наявність в Україні лідерських та інноваційних ідей. Зокрема, презентація в Українському домі відомим імпакт-інвестором з Івано-Франківська Юрієм Филюком амбітного проекту "Промприлад. Реноівація" стала прикладом появи масштабних неолігархічних за походженням і джерелом фінансування проектів створення сучасних міських екосистем, соціальних просторів і платформ, де створюються умови для поєднання зусиль соціально відповідального бізнесу, громадського активізму, освітніх та мистецьких ініціатив.
Дісталася Давоса і мода на фриків та епатаж. Мало хто не помітив перформансу одного з маргінальних кандидатів у президенти України, який, намагаючись компенсувати брак уваги до своєї персони, влаштував "інцидент із синіми шапками", демонстративно вхопивши з давоської "дірки в стіні" з вільним доступом кілька, замість однієї, фірмових шапок Форуму і всіляко привертаючи до цього увагу. Провокація досягла мети: привернути увагу таки вдалося, а пошукові системи Інтернету на запит "Україна, Давос" видавали в перших рядках саме цей власноруч розкручений кандидатом сюжет. Це було б просто смішно, якби не настійливе асоціювання кандидатом свого перформансу з "національним" характером: мовляв, "яким би я був українцем, якби не поцупив ті безкоштовні шапки для друзів"...
Ну а традиційний Український сніданок Фонду Віктора Пінчука фактично став майданчиком для перших президентських дебатів у нинішній виборчій кампанії. І хоча обмежилось дебатами (без очної дискусії) лише трьох ключових претендентів із блискучим модератором Фарідом Закарією, поява на одній сцені Петра Порошенка, Юлії Тимошенко і Анатолія Гриценка може стати гарним початком, якщо матиме продовження в повноцінних публічних дебатах уже в Україні.
Давос говорить про майбутні кризи, але й пропонує рішення, які рухають людство до стирання меж між традиційним бізнесом, творенням екосистем життя людини, відповідальним громадянством, соціальним проектуванням, художньою творчістю та благодійністю. Україні вже є що тут сказати. І не треба чекати, поки вас "покличуть на Давос".