Обрання членами Національної асамблеї народної влади Куби головою Державної ради Мігеля Діас-Канеля не стало сенсацією. Ця зміна правління клану Кастро має декілька головних причин. Перша – те, що молодшому брату команданте Фіделя генералові Раулю Кастро у 2018-му виповниться 87 років, і він уже просто фізично буде нездатен виконувати в повному обсязі всі ті обтяжливі обов'язки, які покладалися на нього режимом.
Друга – кубинські політичні еліти за будь-яку ціну прагнуть не допустити кардинальних змін у чинній системі влади, прикриваючи це заявами про її модернізацію та бажання покращити рівень життя народу.
Третя причина – після імітування подоби "кубинської перебудови" і зміни лідера кубинська номенклатурна бюрократія отримає для себе кілька років "перепочинку". А це може відтягнути у часі хвилю народного невдоволення злиденним життям переважної більшості населення та пригальмувати ймовірні народні протести, які визрівають у глибині кубинського суспільства.
Адже нині ситуація для правлячого режиму набагато гірша, ніж тоді, коли Рауль Кастро у 2008 р. повністю перебрав на себе всю повноту влади від брата Фіделя.
Венесуела, яка після розвалу СРСР багато років виступала в ролі енергетичного спонсора Куби, не здатна багато допомогти, бо й сама перебуває в затяжній економічній кризі. Міжнародна обстановка, особливо на американському континенті, стала несприятливою для кубинського режиму через зміни у складі урядів в Аргентині, Бразилії, Чилі, Еквадорі та Сполучених Штатах. У Латинській Америці почала спадати популістська "антиамериканська хвиля", тоді як чавесизм став втрачати свою привабливість і перспективність.
А головне - що під час правління Рауля Кастро різко загострилися соціально-економічні проблеми, які безпосередньо торкаються життя кожного кубинця. За ці роки житловий фонд усе більше втрачав свою придатність, норми харчування весь час урізалися, а проблеми з транспортом не витримують жодної критики.
Та основною причиною утворення кризової ситуації стала наполегливість Рауля Кастро у відстоюванні державної власності з напіврабською низькооплачуваною працею, яка унеможливлює ефективність роботи підприємств. Тоді як для своїх існував "паралельний світ", де застосування корупційних схем дозволяло отримувати великі дивіденди від приватних, індивідуальних і кооперативних форм виробництва.
Страх режиму перед втратою своєї економічної й політичної влади став нездоланною перешкодою на шляху до вивільнення продуктивних сил цієї країни від "законних" і довільних перешкод, які виникли й розвивалися від ідеологічних забобонів неосталінізму.
Новий голова Державної ради Куби Мігель Діас-Канель буде першим кубинським лідером, який народився після революції 1959 р. За освітою він інженер-електронщик і любить Beatles.
Рауль Кастро призначив Діас-Канеля міністром вищої освіти у 2009 р., заступником голови Ради міністрів - у 2012 р. і першим заступником голови Державної ради - у 2013-му. Кастро-молодший, поставивши Діас-Канеля поруч із собою, доручив йому представляти уряд під час офіційних візитів за кордон і готував його до найважливішої посади на острові.
Мігель Діас-Канель багатьом запам'ятався тим, що ходив у шортах і їздив велосипедом. Він спромігся створити образ нового сучасного політика, який виступав за розвиток Інтернету і більш критичну пресу. Проте був суворим до противників, схильних публічно критикувати уряд.
Але не можна сказати, що, посівши президентську посаду, Діас-Канель став повноцінною політичною фігурою. Оскільки Рауль Кастро зберігатиме за собою обов'язки генерального секретаря компартії Куби до 2021 р., коли йому виповниться 90 років, і опікуватиметься й направлятиме нового президента.
Коли Рауль Кастро перебрав владу від свого брата Фіделя, то ініціював низку половинчастих реформ, які не стикувалися зі збереженою радянською моделлю економіки, відкритістю для іноземних інвестицій та можливістю для пересічних громадян створити власний бізнес. Ці зміни були боязкими й не змогли пожвавити економіку, що значною мірою залежала від імпорту і кубинського союзника Венесуели, яка зав'язла в кризі.
Що несе для Куби призначення Мігеля Діас-Канеля? Можна зробити припущення, що нова конфігурація кубинської влади стане менш централізованою. Діас-Канель буде змушений підтримувати баланс між реформами та революційними принципами, одночасно прагнучи оновити економічну модель, проект якої розпочав Рауль Кастро.
На початку діяльності найбільш актуальним завданням для Мігеля Діас-Канеля стане об'єднання двох національних валют, що обертаються на ринку, а також скасування пільгових валютних курсів для державних підприємств, яких на Кубі більшість, оскільки це створює великі перекоси в економіці.
