UA / RU
Підтримати ZN.ua

Червоний бік Європи. Події в Україні очима європейських лівих

Нещодавні чутки про те, що Греція отримає кілька мільярдів євро від Росії на будівництво газопроводу "Турецький потік", спричинили нову хвилю критики лівого уряду Греції на чолі з Алексісом Ципрасом. Ці чутки російська сторона спростувала, однак знову виникають побоювання, що греки влітку заблокують продовження санкцій ЄС проти Росії. І мусимо розуміти, що не лише в Греції ліві партії готові співпрацювати з Кремлем.

Автор: Костянтин Федоренко

Нещодавні чутки про те, що Греція отримає кілька мільярдів євро від Росії на будівництво газопроводу "Турецький потік", спричинили нову хвилю критики лівого уряду Греції на чолі з Алексісом Ципрасом. Ці чутки російська сторона спростувала, однак знову виникають побоювання, що греки влітку заблокують продовження санкцій ЄС проти Росії. І мусимо розуміти, що не лише в Греції ліві партії готові співпрацювати з Кремлем.

Коли минулого року в Криму відбувався референдум щодо політичної долі півострова, цікаво було вивчати список спостерігачів на цьому референдумі. Зокрема, легко було зауважити, що більшість осіб із цього списку представляли праворадикальні партії (такі як угорський "Йоббік" або австрійська Партія Свободи). Протягом наступних місяців ставало дедалі очевидніше, що риторика багатьох європейських правих партій (зокрема й найуспішніших у правому сегменті - "Національного фронту" у Франції і "Партії незалежності Великобританії") загалом близька до риторики офіційної Москви. Поруч із сакралізацією традиційних цінностей - тут і жорстка критика Сполучених Штатів, і категоричне неприйняття глобалізму, і ставлення до ЄС як до зайвої і ворожої інтересам окремих європейських держав структури. Виявлені зв'язки європейських правих з Кремлем (чи це контакти з ідеологами режиму, чи грошова підтримка, як у випадку згаданого вище "Національного фронту") цілком зрозумілі: Росія зацікавлена в послабленні єдності в межах ЄС.

Заради цієї ж мети - і спроба загравати з новим лівим урядом Греції, що міг би заблокувати продовження антиросійських санкцій. І політику Кремля готові підтримати ліві сили не лише Греції. Підтвердження цьому неважко знайти у згаданому списку спостерігачів. Окрім неосталініста зі знову ж-таки грецької компартії, знаходимо там представника однієї з найпотужніших лівих партій Європи - німецької Die Linke (нащадка правлячої партії НДР). Це партія, яка, граючи на ностальгії за соціалістичними часами, вправно працює на електоральному полі бідних східнонімецьких земель і водночас має широку підтримку протестної молоді. В результаті вона посідає 3–4-те місця за рівнем підтримки в Німеччині.

Риторика Die Linke досить типова для європейських крайніх лівих: значну роль у ній відіграє… знову ж таки критика Сполучених Штатів і процесу глобалізації. Якщо праві в цьому процесі бачать загрозу моралі й традиціям, то ліві - посилення диктату міжнародного капіталу. Праві прагнуть повернення до світу, де все вирішували національні держави, - це їхній ідеал і те, що вони вважають "природною" світобудовою. Натомість ліві, хоча й бачать у державі апарат примусу і прагнуть її позбутися, все ж таки оцінюють сучасну глобалізацію як процес, що відбувається в інтересах капіталу. Тому ідея існування суверенної національної держави викликає у них більшу симпатію, ніж такі дії Заходу, що об'єктивно сприяють глобалізації й оцінюються як "імперіалістичні". Зокрема, саме так ліві оцінюють підтримку західними урядами зміни режиму в Україні 2014 року.

Відповідно, європейські ліві нерідко схильні підтримувати тих, хто виступає проти зовнішньої політики Штатів як найпотужнішого політичного гравця західного світу. Навіть якщо це Росія, де коефіцієнт соціальної нерівності, згідно з даними ЦРУ, близький до показників африканських країн, а свободи громадян, про які турбуються нові ліві, утискаються. (Зокрема, йдеться і про свободи мігрантів і меншин - традиційно важливі пункти лівих програм.) Отже, ліві нерідко некритично протестують проти США, створюючи з них образ зла, на тлі якого будь-яка інша держава видається кращою.

