UA / RU
Підтримати ZN.ua

Давос перед штормом?

Давос стирає межі і скорочує дистанції - тут можна перетнутися на вулиці з главою держави чи мільярдером і не помітити цього.

Автор: Олександр Сушко

Щоб не почути основних давоських дискусій, треба... приїхати в Давос. Такого парадоксального висновку дійшов один з українських учасників, який багато років поспіль сумлінно слухав онлайн-трансляції і читав численні фахові репортажі з майданчиків Світового економічного форуму, а цього року нарешті фізично опинився серед гостей зимової світової столиці. Важливо, що ця констатація прозвучала не з розчаруванням, а навпаки - з піднесенням від занурення в атмосферу тих середовищ, що були доступні пересічним гостям, які не могли похизуватися дорогим і престижним білим бейджем з голограмою - ключем повного допуску на всі локації Форуму, насамперед до Конгрес-холу, де була його "основна сцена".

Давос демократизується. Чимдалі більше людей приїздять сюди просто на Променад: це і назва центральної вулиці містечка і спосіб особистої інтеграції в локалізований тут глобальний світ. Давос стирає межі і скорочує дистанції - тут можна перетнутися на вулиці з главою держави чи мільярдером і не помітити цього. Нерідко в себе на батьківщині ці персони є малодоступними, а тут можна мати спонтанні зустрічі з десятками з них.

World Economic Forum / Pascal Bitz

Хоча цього року з різних причин Давос не відвідали ключові світові лідери: Дональд Трамп, Тереза Мей, Сі Цзіньпін, Владімір Путін, - що дозволило перевести увагу з топ-персон та їхніх висловлювань на більш приземлені речі.

Межею демократизації Давоса є його розміри: готелі, навіть найдорожчі, повністю бронюються задовго до події, і ціни не мають підстав для зниження. Однак у відповідь щороку збільшується радіус розселення гостей. Автор цих рядків з колегами зупинявся за 60 км від Давоса, а дехто навіть залишався на ночівлю в мегаполісі Цюріха, долаючи щодня потягом або на авто 150 км заради того, щоб побувати на заходах Форуму.

Нова криза й рецесія були в Давосі чи не наскрізною темою, хоча наразі світова (і європейська) економіка продовжують зростати. Уроки 2009 року, схоже, змушують "дмухати на воду" і передбачати гірше. Дедалі важче відрізнити раціональний економічний прогноз від психологічного ефекту попередньої економічної кризи, обтяженої кризою інституцій демократичного світу, яка ще не завершилася.

World Economic Forum / Christian Clavadetscher

За наявності допуску на основні майданчики Форуму можна було передбачувано швидко зануритися в атмосферу наростання невпевненості й передчуття великих проблем, тоді як на менших "сценах" справляло враження розмаїття інноваційних ідей, проявів креативності та зрослої соціальної відповідальності сучасного бізнесу. Концептуальна тривога, що панувала в основних аудиторіях Форуму, химерно поєднувалася з оптимізмом бізнес-планів, розвиткових ідей та обговорюваних перспектив імпакт-інвестування. Причому якщо перше рясно вихлюпнулося вже під час Форуму на сторінки світових медіа, то друге залишилося значно менш помітним - принаймні для тих, хто дізнавався про перебіг форуму з газет і трансляцій з "великих" майданчиків.

"Ваша демократія в кризі, вона не працює добре" - мовили з давоських трибун доволі впевнені в собі представники авторитарних режимів, насамперед Китаю. "Так, наша демократія в глибокій кризі" - лунало в унісон від лідерів західних країн та керівників міжнародних фінансових інституцій. Було помітно, що представники авторитарних систем більш упевнені й схильні до повчань, однак їхня залежність від благополуччя Заходу ще надто відчутна, щоб бажати йому фіаско. "Китай прийшов" - такий заголовок присвятила цьогорічному Давосу Washington Post. Такий вигляд і мав цей баланс у взаємозалежності.

World Economic Forum / Ciaran McCrickard

Популярна мантра про неминучість нової глобальної кризи чимось нагадувала нашу звичку скаржитися на невдачі й очікувати гіршого. Однак українці, які були тут, приїхали переважно з іншим настроєм: неофіти глобального світу, що пережили лихі 2014–2016 роки в найбільш турбулентній частині Європи, явно шукали не співчуття і допомоги, а партнерства і спільної відповідальності.

