Лідер КНР Сі Цзіньпін закликав Тайвань до мирного возз′єднання з материком лише через кілька днів після рекордного вторгнення китайських ВПС в зону розпізнавання протиповітряної оборони острова та чергової хвилі напруженості обабіч протоки. Останні кілька років Китай помітно нарощує тиск на «бунтівну» територію, і це посилює підозри у військових та експертних колах про її неминуче військове захоплення найближчими роками. І небезпідставні. Влада Китаю не приховує намірів узяти острів під свій контроль, застосувавши, у разі потреби, силу. Цю силу вона час від часу намагається продемонструвати, а у відповідь наштовхується на спротив офіційного Тайбею, сповненого рішучості «зміцнювати національну оборону та демонструвати здатність захищати себе».
Символічно, що нинішнє загострення ситуації трапилося напередодні 110-річчя Синьхайської революції, в результаті якої було повалено маньчжурську династію Цін і проголошено створення республіки. Фактично, це одна з подій, котра як об′єднує материк та острів, так і роз′єднує їх. Адже Свято двох десяток (походить від дати 10 жовтня) вважається Національним днем Тайваню, який офіційно називає себе Китайською республікою й не погоджується з твердженням КНР, що він є її невід′ємною територією. Відтак у своїй святковій промові Сі Цзіньпін знову згадав, що повне возз′єднання країни можливе і буде здійснене, а тайванських сепаратистів (маючи на увазі владу острова) назвав серйозною загрозою національному відродженню.
Сигнали з материка наразі набувають особливої ваги для офіційних осіб Тайваню. Зважаючи на посилення контролю Комуністичної партії на чолі з Сі Цзіньпінем над «неспокійними» регіонами всередині країни — Гонконгом, Сінцьзяном, Тибетом, питання, чи буде наступним Тайвань, стає надзвичайно актуальним. КНР жорстко реагує на спроби осуду її дій міжнародною спільнотою в тих питаннях, які вона вважає виключно «внутрішніми справами». Підтвердження своїх суверенних прав на острів, яке супроводжується демонстрацією волі відстоювати їх із допомогою війська, чинять додатковий тиск на самих тайванців і налаштовують міжнародну думку на неминучість його возз′єднання з Китаєм.
Невдалий вихід американського контингенту з Афганістану дав додаткові козирі в руки китайської пропаганди, яка ставить під сумнів рішучість Сполучених Штатів захищати острів. В експертних колах заговорили, що американська суспільна думка не готова підтримати загибель своїх солдатів за Тайвань. Тож президентові Джо Байдену довелося підтвердити відданість американським зобов′язанням у сфері оборони, поставивши Тайвань в один ряд із Південною Кореєю та НАТО, що розцінюється як відхід від «стратегічної двозначності», якої тривалий час дотримувалися США. Байден продовжив політику попередньої адміністрації в напрямі посилення дипломатичної та військової підтримки Тайваню, негативно сприйняту КНР. Оновлення зв′язків із Тайбеєм, започатковане Трампом, зокрема дозвіл на обміни візитами держслужбовців, зростання дипломатичної підтримки та продаж зброї, породили занепокоєність Пекіна, що Сполучені Штати переглядають підхід до політики «одного Китаю». Очевидно, її мав на увазі Джо Байден, коли днями наголосив, що вони «погодилися з Сі дотримуватись Тайванської угоди» (офіційної угоди під такою назвою не існує), реагуючи на запитання репортерів про провокативні дії китайських ВПС поблизу острова.
Обговорення двома лідерами загострення ситуації навколо Тайваню, вочевидь, спрямоване на уникнення випадкового зіткнення, яке може втягнути країни у глибоку військову конфронтацію. Водночас не гасить взаємних підозр, що одна зі сторін має намір змінити статус-кво, який вдавалося витримувати впродовж багатьох десятиліть. Зміни в політиці США викликають стурбованість Пекіна, що Тайвань із їх допомогою поступово рухається до отримання незалежності. Вашингтон і Тайбей, зі свого боку, стурбовані бажанням материка захопити острів.
Вторгнення військових літаків у зону розпізнавання ППО Тайваню останніми роками стало звичним явищем і тільки посилило ці підозри. Нинішнє, в якому взяли участь 149 літаків упродовж чотирьох діб, виявилося не тільки рекордним за кількістю, а й потужним за складом: замість уже звичних розвідувальних літаків зафіксовано бомбардувальники в супроводі винищувачів та літаків електронної війни. І навіть якщо Китай мав на меті залякування та демонстрацію сили, у військових колах з′явилося переконання, що захоплення Тайваню — лише питання часу і що Пекіну знадобиться на його реалізацію всього 2–3 дні. Наразі ж вторгнення слугують корисною підготовкою для китайських пілотів до реального конфлікту та допомагають досліджувати й планувати імовірні заходи у відповідь на реакцію тайванських ВПС. Водночас вони створюють великий фінансовий тиск, технічне навантаження і моральне виснаження для військово-повітряних сил острова.
