"Я думаю, що Африка має прокинутися. Мій континент має прокинутися". Ці слова 18 березня вимовив голова ВООЗ Тедрос Адханом Гебрейесус. Наступного дня регіональний директор ВООЗ в Африці доктор Матшидісо Моеті заявила про понад 600 підтверджених випадків COVID-19 у 34 країнах. Наразі кількість підтверджених випадків захворювання на коронавірус в Африці наближається до двох тисяч, і лише сім країн континенту поки що уникнули цього захворювання.
Перший випадок COVID-19 в Африці був зафіксований 14 лютого у Єгипті у громадянина КНР, наступний - 25 лютого в Алжирі в італійця, який прибув до країни 17 лютого. Перший випадок коронавірусної хвороби, виявлений в Африці на південь від Сахари, стався 27 лютого в Нігерії - теж у громадянина Італії, який прилетів із Мілана. До 11 березня сплеску захворювання на континенті не було, кількість хворих на COVID-19 зростала дуже повільно, по декілька осіб на день. За наступний тиждень їх кількість зросла більше ніж у чотири рази. Таке швидке зростання кількості інфікованих свідчить, що почався процес внутрішнього поширення вірусу SARS-CoV-2 в кожній із країн.
Наразі найбільш уражені пандемією Єгипет, Алжир та Південна Африка, сукупна кількість підтверджених випадків у яких перевищує 1300 осіб. Ці країни, а також 200-мільйонна Нігерія - найпотужніші економіки континенту. Цим опосередковано й пояснюється, чому саме вони страждають більше за інших, принаймні на першому етапі. Південна Африка і Єгипет мають набагато тісніші взаємозв'язки з Європою та Азією або їх безпосередніми сусідами ніж, до прикладу, Зімбабве. Ці зв'язки й спричинили те, що вірус SARS-CoV-2 потрапив до них швидше, скоріше поширився країною, відповідно тепер у них найбільше підтверджених випадків. Дослідники з Університету Торонто дійшли висновку, що Єгипет навіть виступив свого роду реекспортером вірусу, а загальна кількість осіб, які заразилися COVID-19 у Єгипті, може коливатися від шести до 42 тисяч.
Варто також додати, що всі три зазначені країни мають доволі сильні системи охорони здоров'я, а отже в них є можливість виявляти й лікувати хворобу. Південна Африка, яка налічує на 24 березня 554 підтверджених випадки захворювання, не має жодного летального випадку.
Голова ВООЗ вважає, що офіційні дані, швидше за все, не відбивають реального стану речей. Низький рівень підтверджених випадків захворювання в багатьох країнах може бути пов'язаний із відсутністю тест-систем чи/та обліку. За даними ВООЗ, на момент виявлення на континенті першого випадку COVID-19 тільки дві держави мали змогу тестувати пацієнтів на наявність цієї хвороби. Наразі кількість таких країн збільшилася. ВООЗ забезпечила тест-системами, щонайменше, 45 країн континенту, а фонд китайського мільярдера і засновника Alibaba Group Джека Ма, через Аддис-Абебу забезпечив 20 тисячами тестів кожну з 54 африканських країн.
Лікарні більшості держав Африки і без COVID-19 переповнені хворими з малярією, туберкульозом, ВІЛ та іншими інфекційними захворюваннями. Внутрішні процеси, постійні економічні кризи, збройні конфлікти, тероризм, проблеми гуманітарного характеру призвели до появи сотень тисяч, коли не мільйонів, переміщених осіб, а також зруйнували й так не дуже розвинену інфраструктуру. До цього варто додати низьку кваліфікацію медичного персоналу в більшості країн Африки та загалом неосвіченість людей на континенті, що призводить до самолікування і тяжких наслідків. Так, наприклад, у Нігерії, в Лагосі, економічному центрі країни, люди, почувши слова Дональда Трампа про лікувальні властивості антималярійних препаратів проти COVID-19, почали труїтися хлорхіном.
Усе це, а також позиція міжнародних фінансових інститутів, таких як МВФ чи Світовий банк, націлена на економію бюджетних коштів у країнах, що розвиваються, призвело до слабкості систем охорони здоров'я більшості африканських країн. І саме в державах зі слабкою охороною здоров'я епідемії поширюються найшвидше. Цей факт підтверджує спалах лихоманки Ебола у 2014 році, від якої найбільш постраждала Західна Африка, хоча випадки були і в Європі та США. Згідно з дослідженням Rand Corporation, в Африці містяться 22 країни з 25 найбільш уразливих до інфекційних захворювань. Для країн Африки та інших регіонів, у яких ресурси охорони здоров'я обмежені, COVID-19 стане проблемою ще більшою, ніж для розвинених країн.
