Нещодавно американські сенатори обвинуватили владу Іраку в допомозі режиму Башара Асада, а саме - наданні повітряного коридору літакам Ірану, які перевозять зброю для сирійських урядових військ. Цей скандал наочно показує слабкість впливу США на уряд шиїта Нурі аль-Малікі і породжує запитання: а чи не вирішив він зіграти свою гру у Близькосхідному регіоні?
Прем’єр-міністр Іраку Нурі аль-Малікі пояснює поновлення польотів через територію своєї країни впевненістю, що іранські рейси здійснювалися тільки для перевезення гуманітарної допомоги, і що США й досі не надали доказів постачання військової техніки та зброї з Ірану до Сирії.
Якщо припустити, що спрацьовує шиїтська солідарність аль-Малікі з Іраном, то питання постає значно гостріше, ніж допомога Ірану (за сприяння Іраку) режиму Башара Асада в Сирії. Адже в разі, якщо дійсно розпочнеться військове протистояння Ізраїлю (чи Ізраїлю і США) з Іраном, то Ірак може гіпотетично якщо не відкрито перейти на бік Ірану, то принаймні таємно підтримувати його.
Якщо ж Ірак повністю переорієнтується на Іран, то це, безумовно, радикально змінить усю конфігурацію сил на Близькому Сході. Це означатиме не тільки втрату Сполученими Штатами союзника в регіоні, на якого пішло стільки коштів і крові американських солдатів, а й те, що дві сусідні країни - Ірак і Іран, керовані шиїтами, - можуть перетворитися на потужний тандем, здатний диктувати свою волю сусіднім арабським країнам.
У такому разі режиму іранських мулл не так уже й важливо, що Башар Асад втрачає владу в Сирії. І якщо Асада вже неможливо зберегти у президентському кріслі, то замість Сирії є інший потенційний союзник Ірану - Ірак під керівництвом прем’єра Нурі аль-Малікі. Тобто іранці проводять своєрідну геополітичну рокіровку.
Зближення Іраку з Іраном може підштовхнути і «курдська весна», котра вже дається взнаки в регіоні. І не має значення, що «арабська весна» вже почала йти на спад. Додатковий інтерес Ірану ще й у тому, що після падіння режиму Асада курдське питання почне набувати ще більшої актуальності, а автономія Іракського Курдистану провокуватиме активізацію зусиль населення Іранського Курдистану.
«Курдська весна» вгадується у збільшенні зіткнень турецьких курдів із турецькою регулярною армією та в координації дій курдів по всі боки кордонів, що розшматовують сам Курдистан. Схоже, курди сьогодні відчули, що вся ця плутанина на Близькому Сході може допомогти їм створити незалежний Курдистан, а отже, почати контролювати нафтові потоки не лише в Іраку, а й у Сирії.
Щоб не дати курдам до кінця реалізувати свій сценарій та остаточно вивести Ірак з-під впливу Сполучених Штатів, Іран прагне перетворити Ірак на свою державу-сателіт. Після того, як американці вивели наприкінці 2011 року останні частини своїх збройних сил з Іраку, зв’язки Ірану з ним почали помітно зміцнюватися. І революційна гвардія «Бригади Аль-Кудс» нині має значну присутність в Іраку.
Сьогодні з’являється дедалі більше ознак того, що Ірак має намір стати державою - супутником Ірану. І присутність «Бригад Аль-Кудс» є прикладом посилення впливу Ірану на іракську політику. А командувач «Бригад Аль-Кудс» Касем Сулеймані нещодавно вихвалявся в арабській пресі, що Іран уже контролює Південь Лівану та Іраку.
Тому, як вважають американські експерти, «необхідно переглянути наміри щодо постачання Іраку до 2015 року 96 винищувачів F-16. Бо за ситуації, що складається навколо Іраку, це погана ідея. Оскільки Багдад налагоджує чимдалі тісніші зв’язки з Тегераном».
Іранський клерикальний режим ставить на Нурі аль-Малікі і наголошує, що в такий спосіб він нібито підвищує безпеку в регіоні та в Іраку. Навіть незважаючи на те, що цим він підтримує диктаторську владу в цій країні і на те, що більшість представників іракського народу наполягають, щоб аль-Малікі залишив прем’єрську посаду.
