Кінець минулого тижня видався тривожним для жителів не тільки Західних Балкан, а й європейських держав. На кордоні Косова й Сербії знову запахло порохом, з'явилися сербські барикади та косовські спецпризначенці.
Як і 11 місяців тому, у вересні 2021 року, загострення ситуації було спровоковане рішенням офіційної Приштини впровадити з 1 серпня низку додаткових документів для косовських сербів, які не мають документів Косова, і замінити автомобільні номери. Важливо підкреслити: рішення базувалося на принципі взаємності.
Минулося й цього разу. Тимчасово. Косовський уряд лише відклав рішення до 1 вересня, а Сербія поки що не посунула війська до кордону. Важливу роль у нормалізації ситуації зіграли дипломати США і ЄС, командування KFOR (міжнародні сили під керівництвом НАТО для забезпечення стабільності в Косові).
Постає закономірне питання — чому між двома країнами систематично виникають мінікризи, що загрожують стабільності регіону і Європи? Зупинимося на деяких причинах.
Забув пояснити. Що стосується останнього загострення відносин між Белградом і Приштиною, то на перше місце серед причин я поставив би прорахунки прем'єра Косова Альбіна Курті та його уряду. Повідомивши в перших числах липня про проведення згаданих заходів, влада потім забула про це. До того ж такі дії передбачали і Брюссельські угоди 2013 року. Тимчасом попередні кризи показали: слід проводити широкомасштабну роз'яснювальну кампанію, особливо в сербських општинах. При цьому наголошувати годилося б на таких аспектах: Косово проводить заходи із заміни автомобільних номерів і видачі додаткових персональних документів на основі принципу взаємності, у відповідь на аналогічні дії Сербії; серби, що ввозять товари, будуть звільнені від сплати митних зборів; питання сербської ідентичності операція не торкається. Але таких пояснень не було.
Зате Белград провів серію мітингів, на яких стверджувалося, що згадана операція остаточно поховає ідею створення Асоціації сербських општин Косова (АСО) і обмежить у правах косовських сербів. Пролунало й кілька провокаційних виступів сербських політиків, яких підтримали радикали — великосерби. А в деяких сербських општинах уже напередодні 31 липня з'явилися білборди (англійською мовою!) — «Ви в'їхали в АСО» і «Не здавайтеся, КіМ залишається» (Косово і Метохія — так у Сербії все ще називають Косово). Та хто їх установив — досі незрозуміло…
Забута АСО. Якщо ж говорити про глобальні причини, котрі породжують у відносинах Косова й Сербії кризу за кризою, то проблему Асоціації можна сміливо ставити на перше місце. Створення її як певної форми сербської автономії в Косові було передбачене вже згаданими Брюссельськими угодами. Було встановлено й термін утворення зазначеного об'єднання — 2015 рік.
Але цього не сталося: не зацікавлені у створенні АСО косовари не спішили виконувати угоду; сербська влада почала використовувати відсутність АСО у вузькополітичних цілях і політичних торгах з Косовом; невизначеність відповідала інтересам сербського та косово-албанського криміналу; ЄС на той період почав втрачати інтерес до Західних Балкан. Тоді як реалізація проєкту могла б стати одним із важливих кроків у напрямі нормалізації відносин між двома країнами…
Помилки і прорахунки Заходу. Мінікризи є наслідком прорахунків політики Заходу в регіоні, зокрема Євросоюзу та деяких його лідерів. ЄС забрав в ООН урегулювання однієї з найгарячіших європейських проблем (на той час) — досягнення взаємного визнання Косова і Сербії. При цьому Брюссель разом із Ангелою Меркель та Еммануелем Макроном захопилися ініціюванням різних багатосторонніх ініціатив — «Берлінський процес», «Відкриті Балкани», «Міні-Шенген» тощо, спрямованих на розвиток регіонального співробітництва, відсунувши на периферію вирішення питання взаємного визнання Белграда і Приштини. Хоча розмов навколо цієї теми було чимало.
Не повною мірою враховувався той факт, що в контексті Косово—Сербія кожна проблема відразу ставала політичною — чи то буде взаємне визнання, телефонні дзвінки, перетин кордонів, визнання дипломів про освіту, автомобільні номери тощо. Така ситуація потребувала негайного втручання ЄС і США, але на першому місці опинилося зміцнення багатостороннього співробітництва в регіоні на шкоду вирішенню косово-сербського питання.
Російський душок. Опосередковано в ініціюванні мінікриз у косово-сербських відносинах бере участь і Москва. Саме Кремль ліпить із Вучича політика, який нібито тяжіє над регіоном. Це і величезна кількість зброї, яку ще недавно поставляли до Сербії. Це й «успіх» президента в отриманні хорошої ціни на російський газ. Це і підтримка у свідомості Вучича ідей великосербства в сучасній обгортці «сербського миру». Це й радикалізація сербського суспільства, що показує поява нової редакції старого гасла — «Косово — це Сербія, денацифікація неминуча». Правда, знайомі мотиви?
