Як відомо, румуно-угорські міждержавні відносини новітнього часу складалися зовсім непросто. Попри те, що обопільна угода між обома країнами, підписана 1996 року, багатьма істориками й політиками, насамперед у Бухаресті, визнавалась і визнається своєрідним символом румуно-угорського примирення.
З одного боку, офіційний Будапешт завжди найприроднішим чином підтримував усі без винятку інтенції майже двохмільйонної діаспори етнічних угорців Румунії, спрямовані на збереження й розвиток угорської ідентичності, мови та культури. З іншого, угорська карта незмінно ставала козирем у руках румунських ультранаціоналістів, які лякають своїх співгромадян можливою втратою територіальної цілісності країни, втратою Трансільванії чи відтворенням у її кордонах Угорської автономії.
Та за вікном — XXI століття, Угорщина й Румунія прагнуть стати інтегральною частиною Європи, яка наново будується та об’єднується, а тому націоналістичні штучки на кшталт опудала угорської іреденти вже не проходять. Та виникає нова небезпека як на другому боці Прута, так і на другому боці Тиси. Одні бояться «залізної завіси», яка може опуститися перед їхніми побратимами за духом і мовою, інших лякає втрата авторитету, а отже і політичного впливу на певну частину своїх співгромадян.
Ось уже понад два місяці румунські мас-медіа жваво коментують сутність і можливі наслідки одного з законів, ухваленого нещодавно угорським парламентом. Закон називається «Про угорців із сусідніх країн» і встановлює цілий ряд пільг і привілеїв на території Угорщини для угорців, які проживають за її межами, а точніше — у сусідніх країнах. Йдеться про премії, титули, стипендії, які існують у сучасній Угорщині, про соціальний захист і медичне забезпечення, про пільги в транспорті загального користування, в отриманні освіти: від загальної аж до вищої, докторантури чи професіонального вдосконалення; про право працевлаштування на роботу в Угорщині не менше ніж на три місяці на рік; про різноманітну фінансову допомогу й конкретні субвенції на ці та інші цілі. Природно, що на всіх громадян сусідніх країн, які визнають себе угорцями, поширюється не лише чимало прав, пільги та привілеї, а й податкові зобов’язання. Та хто має право на перші й може оподатковуватися другими? Лише той, хто має посвідчення, що він справді є етнічним угорцем чи родичем етнічного угорця, а видається таке посвідчення урядом Республіки Угорщина.
Що поганого в тому, що держава, яка має відповідні матеріальні та фінансові ресурси, допомагає своїй діаспорі зберегти національні та культурні традиції народу, до якого вона колись належала? Ні конституція такої держави, ні міжнародні угоди такій допомозі та турботі не перешкоджають. Та сама Румунія щорічно виділяє зі свого бюджету десятки й сотні мільйонів лей для румунів із Республіки Молдова, України та інших країн, щоб вони могли здобути освіту в Бухаресті, Яссах, Сучаві, Клуже. Робиться це, звичайно, не за допомогою сертифіката чи посвідчення, як пропонує Угорщина, а ще простіше.
Проти закону, прийнятого в червні в Будапешті, виступили майже всі лідери правлячих і опозиційних румунських партій на чолі з президентом Ілієску й прем’єром Настасе. Ілієску назвав цей закон таким, що розпалює в його країні націоналістичний екстремізм, а уряд Румунії, провівши найретельнішу експертизу, визначив його як «антиєвропейський, екстратериторіальний і дискримінаційний». Те, що чимало країн, у тому числі й Румунія, роблять для своїх одноплемінників з інших держав і що Угорщина спробувала систематизувати та перевести на інституціональний рівень, який офіційний Бухарест назвав таким, що суперечить демократичним принципам.
Однак такої думки у Румунії дотримуються не всі. Чимало політиків і політологів вважають: їхній країні потрібні нині не дипломатичні зусилля, щоб заблокувати прийнятий Будапештом закон, а насамперед економічний прорив, який би максимально наблизив її до вступу в Європейський Союз. Якщо пересічні румуни стануть громадянами країни, яка належить до цього союзу, їх не гнітитиме той факт, що хтось поруч із ними користується ще й посвідченням етнічного угорця.
Втім, виносячи за дужки крайні судження щодо оцінки закону «Про угорців із сусідніх країн» як з угорської, так і з румунської сторони, не можна не визнати, що труднощі з набуттям чинності закону, безперечно, виникнуть. Адже йдеться про складну матерію міждержавних і міжнаціональних відносин, яку румунський історик Ф.Константинеску назвав діалектичною ситуацією переростання кількості в якість, до то ж, у якість зі зворотним знаком — занадто велика турбота про угорців, які проживають в інших країнах, переростає у втручання у внутрішні справи цих країн...
Поки що дипломати обох країн, продовжуючи вести діалог на полях уже прийнятого, але ще не чинного закону, залишаються на вихідних позиціях. Офіційний Будапешт вважає його життєво необхідним і цілком європейським. Офіційний Бухарест — екстратериторіальним і дискримінаційним. Інші зацікавлені учасники цього діалогу, крім Словаччини, поки що мовчать. У тому числі й Україна.
Чим закінчиться ця суперечка, що має присмак скандалу, стане відомо десь наприкінці року. Саме в жовтні-листопаді повинні бути зроблені експертиза й аналіз згаданого закону в доповіді відомої Венеціанської комісії, яка спеціалізується в Раді Європи з проблем національних меншин.