Відставка з поста прем'єр-міністра Великої Британії Бориса Джонсона супроводжувалася розмовами про те, що він може стати наступним генеральним секретарем НАТО — організації, котру політик багато в чому згуртував перед обличчям російської агресії. Можна сказати, що ці розмови були частиною процесу відставки з поста прем'єра. Завдяки їм Джонсон отримав політичну перспективу, що дозволила йому легше прийняти розвал свого уряду й необхідність добровільної відставки.
Очікування, ініційовані політичними союзниками Джонсона у Великій Британії та його численними симпатиками в Україні, ще не означають, що він справді стане генеральним секретарем Альянсу. Проте кандидатуру Джонсона взяли до розгляду, і він має шанси стати в історії НАТО четвертим британцем на цій посаді. Цілком можливо, саме Джонсону судилося провести найпотужніший військово-політичний союз у новий світ, який буде вибудуваний за результатами російсько-української війни. Її результати, і в цьому дедалі менше сумнівів, стануть розгромними для РФ, несподіваними для Китаю, переможними для України та даватимуть нові шанси для НАТО.
Політична бюрократія
Посада генерального секретаря НАТО не має прямого стосунку до військового планування. Але вона безпосередньо пов'язана з процесом прийняття політичних рішень, роботою внутрішньої бюрократії Альянсу та представленням колективної позиції на міжнародній арені. Налагоджений за багато років внутрішній процес досягнення консенсусу з питань, які становлять спільний інтерес, і робить НАТО найсильнішою військово-політичною організацією. Якщо прийнято консенсусне рішення 30 країн про те, що Швеція та Фінляндія маютьстати членами Альянсу, вони стануть. Якщо прийнято рішення, що РФ не може перемогти у війні проти України, то РФ справді не зможе перемогти. Якщо прийнято рішення, що у разі застосування РФ зброї масового ураження буде колективна відповідь НАТО, вона буде.
Проблема для політика, який стає генеральним секретарем НАТО, в тому, що його реальної ролі в процесі прийняття рішень і їх реалізації не видно. Генеральний секретар представляє організацію в інформаційному просторі, але робить це не так часто. Основні ж його зусилля приховані за роботою численних колективних структур і представництв країн-членів.
Власне, й самого процесу призначення генерального секретаря не видно. У Вашингтонському договорі 1949 року, що лежить в основі НАТО, структуру організації окреслено лише в загальних рисах. Сама організація Договору сформувалася тільки до 1952 року, коли й було призначено першого генерального секретаря — британця лорда Ісмея. Ідея створення організації Договору, а не просто підписати хартію про колективну оборону, належить Британії.
Із 1952 року процедура обрання генерального секретаря відточувалася. Але вона залишається заведеною практикою, а не юридичним зобов'язанням. Практика полягає в такому. Його або її (жінок на чолі організації ще не було) обирають на чотири роки під час дипломатичних консультацій країн-членів. Коли консенсусу досягнуто, його просто оголошують. Формально генерального секретаря обирає Північноатлантична рада, вищий орган НАТО, який складається з представників країн-членів. Але в Альянсі немає голосування. Представлене на загальний розгляд рішення вважається прийнятим, якщо ніхто прямо не висловився проти. Поза НАТО процес обрання генерального секретаря не можна бачити, доки про досягнутий консенсус, еквівалентний ухваленому рішенню, не оголошено. Може стати відомо лише про те, які кандидатури розглядаються, та про ключові політичні позиції.
Термін повноважень — чотири роки — не є жорстким. Із 13 генеральних секретарів НАТО, які обіймали цю посаду досі, всього четверо служили приблизно чотири роки (встановлених дат обрання і припинення повноважень немає). Хтось складав повноваження раніше, якщо виникали внутрішні обставини, невидимі ззовні, чи затримувався на посаді довше, якщо з’являлися труднощі з узгодженням кандидатури наступника.