У стратегічному плані, деморалізація тайванського суспільства та нав′язування думки, що в нього немає шансів протистояти значно потужнішому Китаю, покликана проторувати «мирний» шлях возз′єднання, до якого закликає Сі Цзіньпін. Для такого випадку в материкової влади вже давно заготовлена формула співіснування — «одна країна, дві системи», яку було випробувано на Гонконзі. Саме нівелювання обіцянок надати широкі права та свободи автономному регіону викликало відторгнення можливості зближення з материком і значно посилило антикитайські настрої серед тайванців. А також дало шанс на другий термін нинішній президентці Цай Інвень. Незалежницька риторика Цай, що прийшла до влади у 2016 році, не тільки дратує Пекін, а й викликає жорстку реакцію у відповідь — військово-економічний тиск та дипломатичну ізоляцію. В ній і розрахунок китайської влади на те, що напружені тайвансько-китайські відносини врешті породять незадоволення серед острів′ян та приведуть до влади більш лояльного представника з партії «Гоміньдан», яка зазвичай виступає за поглиблення відносин із Китаєм.
Фактор Тайваню відіграє особливу роль у підігруванні націоналістичним настроям материкового Китаю та слугує важливим елементом консолідації й мобілізації населення. Особливо зважаючи на намір Сі Цзіньпіня бути переобраним на третій термін на посаду глави держави весною наступного року. Актуалізація теми возз′єднання та її персоналізація навколо особи Сі створює додаткові аргументи на користь порушення тривалої традиції колективного прийняття рішень і допомагає нейтралізувати противників усередині держави. У більш короткотерміновому вимірі відвертає увагу від енергетичної кризи та проблем на ринку нерухомості, викликаних падінням компанії Evergrande.
Це контрастує з позицією американської влади, яка змушена переконувати своїх громадян у важливості Тайваню з геополітичного та геостратегічного погляду, оскільки проблема непопулярна, зважаючи на географічну відстань. Така ситуація породжує дискусії всередині країни про роль США в наданні безпекових гарантій острову. На думку багатьох експертів, вони мають бути спрямовані на зміцнення власних оборонних можливостей Тайваню та створення важелів стримування Китаю, які б підвищили ціну агресивних дій для нього.
Певні кроки в цьому напрямі вже робляться. Адміністрації Байдена вдалося винести тайванське питання на порядок денний двосторонніх і багатосторонніх зустрічей із партнерами та союзниками, що помітно посилило увагу до острова на різних міжнародних майданчиках. Це, однозначно, контрастує з зусиллями Пекіна обмежити будь-які міжнародні контакти Тайбея і викликає зайвий привід до погроз. Зі свого боку, тайванська влада намагається вирватися зі створеного Китаєм кільця, використовуючи всі можливі канали для взаємодії зі світом. Хоча при цьому й наражається на жорсткий опір материкового сусіда й страх інших країн зіштовхнутися з помстою Китаю, яку вже недавно відчула на собі Литва. Своєрідним тестом на підтримку для острова слугуватиме подана ним, услід за КНР, заявка на вступ до Всеосяжного і прогресивного транстихоокеанського партнерства — торговельної угоди, яка об′єднує наразі 11 країн. Чи зможе острів, що має сильні високотехнологічні галузі — виробництва напівпровідників, біотехнологій, відновлюваних ресурсів, а також входить до двадцятки найкращих економік світу, стати одним із членів торговельної угоди, залежить від сміливості держав-учасниць протистояти тискові Пекіна.
Тим часом влада острова зосередилася на посиленні власних оборонних можливостей, продемонструвавши деякі види озброєнь, спрямовані на стримування Китаю, на військовому параді до Національного дня. Крім того, тайванські військові публічно підтвердили інформацію про наявність ракети Yun Feng дальністю до 1500 км, здатну уражати стратегічні цілі всередині материка, а Міністерство оборони затребувало додаткових 7 млрд дол. до оборонного бюджету на внутрішні збройні проєкти, зокрема виробництво крилатих ракет великої дальності та протикорабельних ракет. Крім того, днями з′явилась інформація, що близько двох десятків американських військових із підрозділу спецоперацій та контингенту морських піхотинців із минулого року займаються підготовкою тайванських військових сил у рамках відпрацювання заходів з укріплення оборони острова.
Офіційний Тайбей, схоже, прийняв тактику — хочеш миру, готуйся до війни. Однак чітко розуміє, що навіть в умовах посиленої бойової готовності не зможе самостійно протистояти могутньому Китаю. А відтак входить у зону особливої турбулентності, попереджаючи інші демократичні країни вустами президентки Цай Інвень, що «падіння Тайваню може призвести до катастрофічних наслідків для регіонального миру та демократичної системи загалом».