Причиною довіри до аль-Малікі є його абсолютна лояльність до Ірану, постійне втручання в роботу судової та законодавчої гілок влади, повний провал в управлінні справами в країні та прихильність до кривавого режиму в Дамаску.
Симпатії аль-Малікі до Ірану тримаються, крім усього, ще й на його неспроможності одноособово протистояти своїм опонентам під час нинішньої політичної кризи в Іраку, спричиненої протистоянням прем’єра з одного боку і радикального шиїтського священнослужителя Муктади аль-Садра, лідера іракських курдів Масуда Барзані та колишнього голови тимчасового уряду Іяда Аллаві - з іншого.
Таким чином іранське втручання з метою підтримати Нурі аль-Малікі обміняно на негласну угоду: прем’єр підтримує режим Башара Асада і дозволяє переправлення техніки та озброєння з Ірану до Сирії.
За інформацією з конфіденційних джерел, іранська пропозиція включає: підтримку аль-Малікі з метою його політичного виживання на посаді прем’єр-міністра; запобігання будь-яким проявам суспільної недовіри до нього; підтримку його кандидатури (на третій строк) на посаду очільника уряду Іраку. Натомість іранським військовим відкриють прикордонні переходи через територію Іраку до Сирії з метою унеможливити крах режиму Асада.
А оскільки Іран має у своєму розпорядженні інформацію, що падіння Башара Асада є неминучим, велику кількість іранських сил буде задіяно для того, щоб захистити й підтримати аль-Малікі на посаді прем’єр-міністра.
Схоже, що іракський прем’єр вирішив конвертувати свої адміністративні можливості і фактично суверенітет підконтрольної йому країни у продовження власної політичної кар’єри. Тож чи не занадто високою буде ціна такого стрімкого зближення Іраку з Іраном?
Є інформація, що США готові зробити хід у відповідь, розгорнувши свої бойові літаки на військових базах у Кіркуку на півночі Іраку і Насирії на півдні, - для того, щоб протистояти потенційній іранській інтервенції до Іраку під час надання Іраном військової допомоги Сирії.
Американські військові літаки залишатимуться на цих базах доти, доки не стабілізується ситуація в Сирії після відходу від влади Башара Асада. США хочуть залишити за собою можливість використовувати війська для недопущення військового втручання Ірану в сирійські справи з іракської території, та американську систему ППО - для захисту іракських міст від іранських чи сирійських атак.
Сьогодні Ірак став жертвою іранського втручання в його справи. І випадки масових убивств, тероризму та геноциду проти іракського народу, діяльність терористичних збройних угруповань на іракській території є наслідком втручання з боку режиму іранських мулл. Це - основна причина надзвичайно нестабільної та вибухонебезпечної ситуації в цій країні.
Іран хоче контролювати Ірак. І якщо це вдасться реалізувати, то Ірак може стати політичним ключем Ірану для контролю над усім Близьким Сходом, а не тільки над Сирією та Ліваном. Те, що Тегеран зробив усе можливе, аби заблокувати можливість плавного переходу до демократії західного зразка, - очевидно. Але парадокс іракської політики Ірану полягає ще й у тому, що режим мулл не хоче бачити поруч із собою сильний Ірак навіть тоді, коли до влади там прийшли мусульмани-шиїти.
Нині Іран має безліч важелів впливу на Ірак. Включно із тим, що Революційна гвардія Ірану та офіцери розвідки діяли в Іраку протягом багатьох років, і на момент виводу американських військ вони мали у цій країні глибокоешелоновану та міцну агентурну мережу.
Іран прагне агресивно зашкодити американським інтересам не лише в Іраку, а й у всьому Близькосхідному регіоні, використовуючи широкий спектр доступних йому методів.
Отже, нейтралізація Сполученими Штатами можливостей Ірану для формування нестабільної ситуації в Іраку відіграватиме ключову роль у тому, наскільки Тегеран буде здатен впливати на ширші політичні зміни у Близькосхідному регіоні.