Чинний генеральний секретар Єнс Столтенберг 1 жовтня відзначить на цій посаді вісім років. Його обирали двічі у складний для НАТО час реагування на російське військове вторгнення в Україну. У зв'язку з новою фазою війни, яку розпочала РФ, Столтенберг погодився залишитися генеральним секретарем на рік довше — по жовтень 2023 року. За рік, що залишається, країни — члени Альянсу мають узгодити кандидатуру нового генерального секретаря.
«Анти-Трамп» для НАТО
Закритий кастинг кандидатів на посаду нового генерального секретаря НАТО розпочався. Борис Джонсон — перша публічно заявлена персона. Його політичні заслуги перед Альянсом очевидні. Як прем'єр Великої Британії він став локомотивом консолідації НАТО у протистоянні РФ і наданні максимальної допомоги Україні. Йому багато в чому належить заслуга нового розширення організації. Саме Джонсон переконав Фінляндію та Швецію зважитися на цей крок, надавши їм британські гарантії перехідного періоду, який триватиме від оголошення рішення до власне набуття членства.
Джонсона через його політичний темперамент інколи порівнюють із колишнім президентом США Дональдом Трампом. Під час виходу Великої Британії з ЄС, коли Джонсон був одним із натхненників Брекзиту, аналогія здавалася повною. Ті в континентальній Європі, хто знає Джонсона як переговірника щодо умов Брекзиту, мають про нього, швидше, негативне уявлення. Коли Джонсон був британським міністром закордонних справ у 2016–2018 роках, своїм темпераментом і стилем він встиг зіпсувати відносини з президентами Франції Емманюелем Макроном і Туреччини Реджепом Ердоганом. Імовірно, у Джонсона немає потрібної для НАТО «хімії відносин» і з президентом США Джозефом Байденом. Річ не в зовнішній політиці, якої дотримується все ще чинний британський прем'єр, а в його особистості. Вона багатьом не подобається — як у Великій Британії, так і в континентальній Європі, і навіть у США.
Проте стосовно НАТО Джонсон — це вкрай потрібний для його успіху «анти-Трамп». Дональд Трамп не приховував своєї мети зруйнувати організацію, як і не приховує наміру це зробити, якщо знову стане президентом США. Трамп вважає, що розвал НАТО дозволить make America great again. Борис Джонсон так само рішуче, часто виходячи за рамки встановлених стилю і протоколу, має намір make NATO great again, думаючи при цьому про інтереси Великої Британії.
Невідомо, чи стане Борис Джонсон генеральним секретарем НАТО. Спочатку він сам повинен задекларувати своє бажання, якщо воно справді є. Такою декларацією стало б складення повноважень члена парламенту як демонстрація готовності піти з британської політики задля міжнародної позиції. Якщо це відбудеться, адвокатам Джонсона на посаді генерального секретаря НАТО доведеться подолати стилістичні складнощі сприйняття його персони в деяких європейських столицях.
Немає підтверджень, що Джонсон хотів би стати генеральним секретарем НАТО. Взагалі, це не було б для нього продовженням політичної кар'єри. Сьогодні він — яскравий політик, який прокладає шлях для Великої Британії. Обраний на посаду генерального секретаря НАТО Джонсон став би міжнародним адміністратором, для якого колишня політична вага була б тільки інструментом складного й напруженого адміністрування. Причому основна частина цієї роботи залишалася б у тіні. Це важка для політика роль. Не випадково з 13 генеральних секретарів НАТО лише троє, включно з Єнсом Столтенбергом, витримали два терміни, і тільки один — три.
З темпераментом Бориса Джонсона можна очікувати, що йому було б складно витримати хоча б чотири роки на посаді генерального секретаря НАТО, попри всю міжнародну значущість її. Джонсону, напевно, більше пасувала б роль трибуна й лідера, в якій він міг би публічно переконувати і вести за собою у важливих для Великої Британії, Європи та світу питаннях.
Навіть якщо генеральним секретарем через рік стане хтось інший, цей хтось муситиме робити те, що великою мірою ініціював Джонсон, — завершити процес прийняття в НАТО Швеції та Фінляндії, довести військовий розгром РФ в Україні до фіналу і провести реформу Альянсу, розпочату рішеннями Мадридського саміту.
Більше статей Олексія Іжака читайте за посиланням.