Ми згадували правлячу ліву партію Греції - СІРІЗА. Торік 27 лютого вона заявила, що ЄС і Штати хочуть дестабілізувати Україну з метою "пограбування імперіалістичними силами". "Американський імперіалізм" - поширений термін у лівих текстах, присвячених Україні. Дехто заявляє про відповідь Росії на імперіалістичні зазіхання Заходу, інші визначають ситуацію в Україні як зіткнення двох імперіалістичних сил. Залишаючи осторонь суперечки щодо істинності цих тверджень, зазначимо: така аргументація легітимізує дії Кремля і поширює ключову для російського погляду на ситуацію тезу, що ці дії були відповіддю на зазіхання Заходу. Приміром, німецькі ліві зауважують, що Росія втрутилася у конфлікт, бо була зацікавлена в контролі над ключовими чорноморськими портами та непросуванні НАТО у Східній Європі.

Однак зауважимо: йдеться про партії, які можна назвати крайніми лівими, а не про всіх лівих. Соціал-демократи зазвичай подібної риторики не підтримують - це більш "системні" партії, що легко довести. Так, групи правих і лівих у Європарламенті, а також депутати поза групами, більшість з яких представляють крайні праві сили, проголосували здебільшого проти Угоди про асоціацію України і ЄС 16 вересня минулого року. Натомість група соціал-демократів майже у повному складі угоду підтримала.

Наскільки значним є вплив лівих партій у країнах ЄС, і чи поділяють найпотужніші з них подібні погляди на ситуацію в Україні? Кілька баз даних (Parties and Elections, Manifesto Project, ParlGov) визначають ідеології партій у європейських країнах. На підставі їхніх даних можна виділити ліві партії і подивитися на їхні результати на виборах.

Безперечно, найуспішнішою в Європі серед крайніх лівих партій є грецька СІРІЗА, що перемогла на січневих парламентських виборах. Лише двох крісел їй забракло, аби сформувати більшість самостійно - тому довелося утворювати коаліцію з правими популістами. Їхні позиції щодо України вже висвітлено вище. Крім того, СІРІЗА вважає, що санкції проти Росії є неефективними для подолання української кризи.

Власне, це єдина крайня ліва партія, що фактично перебуває у владі в європейських країнах. Донедавна при владі на Кіпрі перебували комуністи, які, до речі, також підтримують Росію у конфлікті з Україною. Однак назвати партію, що підтримувала позиції острова як центру фінансових операцій та офшору світового масштабу, справді крайньою лівою важко. Радикальна ліва партія входить до правлячої коаліції у Франції, має кілька посад в уряді (зокрема міністра юстиції), але не більше, і на зовнішню політику не впливає. Натомість СІРІЗА, попри значні труднощі у переговорах з ЄС стосовно боргу, істотно підвищує свій рейтинг, що показують усі опитування. Тобто греків політика їхнього уряду влаштовує.

Ще одна партія, про яку, як і про СІРІЗА, багато останнім часом говорять у Європі, - це іспанська "Подемос". Створена вона була лише у 2014 року, але того ж таки року на виборах до Європарламенту здобула близько 8% голосів. На сьогодні "Подемос", згідно з більшістю опитувань, підтримує вже понад 20% іспанських виборців. До того ж деякі з опитувань показують, що це найпопулярніша партія в Іспанії. Її лідер Пабло Іглесіас заявив, що "ЄС підтримав незаконну зміну влади в Україні, прихід до влади неонацистів… це, безумовно, суперечить європейським цінностям".

