Через рік після того, як армія Пакистану почала наступ у північно-західному племінному поясі країни, кількість смертей пакистанців від терористичних атак зменшилася до мінімальної за останні 8 років. Але необхідні додаткові зусилля, перш ніж країна зможе змінити свою репутацію провідного інкубатора радикального ісламізму.
Та чи зможе Пакистан повноцінно боротися з терором, коли його розуміння цієї проблеми, як і раніше, неоднозначне? І якби в Ісламабаді вирішили провести референдум про причини терору в Пакистані, то якою б була відповідь на запитання "Хто винен: ісламські екстремісти чи іноземні змовники?" І до кого ближчий світогляд пакистанських ісламських партій, котрі виступили проти терору, - до терористів чи до тих, хто веде боротьбу з терором?
Щоб відповісти на запитання, чи здатен Пакистан приборкати ісламських терористів, потрібно визначитися з тим, який сьогодні світогляд Пакистану і його амбіції в сучасному світі.
Адже чи не занадто затягнувся перехідний період? Відтак - чи Пакистан хоче стати сучасною реформістською державою, мета якої - сприяння розвиткові демократії і підвищення добробуту свого народу, чи його зверхники прагнуть до ісламістсько-експансіоністського державного устрою, мріючи про халіфат, завоювання територій і перекроювання карти світу?
Чи пакистанська держава буде посередником між релігійним та секулярним світоглядами, щоб допомогти кожному громадянинові на практиці вільно реалізовувати свої переконання без шкоди для інших, - чи, діючи зі схвалення релігії, просуватиме певну систему переконань? Чи релігія допоможе людині знайти індивідуальний шлях до спасіння - чи стане інструментом колективного контролю?
Тому, не визнавши, що проблема поширення тероризму в Пакистані пов'язана з релігійним чинником, і не усвідомивши того, що частина пакистанського суспільства співчуває мусульманським терористам і їхньому світогляду, важко ефективно боротися з тероризмом.
Теоретично здається, що підрізати коріння ісламського тероризму не так уже й важко. Потрібно тільки, аби Пакистан став світською державою і, як національна держава, відокремив релігію від держави. Але в сучасних пакистанських реаліях розділення держави й релігії об'єктивно неможливе. Оскільки від самого початку Пакистан засновувався як ісламська держава.
Тому лише самі мусульмани можуть покращити ситуацію, починаючи протистояння проти культури насильства. Жодна допомога із-зовні не зможе виконати це завдання за них.
Проблема в тому, що більшість так званих помірних мусульман не зробили нічого для боротьби з екстремістською ідеологією в ісламі. І тому меншості вдається нав'язувати свої фундаменталістські погляди. Отож провідним інтелектуалам мусульманського світу необхідно переосмислити роль і місце ісламу в сучасному світовому контексті.
Іслам для багатьох у Пакистані - це спосіб життя, але він не повинен прописувати і нав'язувати свої догми в усіх сегментах соціально-політичної, економічної та фінансової дійсності в країні.
Проблема ускладнюється ще й тим, що ісламський тероризм став прибутковим бізнесом для тих, хто використовує його для власних потреб. Ісламські фундаменталісти стали закритим, замкненим на себе середовищем, у якому діють, по суті, закони мафії.
Ісламісти самочинно привласнили собі роль освячених вірою посередників між Богом та іншими віруючими, і тому їхній релігійний фанатизм потребує підкріплення їхньої "обраності" терактами, звірствами і насильством.
Та варто звернути увагу на саму назву цієї країни. Бо, доки вона називатиметься Ісламською Республікою Пакистан, надії хоча б на обговорення питання розділення релігії і держави залишається небагато.
Іслам становить певну складну комбінацію взаємопов'язаних поглядів та уявлень, де політична система вбудована в саму релігію. Таким чином, неможливо відокремити Пакистанську державу від релігії, бо такий поділ призведе до заперечення принципів самого ісламу.
У Пакистані релігія використовується з політичною метою, а політичні лідери часто тісно пов'язані (хоча й не декларують цього) з релігійними лідерами. Цей своєрідний симбіоз і призводить до наслідків, коли терористи почуваються безкарними.
Мають бути зроблені серйозні й дуже рішучі кроки, щоб врятувати Пакистан і його майбутні покоління від впливів релігійних екстремістів.
Наразі Пакистан як держава існує вже 68 років. А що є основою будь-якого цивілізованого суспільства? Якщо не святість людського життя, то принаймні питання гарантування його безпеки.
З моменту заснування Пакистанської держави в 1947 р. сотні тисяч людей загинули там насильницькою смертю або зникли безвісти. Навіть учні у школах не є в безпеці, не кажучи вже про етнічні та релігійні меншини, яких дуже просто оголосити "невірними", після чого з ними можна робити все що завгодно.
Якщо пакистанці хочуть прорвати замкнене коло релігійного насильства, то Пакистан мав би проголосити себе світською державою, і основою його функціонування мали б стати лише світські закони.
Можна заперечити, що в Пакистані вже є закони, але їх або ігнорують, або не реалізовують. Світські закони мають розроблятися без участі релігії, і, у світлі нинішньої ситуації в Пакистані, яка потребує поліпшення, центральною особою має стати людина. Релігія - особистий вибір кожної людини, вона не мусить мати жодного впливу на управління державою.
Сучасний розвиток держави неможливий без спільних зусиль усіх релігій, і уряди країн, котрі до цього прагнуть, мають бути однаково віддалені від усіх релігій. В іншому разі країна втрачає меншини та їх таланти і відкочується назад.
Втім, через рік після того, як Пакистан "пішов на війну" з ісламськими терористами, його здатність приборкати ісламістів викликає сумніви. Хоча фінансова допомога підштовхнула пакистанське керівництво до кроків у правильному напрямку, та цього замало.
Необхідно, щоб громадськість країни сама прагнула змін, а силові структури - швидко реагували й запобігали можливим атакам терористів. Також треба змінити пакистанський менталітет терпимості до релігійного екстремізму, який є першопричиною всіх негараздів у Пакистані.
Доки Пакистан продовжуватиме використовувати тероризм для досягнення своїх іредентистських цілей, доти він страждатиме від безперервних нападів бойовиків-джихадистів, яких сам і створив. І, лише відмовившись від самогубної політики та вивівши свої війська з окупованої ним частини Кашміру, Ісламабад може припинити процес самовідтворення терористичних угруповань. Адже, доки Пакистан не ліквідує групи бойовиків із багатолітньою історією проведення терористичних атак на території Індії, говорити про приборкання терористів не доводиться.
Пакистанська державна система настільки застаріла й зношена, що їй дуже важко протистояти викликам войовничих ісламістів. Однак ситуація в регіоні ускладнюється ще й тим, що Пакистан - ядерна держава. І найбільшою загрозою в Південній Азії є те, що у разі виникнення непередбачуваних обставин ядерна зброя може потрапити до рук терористів.