Відповідаючи на ці очікування, гарячий сербський президент напередодні подій 31 липня виступив із промовами про захист косовських сербів будь-якими засобами та неминучу перемогу сербів. А не менш гарячий прем'єр Косова почав діяти без консультацій із колегою, які теж передбачають Брюссельські угоди.
Відзначимо ще один момент, пов'язаний із останнім загостренням. Напередодні низка інтернет-видань і соціальних мереж Росії та Сербії, які ніколи не торкалися проблематики Західних Балкан, раптом почали перейматися відносинами Косова і Сербії. Одні закликали гуртуватися на захист косовських сербів, інші обіцяли «закопати косоварів у землю». Пошук джерел цих провокаційних публікацій показав, що спочатку вони з'являлися на сайтах і в чатах російських та сербських радикальних угруповань.
Внутрішні чинники. Систематичність мінікриз, схожість сценаріїв і повторюваність учасників створюють враження, що ці кризи виникають не без прямої участі лідерів Косова й Сербії, які намагаються вирішити свої внутрішні проблеми.
Белград, який поки що йде шляхом євроінтеграції, нагнітаючи ситуацію, просить Брюссель зняти вимогу про обов'язкове визнання Косова як головну умову членства в ЄС, — адже саме Приштина нібито влаштовує різні провокації. Ситуація настільки серйозна, продовжують сербські лідери, що не треба вимагати від Сербії вже зараз робити вибір між Євросоюзом і дружбою з Москвою.
А з Приштини посилюються вимоги прийняти країну в міжнародні організації (спочатку в Інтерпол, а там і в ООН), оскільки це захистить від провокацій Белграда. І для підсилення позиції там проводять спірні акції.
Український чинник. Війна Росії проти України, особливо з початком широкомасштабної агресії, впливає на відносини Белграда й Приштини. І не тільки в тому, що, як не дуже коректно сказав про це Вучич: мовляв, мені закидають, що я копіюю Путіна, а Курті — Зеленського.
Росія вже не може підтримувати Вучича, як раніше, зброєю та грішми. Та й із дешевим газом не все так просто. Схоже, Кремль починає «кидати» Белград. Не до нього. А тут ще й Захід дедалі сильніше тисне на Сербію й вимагає приєднатися до антиросійських санкцій. При цьому крок за кроком допомагаючи Косову створювати свою армію. Як в Україні — невелику, але модерну.
Усіх хвилює питання — чи не розпочне Сербія, за російським прикладом, агресію проти Косова? Можна впевнено сказати — ні, оскільки сербській армії доведеться зустрітися з військами KFOR, тобто НАТО, що їй не під силу. Та й не потрібна війна ні сербській, ні косовській елітам, які не забули наслідків останньої війни в регіоні.
Війна потрібна лише Росії, більше нікому. Причин тому дві:
перша — у разі виникнення війни між Косово та Сербією увага світу переключиться з України на Західні Балкани. Можливо;
друга — війна, її припинення, наслідки можуть стати для Москви розмінною монетою в контексті агресії проти України — мовляв, ми (Росія) заспокоїмо Сербію, а ви переконаєте Україну погодиться на анексію Донбасу та Криму.
І все ж передумови конфлікту — військово-політичні — не ослабли, а ескалація може стати наслідком комплексу прямих і непрямих причин. Їх чимало. В сусідній Боснії і Герцеговині знову нагнітається ситуація, — путінський друг Мілорад Додік знову заявив про неминучість виходу Республіки Сербської з БіГ. Лідер боснійських хорватів Драган Чович заявив про необхідність створення третього, хорватського ентитету, що суперечить Дейтонським угодам. У сусідній Чорногорії теж не все спокійно й наближається чергова урядова криза. Але це гірший варіант — якщо Белград і Приштина за посередництва ЄС і США не знайдуть виходу з ситуації, що склалася, й ескалація почне наростати, регіон знову перетвориться на плацдарм маленьких воєн маленьких країн.
Найімовірніше, найближчим часом деескалацію відносин Косово й Сербії все-таки буде продовжено, знову розпочнеться активний пошук можливостей відновлення переговорів за активної участі Євросоюзу і США, які миттєво 31 липня купірували наростання напруги. А Вучичу максимально звузять можливість маневру між Заходом та Сходом. Місця Росії тут не знайдеться.
Україні ж саме час розпочати процес офіційного визнання Косова, що в міру своїх сил допомагає нам у боротьбі з російським агресором. І нарешті позначити свою дипломатичну присутність у Приштині, що відповідало б єдиній зовнішній політиці Євросоюзу.
Більше статей Володимира Цибульника читайте за посиланням.