Однак щодо успіху крайніх лівих на цьогорічних виборах є сумніви. У разі перемоги "Подемос" навряд чи зможе сформувати більшість - навіть разом із потенційними союзниками "Об'єднаними лівими". Також сумнівно, що після нищівної критики Іглесіаса на адресу "китів" іспанської політики - консервативної Народної партії та лівоцентристської Іспанської соціалістичної робітничої партії (ІСРП) - будь-яка з них погодиться об'єднатися з "Подемос". Тим більше враховуючи, що значну підтримку має і нова соціал-демократична, поміркована проєвропейська партія "Громадяни", яка стала б зручнішим коаліційним партнером для ІСРП. Зрештою, якщо у Греції все ж таки виникнуть проблеми з виплатою боргів, що в перспективі можуть призвести й до дефолту, цілком імовірно, що рейтинг "Подемос" як дружньої та ідеологічно спорідненої з СІРІЗА партії може впасти.

Неважко помітити, що дві найуспішніші ліві партії Європи представляють дві країни, що переживають нині значні соціально-економічні труднощі. Зокрема безробіття - як у Греції, так і в Іспанії - давно перевалило за 20%, а серед молоді до 25 років - за 50. Подібних показників не демонструє жодна інша країна ЄС.

Ще одна потужна ліва партія, яка також голосувала проти Угоди про асоціацію в Європарламенті, - це "Шинн Фейн" з Ірландії, де через кризу рівень безробіття й кількість людей, що живуть на межі бідності, значно зросли. Угоди вони не підтримали через начебто нелегітимність "необраного" українського уряду (голосування відбувалося до парламентських виборів в Україні). Більше того, ірландці засудили присутність в уряді України міністрів від "Свободи", а також "втручання США, ЄС і Росії в українські справи". На сьогодні, за опитуваннями, ця партія є другою за потужністю в країні.

Нарешті, ще одна ліва партія, що має відносно значну підтримку у своїй державі і проголосувала проти асоціації України з ЄС, - це нідерландська Соціалістична партія. На сьогодні це одна з п'яти партій, яку готові підтримати 10–15% громадян. Проблема для України тут у тому, що іще одна із цих партій - праворадикальна "Партія свободи" - також проросійська. Нідерланди таким чином, як і Греція, Франція, Італія, Німеччина, - це країна, де і ліві і праві партії підтримують проросійську позицію.

Росію в українському конфлікті схильні підтримувати також і такі нащадки правлячих партій часів соцтабору, як Комуністична партія Богемії та Моравії і згадана вище німецька Die Linke. Крім того, словацька правляча партія "Курс - соціальна демократія", хоча й не є крайньою лівою, але також підтримує Росію у конфлікті з Україною. Її представник у Європарламенті голосував проти Угоди про асоціацію. Свого часу ця партія утворилася з Партії демократичних лівих, що,
своєю чергою, стала спадкоємицею словацької Компартії. Нарешті, Комуністична партія Греції, що мала свого часу тісні зв'язки з Радянським Союзом, також виступила на підтримку Росії та проти "американського імперіалізму".

На підставі цієї тенденції можна було б припустити, що Кремль зберігає неформальні зв'язки з політичними силами, що утворилися в результаті розформування чи реформування правлячих партій країн соцтабору. Однак тенденцію підтримки цими партіями Росії не можна абсолютизувати - так, соціал-демократичні спадкоємиці правлячих партій Угорщини й Болгарії комуністичних часів Угоду підтримали, а деякі нові ліві партії, такі як згадана вище "Подемос", стоять на проросійських позиціях.

Для Росії вигідне існування на Заході мережі партій та організацій, які були б готові захищати позиції, близькі до позиції Кремля, а також послаблювати єдність ЄС. Звісно, найімовірніше, найближчим часом Греція залишиться єдиною країною, де крайні ліві реально будуть при владі, бо в інших державах для цього була би необхідна малоймовірна коаліція ліворадикалів з поміркованими партіями. Крайні праві також навряд чи зможуть прийти до влади. Однак водночас і ті й інші мають певний вплив на порядок денний своїх країн. Зокрема, виділені у статті ліві партії є найпотужнішими серед європейських і мають найбільший такий вплив.

І насамкінець. Не треба вважати, що всі ці партії є креатурою Путіна. Антиамериканські, антиглобалістські ідеї лівих і мрії правих про потужну національну державу існували задовго до нього. Що ж до більшості європейських радикалів, то немає жодних підтверджень їх фінансування Росією. Радше їхні погляди з певних позицій збігаються з офіційними кремлівськими, і Росія вміло цим користується.