UA / RU
Підтримати ZN.ua

Чи зможе Росія повернутися на Західні Балкани?

І що мотивує Москву спробувати відновити свій вплив в регіоні

Автор: Володимир Цибульник

Останні події на Західних Балканах свідчать, що Кремль розпочав нові спроби наступу на Західні Балкани, намагаючись дестабілізувати ситуацію в окремих країнах. Москві не подобається їхня націленість на європейську інтеграцію, а саме згадування про НАТО доводить її дипломатів ледь не до істерики. Як і те, що майже всі ці країни підтримують боротьбу України проти рашистської агресії.

Ось кілька прикладів «боїв» на третьому (після українського та сирійського), «західнобалканському фронті» Росії.

 

«Фактор Додіка»

Найслабшою ланкою залишається Боснія і Герцеговина, де 2 жовтня відбулися загальні вибори.

У багатьох європейських столицях розчаровані й стурбовані обранням Мілорада Додіка президентом Республіки Сербської. Він не стільки приятель Путіна, скільки ефективний російський механізм дестабілізації Західних Балкан, і насамперед — БіГ. Знову починає діяти проросійський «фактор Додіка».

Російський президент привітав Додіка з перемогою майже відразу після дня голосування, хоча на той час було підраховано лише 70% бюлетенів. А за 11 днів до виборів була їхня зустріч у Москві, що стало втручанням у передвиборну кампанію і принесло Додіку чимало голосів боснійських сербів.

Не виключено, він отримав і деякі кошти. Журналісти в БіГ писали, що під час виборчої кампанії окремим категоріям населення роздавалися гроші (до 400 євро), а Додік і не приховував, що це відбувається саме у зв’язку з виборами. Але журналістам, на жаль, не вдалося знайти відповіді щодо джерела грошей…

Виступи нового президента РС свідчать, що на своїй посаді він діятиме в інтересах Путіна: надалі підтримуватиме російську агресію проти України та бажатиме окупантам перемоги; РС продовжить блокування вступу БіГ до НАТО і спробує перетворити ентитет на «незалежну державу», для чого «настав час» (примітно, що з лексикону Додіка зникло згадування про приєднання до Сербії). Він змінив своє ставлення до євроінтеграції і проголосив, що це хибний шлях, хоча перед московською зустріччю підтримував європейський вибір.

На БіГ чекають складні часи, оскільки Путін до кінця буде триматися за країну, котру використовуватиме для спроб дестабілізації всієї Європи. А «фактор Додіка» — його остання надія в регіоні.

 

Сербія відходить

Здається, Путін починає втрачати Сербію, яка стала дрейфувати у бік Євросоюзу. Наприклад, до нового сербського уряду не ввійшли найвідвертіші проросійськи політики (й колеги по партії президента Александара Вучича) — Александар Вулін та Ненад Попович, але побільшало проєвропейських політиків.

Нова-стара глава уряду Ана Брнабіч заявила про розгляд питання щодо приєднання до санкцій Євросоюзу проти Росії. Країна починає відмовлятися від російських газу та нафти.

А на вулицях відбуваються мітинги на підтримку України.

 

Аплодисменти з Москви

Активно підтримує боротьбу українського народу проти російської агресії дружня Хорватія, надаючи дипломатичну, гуманітарну та військову допомогу.

Тимчасом президента дружньої країни Зорана Мілановича, на відміну від уряду і більшості населення, важко назвати приятелем України. Як і Додік, із яким він має теплі відносини, Міланович сліпо вірить у те, що тільки Росія здатна забезпечити стабільність у Європі та світі.

Його ставлення до України — переспівування російських пісень. Він вважає «недоречною» допомогу Україні в її боротьбі за свободу та незалежність, як і підтримку вступу нашої держави до ЄС і НАТО.

Міланович відмовився взяти участь у першому парламентському саміті Міжнародної Кримської платформи, який відбувся 25 жовтня в Загребі. Причина в тому, що він бачить «багато цинізму і нещирості щодо українського народу й війни». Москва аплодує.

