3 березня Решат Аметов брав участь у мирному мітингу проти незаконної окупації Криму Російською Федерацією в Сімферополі. Під час проведення цього мітингу до Решата підійшли представники незаконно створеного озброєного формування "Самооборона Криму", затягнули його до автомобіля та вивезли у невідомому напрямку. У подальшому тіло мітингувальника з явними ознаками насильницької смерті виявлено в полі біля селища Земляничне Білогірського району. На тілі потерпілого були численні ознаки катування, голову було обв'язано скотчем, а поряд з ним лежали кайданки. Розслідуванням цього вбивства зараз займається прокуратура та поліція автономії. Метою розслідування є притягнення винних до відповідальності за цей та інші злочини в окупованому Криму. При цьому для правильної кваліфікації дій злочинців Україна повинна впровадити положення міжнародного гуманітарного права чи то права війни в діюче законодавство.
Початок та продовження окупації території півострова Крим ознаменувалися вбивствами та безвісним зникненням громадян України, які активно відстоювали територіальну цілісність нашої держави та висловлювались проти незаконних дій Російської Федерації. На даний час встановлено 9 фактів вбивства та безвісного зникнення громадян України, розслідування щодо вбивства Решата Аметова - одне з них.
Починаючи з 20 лютого 2014 року по сьогоднішній день частина території Української держави є тимчасово окупованою, а між Україною та Російською Федерацією триває міжнародний збройний конфлікт. Цей факт визнано в Україні та світі на законодавчому рівні та на рівні міжнародних документів.
Вказані події мали наслідком поширення на окуповані території положень міжнародного гуманітарного права або права війни, зокрема, Женевських конвенцій 1949 року та Гаазького положення 1907 року. Серйозні порушення цих конвенцій є тяжкими міжнародними злочинами, а саме: воєнними та злочинами проти людяності, на які поширюється юрисдикція Міжнародного кримінального суду (далі - МКС).
Прокуратура та органи правопорядку Автономної Республіки Крим, які функціонують на території материкової України, фіксують систематичні порушення прав і свобод людини і громадянина на окупованому півострові, а також серйозні порушення міжнародного гуманітарного права.
Для забезпечення принципу невідворотності покарання за вказані діяння, передусім вчинені представниками вищого керівництва держави-окупанта, абсолютно логічним було прийняття Верховною Радою України в 2015 році Постанови ВРУ про схвалення заяви щодо визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду відносно злочинів проти людяності та воєнних злочинів.
Згідно з Постановою зібрання необхідних матеріалів та належної доказової бази для звернення до МКС покладено на Кабінет Міністрів України та Генеральну прокуратуру України. Відповідно органи прокуратури уповноважені документувати воєнні злочини та злочини проти людяності в рамках кримінальних проваджень, в яких ними здійснюється процесуальне керівництво за фактами вчинення злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України. При цьому, інші зміни до нормативно-правових актів України, зокрема, до кримінального та кримінального процесуального законодавства, у зв'язку з прийняттям цієї Постанови, на жаль, не вносились.
У чинному кримінальному законодавстві злочини, на які поширюються юрисдикція МКС, охоплюються статтями 437 (Планування, підготовка, розв'язування та ведення агресивної війни), 438 (Порушення законів та звичаїв війни) та 442 (Геноцид) КК України.
Водночас за злочини проти людяності КК України на сьогодні не передбачає кримінальної відповідальності, що значно ускладнює процес документування таких злочинів та унеможливлює притягнення до відповідальності осіб, винних в їх скоєнні, в рамках національної системи правосуддя. Так, наприклад, окремими злочинами проти людяності, передбаченими пунктами i) та h) ч. 1 статті 7 Римського статуту МКС, є насильницьке зникнення людей та переслідуваннябудь-якої ідентифікованої групи або спільності за політичними, расовими, національними, етнічними, культурними, релігійним або іншими мотивами.
Справедливо звернути увагу на зміни в кримінальному законодавстві України від 12.07.2018, відповідно до яких розділ III КК України (Злочини проти волі, честі та гідності особи) доповнено статтею 146-1 (Насильницьке зникнення). Однак, підтримуючи ідею впровадження положень міжнародного гуманітарного права до законодавчих актів України, вимушений констатувати невідповідність об'єкту злочину, передбаченого статтею 146-1, розділу КК України, а також безсистемність у вирішенні питання імплементації положень про злочини проти людяності у КК України.
Разом з тим, факти системного переслідування в окупованому Криму представниками окупаційної влади проукраїнськи налаштованих громадян, кримських татар, переслідування за релігійною ознакою, в тому числі залякування шляхом проведення незаконних обшуків, притягнення до адміністративної відповідальності тощо, які визнаються тяжкими злочинами за міжнародним правом продовжуються. І ці злочини проти людяності не отримують належної правової кваліфікації за чинним КК України, і мають відповідну перспективу наразі тільки в Міжнародному кримінальному суді.
Така ситуація на шостому році окупації частини території України пов'язана з відсутністю комплексного врегулювання на законодавчому рівні питання впровадження положень міжнародного гуманітарного права в національне кримінальне законодавство в умовах міжнародного збройного конфлікту є вкрай негативною для країни та громадян.
Україна, а саме парламентарі повинні зробити все можливе для того, щоби міжнародне гуманітарне право стало повноцінною частиною українського законодавства!
Сьогодні законопроект 9438 було схвалено в першому читанні. Прошу народних депутатів не зупинятись і довести це питання до повноцінного закону заради принципу невідворотності покарання винних у тяжких міжнародних злочинах в Криму. Заради відновлення прав осіб, які стали жертвами цих злочинів, жертвами окупаційної влади, жертвами країни-агресора за свою відданість інтересам України.