І поки на основній сцені дискутували про кризу сучасної західної демократії та глибину, форми й наслідки майбутньої світової економічної рецесії (а в тому, що вона настане в недалекому майбутньому, здається, вже ніхто не сумнівається), навколо на десятках майданчиків активно презентували себе ті, хто вже готовий запропонувати шляхи виходу з майбутньої кризи або й рецепти запобігання їй.

World Economic Forum / Greg Beadle

Цього року українським гостям стало наочно зрозуміло, якою може бути додана вартість від поєднання соціальних капіталів різних суб'єктів, які нечасто перетинаються в практичному житті на батьківщині. Топ-керівники середніх компаній, політики різного масштабу, громадські діячі й митці створили синергетичний ефект національного представництва, яке цьогоріч уперше відчутно вийшло за межі традиційної аудиторії Українського сніданку і перестало бути "парадом селебритіз".

Серед тих, хто прибував у ці дні з України до Цюріха і в сусідні аеропорти, можна було зустріти підприємців не першої величини, які, не маючи акредитації на основні заходи, летіли туди, сподіваючись потрапити в "тусовку" Давоса, оскільки значна кількість заходів і локацій працювала в режимі вільного доступу. Серед цих підприємців, принаймні тих, хто йшов на публічний контакт, явно переважала група орієнтованих на цінності "білого" бізнесу і соціальної відповідальності.

Михайло Палінчак

Український дім Давоса, що працює тут лише другий рік, став помітним явищем і щодня збирав чимало гостей: від президента України, у присутності якого уклали великий контракт у сфері "зеленої" енергетики, до музикантів і дизайнерів новаторського одягу. Серед тематики панелей Українського дому - роль жінок і жіноче лідерство, поновлювана енергія, приватність у цифрову епоху, драйвери сучасної економіки, відповідальне інвестування, характер сучасного лідерства, нові стартапи, майбутнє охорони здоров'я. Серед персональних зустрічей - президент Порошенко, брати Клички, Тімоті Снайдер, дизайнерка Юлія Магдиш.

Деякі події свідчили про наявність в Україні лідерських та інноваційних ідей. Зокрема, презентація в Українському домі відомим імпакт-інвестором з Івано-Франківська Юрієм Филюком амбітного проекту "Промприлад. Реноівація" стала прикладом появи масштабних неолігархічних за походженням і джерелом фінансування проектів створення сучасних міських екосистем, соціальних просторів і платформ, де створюються умови для поєднання зусиль соціально відповідального бізнесу, громадського активізму, освітніх та мистецьких ініціатив.

Дісталася Давоса і мода на фриків та епатаж. Мало хто не помітив перформансу одного з маргінальних кандидатів у президенти України, який, намагаючись компенсувати брак уваги до своєї персони, влаштував "інцидент із синіми шапками", демонстративно вхопивши з давоської "дірки в стіні" з вільним доступом кілька, замість однієї, фірмових шапок Форуму і всіляко привертаючи до цього увагу. Провокація досягла мети: привернути увагу таки вдалося, а пошукові системи Інтернету на запит "Україна, Давос" видавали в перших рядках саме цей власноруч розкручений кандидатом сюжет. Це було б просто смішно, якби не настійливе асоціювання кандидатом свого перформансу з "національним" характером: мовляв, "яким би я був українцем, якби не поцупив ті безкоштовні шапки для друзів"...

Ну а традиційний Український сніданок Фонду Віктора Пінчука фактично став майданчиком для перших президентських дебатів у нинішній виборчій кампанії. І хоча обмежилось дебатами (без очної дискусії) лише трьох ключових претендентів із блискучим модератором Фарідом Закарією, поява на одній сцені Петра Порошенка, Юлії Тимошенко і Анатолія Гриценка може стати гарним початком, якщо матиме продовження в повноцінних публічних дебатах уже в Україні.

Ukraine House Davos / Facebook

Давос говорить про майбутні кризи, але й пропонує рішення, які рухають людство до стирання меж між традиційним бізнесом, творенням екосистем життя людини, відповідальним громадянством, соціальним проектуванням, художньою творчістю та благодійністю. Україні вже є що тут сказати. І не треба чекати, поки вас "покличуть на Давос".