Діас-Канель відомий своїми більш поміркованими поглядами, і стратегія, яка привела його до вищих ешелонів влади, полягала в тому, що він не побоявся виглядати "маріонеткою" Рауля Кастро, а це цілком задовольняло стару партійну гвардію і військовий генералітет.
Вищому кубинському істеблішменту він продемонстрував вірність, лояльність та здібність до керівної роботи, накреслюючи у своїх планах модель ефективної політичної картини, яка, на його думку, полягає в налагодженні діалогу між реформаторами і прихильниками старих революційних канонів у поєднанні з впровадженням у практику сучасних управлінських рішень та принципів.
Якщо пригадати кубинську історію, то схожі імітаційні призначення вже були. Так, коли Фідель Кастро прийшов до влади, то він не відразу взяв на себе офіційне керівництво. У січні 1959 р. тимчасовим президентом Куби був оголошений Мануель Уррутія, лідер громадянського опору.
Та вже в лютому 1959 р. Фідель Кастро очолив новостворений Революційний уряд, і після цього посада президента мала тільки формальне значення. В липні президентський пост перейшов до члена "Руху 26 липня" Освальдо Дортікоса, який виконував роль президента до 1976 р.
Конфігурація влади на Кубі виглядала таким чином: був диктатор Фідель Кастро, що ухвалював рішення на посту прем'єр-міністра в період з 1959-го по 1976 р. Потім він робив це як голова Державної ради Куби до 2008 р., коли, хворий на рак, передав кермо влади своєму брату Раулю, що подавав себе як реформатор.
Тому є всі підстави припустити, що Рауль Кастро вирішив зіграти в таку ж саму гру. Він пролонгує свою владу до 2021 р., формально передавши посаду своєму ставленику Мігелю Діас-Канелю. А ухвалювати всі важливі рішення генерал Рауль буде сам, хоча озвучуватиме їх Діас-Канель.
Очевидно, що армійські генерали, які вже закріпили своїх нащадків на ключових посадах в уряді та економіці, і далі стежитимуть за дотриманням новим президентом партійної лінії. Ці потомки колишніх революціонерів уже не носять борід, але керують готелями та іншими супутніми до туризму бізнесами, які для чужих наглухо закриті.
Вони дуже добре влаштувалися в цій поліцейській державі, і тому немає жодних об'єктивних причин для того, щоб ось так раптово вони вирішили впровадити рівні умови для себе і кубинського народу. Адже ці нащадки чудово розуміють, що за рівних конкурентних обставин обов'язково програють тим, хто більш освічений, підготовлений та компетентний.
Проте тепер кубинський правлячий істеблішмент боїться ще й іншого роду конкуренції - повернення частини величезної кубинської діаспори, яка становить два мільйони людей і розселена переважно в Маямі та інших містах американського штату Флорида.
Різка зміна режиму і повернення кубинських іммігрантів зі США небезпечні для правлячої номенклатури і тим, що не вдасться уникнути питання відшкодування за майно, яке втратили багаті кубинці під час Кубинської революції 1959 р. Не кажучи вже про власність численних американських компаній, які зазнали великих втрат, коли були націоналізовані всі їхні підприємства на Кубі.
Три роки тому екс-президент Барак Обама оголосив, що США прагнуть нормалізувати двосторонні відносини з Кубою. Але ці відносини погіршилися після того, як президент Дональд Трамп запровадив політику, спрямовану на згортання американського туризму на острові та обмеження економічних операцій із кубинським бізнесом, який контролюється військовими, аби спонукати Гавану відмовитися від своїх репресивних методів.
Тому не можна виключати, що поява нового президента Куби викличе нові санкції проти чинного режиму. І тут варто звернути увагу на те, що днями сенатор США від Республіканської партії Марко Рубіо, який представляє південний схід штату Флорида, висловив надію на впровадження Державним департаментом США додаткових санкцій проти Куби та розширення списку санкціонованих осіб і компаній, контрольованих кубинською армією.
Своєю чергою, Куба зажадала від Сполучених Штатів припинити економічну, торговельну та фінансову блокаду, яка вже понад півстоліття накладена на острів. Але вона мало на що може розраховувати, оскільки з кубинського боку майже нічого не зроблено для усунення причин, з яких цю блокаду було накладено.
Наступник Рауля Кастро Мігель Діас-Канель вступив на посаду саме в той період, коли кубинські відносини з Америкою перебувають у стані стабільного заледеніння.
І навряд чи Діас-Канель може сподіватися на поступки з боку президента США Дональда Трампа, якщо сам не зробить перших кроків до дотримання прав людини, проведення вільних виборів та звільнення політичних в'язнів. Адже тільки це зможе розморозити кубинсько-американські відносини.