Африка - демографічно дуже молодий континент. Середній вік єгиптянина трохи більше 24 років, конголезця з Демократичної Республіки Конго - 19, південноафриканця - 27, і це при тому що 9% населення ПАР - представники європеоїдної раси, середній вік яких значно більший, ніж у представників негроїдної раси. Але, попри таку молодість, багато населення обтяжене супутніми захворюваннями, як то ВІЛ чи туберкульоз, і не має доступу до якісної питної води та засобів гігієни. А особиста гігієна, як відомо, є одним з основних засобів захисту від вірусу SARS-CoV-2. Згідно з даними опитування, проведеного ООН у 2017 році, більше половини жителів 34 країн континенту не мали у своїх домівках засобів для миття рук. Тому говорити, що загальносвітова тенденція летальних випадків у пацієнтів з COVID-19 серед молоді підтвердиться в Африці, зарано. Швидше за все, виявиться, що тут молодь буде такою ж уразливою, як і люди похилого віку. До того ж імовірно, що тропічні інфекційні захворювання просто маскуватимуть коронавірусну хворобу, яка в молоді часто має легкі симптоми.
З пришвидшенням поширення COVID-19 на континенті уряди приймають рішення про заходи стримування. Зокрема, ПАР ввела жорсткий карантин, так званий локаут, із 26 березня по 16 квітня. Під час локауту громадянам дозволено буде залишати домівки лише для купівлі медикаментів та продуктів харчування і отримання медичної допомоги. Для забезпечення суворого карантину залучатимуться Національні сили оборони Південної Африки. До таких жорстких заходів країна вдалася вперше з часів падіння апартеїду.
Не всі країни розглядають можливість введення карантину, проте всі так чи інакше обмежили контакти із зовнішнім світом. Багато які заборонили публічні збори, закрили школи та релігійні установи, заклади громадського харчування і транспортні хаби, включно з аеропортами, та закликають громадян обмежити контакти.
Єгипет, країна з другою за величиною кількістю підтверджених випадків COVID-19, обмежилася закриттям шкіл та університетів, які не працюватимуть, щонайменше, до 13 квітня, проте з 25 березня у країні вводиться комендантська година терміном на два тижні. У Сенегалі, де епідемія розвивається за іранським сценарієм, тобто джерело поширення пов'язане з паломництвом, офіційний Дакар заборонив масові зібрання, включно з релігійними. Проте в релігійному центрі країни місті Туба мечеті не зачиняються, а люди масово розтікаються звідти по країні. Більше того, офіційні особи не завжди самі дотримуються власних вимог, і це стосується не тільки Сенегалу.
Президент Танзанії Джон Магуфулі спонукає громадян відвідувати церкви й мечеті, щоб силою молитви подолати коронавірус, проте офіційна позиція уряду - максимальне обмеження контактів та ізоляція тих, хто захворів. У країні наразі 12 підтверджених випадків захворювання, що є другим показником у Східній Африці після Кенії. Президент Анголи Жоау Лоренсу, попри закриття кордонів країни, відвідав церемонію інавгурації Хаге Гейнгоба, президента сусідньої Намібії.
Багато в чому нинішні заходи ізоляції, до яких вдаються африканські уряди, продиктовані досвідом боротьби з лихоманкою Ебола. Тоді світ доволі швидко відреагував і максимально обмежив контакти з регіоном, у якому поширилося захворювання, крім того, вводилися карантинні заходи всередині зони ураження. Але, як і 2014 року, карантин та самоізоляція під час спалаху COVID-19 часто просто неможливі, оскільки чимало родин, у тому числі й великих, мешкають в однокімнатних хатинах у нетрях без водопостачання та каналізації.
Одним із найважливіших висновків після спалаху лихоманки Ебола стало розуміння того, що необхідна транскордонна взаємодія, а також активна співпраця з міжнародними гуманітарними організаціями, оскільки система охорони здоров'я не впорюється з великою кількістю людей, які захворіли одночасно. Що ми й бачимо на прикладі Італії та Іспанії. Тому структури ООН (такі як ВООЗ, ЮНІСЕФ, ФАО) та інші міжнародні організації гуманітарного спрямування швидко включилися в боротьбу з пандемією по всьому світу, зокрема і в Африці, яка потребує допомоги чи не найбільше за інших.
Країни Африки отримують як матеріальну допомогу (у вигляді тест-систем, засобів індивідуального захисту та дезінфекції, і навіть простої питної води), так і нематеріальну. Вагомими складовими діяльності ВООЗ є навчання медичного персоналу та лаборантів виявляти й реагувати на COVID-19, інформаційна боротьба проти пандемії та посилення епідеміологічного контролю в місцях великого скупчення жителів. МВФ і Світовий банк сукупно виділяють 1,012 трлн дол. швидких кредитів на подолання наслідків пандемії. Безперечно, велика частина цих коштів піде країнам Африки. Проте поки що немає жодних конкретних рішень про фінансову допомогу саме африканському континенту.
Але, попри оперативне реагування на виклики, що постали перед урядами та гуманітарними організаціями через COVID-19, така консолідація зусиль, як це було під час спалаху Еболи, зараз просто неможлива. Насамперед тому, що одночасно потребують допомоги майже всі країни світу. І та ж ВООЗ не може кинути всі сили на подолання кризи в одному конкретному регіоні. Це означає, що урядам доведеться самим докладати максимум зусиль до стримування COVID-19.
Усі статті Івана Бєлєнка читайте тут.