Президент Хорватії не промине нагоди, щоб завдати шкоди Україні або посварити її з іншими країнами. Напередодні набуття нашою державою статусу країни-кандидата в ЄС він заявив, що блокуватиме Україну, якщо такий статус не здобуде і БіГ. Але від Москви — аплодисменти.

Чому ж Зоран Міланович такий проросійський? Не тільки ж тому, що товаришує з Додіком. Є багато версій. Згідно з однією, проросійськість президента Хорватії сформульована його залежністю від грошей російських олігархів, які інвестують у Хорватію.

 

Чергові позачергові

Ситуація в Чорногорії скидається на таку, що найближчим часом у країні можуть відбутися позачергові вибори — як наслідок дволітньої політичної кризи. У 2020 році, вперше з 2006-го, відколи країна стала незалежною, Демократична партія соціалістів на чолі с Міло Джукановичем не змогла отримати більшість в Скупштині та сформувати уряд. Програла вона й місцеві вибори 23 жовтня, — в 11 із 14 муніципалітетів і в столиці Подгориці перемогли просербські партії (читай — проросійські).

Уряд очолив лідер невеликого Цивільного руху URA (Об'єднана реформістська дія) Дрітан Абазович, якого вважали проєвропейським політиком.

Але, ставши главою уряду, Абазович почав загравати з Сербською православною церквою — потужним провідником «сербського світу» і союзником РПЦ, згортати досягнення країни на євроінтеграційному шляху. Він також допустив виникнення протистояння між чорногорцями та сербами і зняв з посад керівників МЗС, Міноборони та Служби безпеки, які системно підтримували Україну.

Це й призвело до розвалу урядової коаліції та відставки уряду. На обрії виникли дострокові парламентські вибори з високою ймовірністю перемоги просербських партій. Результатом такого сценарію стане посилення проросійських тенденцій у зовнішній політиці та уповільнення євроінтеграції Чорногорії.

Буде помилково казати, що події в Чорногорії — великий успіх Росії. Безумовно, ні: чимала роль у цьому належить Белграду, СПЦ, помилкам ДПС і особистій грі Абазовича. Але без московської «допомоги» теж не обійшлося.

Намагання Росії посилити сьогодні вплив на Західних Балканах викликане кількома загальними причинами.

Перша — російська агресія проти України. Граючи на загострення ситуації в регіоні, провокуючи міжнаціональне та міжконфесійне протистояння, Москва намагається відвернути увагу світової спільноти від своїх дій в Україні та пробує знайти коли не союзників, то бодай мовчазну підтримку.

Друга причина: Кремль успішно використовує самозаспокоєність і благодушне ставлення Євросоюзу та США до невирішених питань Західних Балкан. Здається, що в боротьбі з негативними проявами та тенденціями пріоритет у ЄС належить обіцянкам, формуванню нових умов інтеграції, відтермінуванню початку вступних переговорів. Обіцяна у 2003 році на саміті в Салоніках європерспектива привела до ЄС лише Хорватію. І московська пропаганда успішно спекулює на цьому та часом знижує підтримку євроінтеграції в окремих країнах.

Причина третя. Сформувалася парадоксальна ситуація, яка влаштовувала обидві сторони — і ЄС, і країни Західних Балкан, коли справжнє партнерство підмінюється просто виділенням нових і нових обсягів фінансової допомоги. Яка дуже часто використовується не за призначенням. Так, якісь реформи в країнах відбуваються, і коштують вони небагато.

Нарешті, четверта причина: багатолітня толерантність до стабільних, напівдемократичних режимів регіону сформувала так звану стабілократію у Брюсселі. Британський політолог Марк Галеотті дуже чітко розкрив суть цього терміна: вони будуть прикидатися демократами, ми будемо вдавати, що віримо їм. Ми вже знаємо, що відбуватиметься, але принаймні матимемо стабільність, і тому не потрібно турбуватися про Західні Балкани.

Як бачимо, Росія справді намагається повернутися на Західні Балкани, спираючись, у тому числі, на розрив між словами Заходу та прогресом у країнах регіону. Але, незважаючи на окремі успіхи, процес російського повернення все ж таки уповільнюється, а підтримка, яку Москва надає країнам регіону, стає дедалі слабшою.

 

Більше матеріалів Володимира Цибульника читайте за посиланням.