На парламентських виборах у Великобританії, що відбулися 7 травня, сюрпризів було два - партія консерваторів і Шотландська націоналістична партія (SNP).
Торі, всупереч усім прогнозам, набрали більше, ніж навіть самі очікували, - 331 із 650 місць у Палаті громад. Тепер вони не потребують ніяких коаліційних партнерах і наступні п'ять років самостійно проводитимуть британську політику. А шотландські націоналісти, програвши торішній плебісцит за незалежність Шотландії, цього разу взяли 56 із 59 місць, що належать Шотландії, ставши третьою за величиною парламентською партією.
Важкий тягар перемоги
Із 1992 р., після правління Маргарет Тетчер, консерваторам ще жодного разу не вдавалося заручитися абсолютною більшістю голосів. А сам Девід Кемерон досяг того, що не вдавалося жодному його попередникові: перебуваючи на посаді прем'єр-міністра, він поліпшив результати своєї партії й виграв більшість місць у нижній палаті парламенту.
Лідерові консерваторів Девіду Кемерону, старому новому прем'єр-міністрові, доведеться виконати передвиборні обіцянки. Усі й сповна. Головна з них - це референдум про членство Великобританії в Євросоюзі. Кемерон, власне, і не відмовляється. Перший день після перемоги прем'єр назвав у твіттері "найсолодшим", а в першому короткому виступі біля дверей своєї штаб-квартири на Даунінг-стріт, 10 запевнив, що будуватиме "єдину країну для всіх британців", говорив про зростання економіки, нові робочі місця та надійні пенсії, обіцяний же референдум проведе через два роки, 2017-го.
Уже в понеділок Девід Кемерон оголосив про початок переговорів із Брюсселем стосовно прав та можливостей Британії в рамках ЄС. Він вважає, що беззастережна перемога консерваторів на виборах дає йому мандат на перегляд відносин із ЄС, тобто на більш жорстку позицію. Зокрема, британський прем'єр наполягає на прийнятті законів, які заборонять громадянам країн ЄС користуватися державними пільгами Великобританії. Виконання Євросоюзом таких вимог, вважають експерти, потрібне Кемерону для реалізації власної стратегії майбутнього референдуму. Подейкують, він узагалі хоче провести його раніше запланованого терміну.
Симпатії виборців торі заробили насамперед успіхами в економічній політиці. Справді, економіка Британії нині в задовільному стані. Консерватори залишалися вірні "заповітам Тетчер" і під час кризи послідовно зменшували соціальні витрати. Їхнє гасло, що людей треба стимулювати на пошуки роботи, а не тримати на допомозі все життя, як не дивно, підтримують багато громадян країни. Експерти підкреслюють, що перемогу консерваторам принесли не тільки їхні традиційні багаті та ті, чиї статки вищі за середні, виборці. Середній клас, становище якого за минулу п'ятирічку не погіршилося, теж голосував за торі.
Однак питання у сталості й тривалості економічного зростання. Деякі експерти, наприклад, прогнозують за періодом піднесення виникнення мильних бульок в інвестиційному бізнесі або на ринку нерухомості.
Крім того, політика жорсткої економії поставить під удар соціальні допомоги і національну систему охорони здоров'я. Так часто бувало у Британії, що невдоволення громадян примушувало уряд змінювати "на ходу" передвиборні програми на реальні плани.
Низка відставок
Патетичні, але неправильні передвиборні прогнози зовсім збили з пантелику лідера лейбористів Едварда Мілібенда, бо обіцяли йому, як мінімум, однакову з консерваторами кількість місць у парламенті. Ба більше, аж до останнього дня він бачив себе переможцем і серйозно готувався обирати партнера по правлячій коаліції. Втрата понад 100 місць (а лейбористи отримали всього 232 місця) боляче вдарила не тільки по лідеру, а й по самій партії лейбористів. Уже давно вона не переживала такого провалу. Ще перебуваючи в гіркому сум'ятті від того, що сталося, подаючи, за традицією, у відставку, Мілібенд назвав ніч підрахунку голосів "дуже тяжкою і образливою".
Насправді, як вважають експерти газети Times, "виборці висловилися за розважливість у сфері оподаткування". Вони вирішили, що Мілібенд і його партія не знають, яким шляхом вести далі країну. Стратегія відмови від центристської політики, нападки на багатих та загравання з лівими провалилися. По всій країні, крім Лондона, лейбористи зазнали нищівного фіаско. І навіть у Шотландії, де їхні позиції завжди були сильними, вони поступилися своїми голосами SNP.
Уже напередодні виборів рейтинг ліберальних демократів становив усього 10%, тобто вдвічі менше, ніж на попередніх виборах 2010 р. Вони позбулися довіри виборця не тільки тому, що впряглися в правлячу коаліцію і втратили протестний імідж лівої партії. А ще й тому, що лідер лібдемів Нік Клегг підтримав консерваторів під час голосування за трикратне підвищення платні за навчання у британських вишах, чим порушив передвиборну обіцянку. На відміну від українського виборця, британський такі речі пам'ятає.
Проте Нік Клегг і далі заявляв, що ліберальні демократи вестимуть переговори з партією, котра отримає найбільше голосів. Така всеїдність не знадобилася. Замість 57 місць лібдеми отримали в Палаті громад усього 8. Для лідера партії, котра була не так давно третьою за величиною у Британії, ніч виборів стала політичною катастрофою; він назвав такий провал "тяжкими часами" і подав у відставку.
Ще одна несподіванка виборів - усього одне місце в Палаті громад для Партії незалежності Об'єднаного Королівства (UKIP). І це при тому що близько 13% населення підтримує цих праворадикалів, які побудували свою політику на нетерпимості до іммігрантів. А "винна" мажоритарна система виборів. Агресивний і балакучий лідер партії Найджел Фарадж (до речі, апологет Путіна та його політики) програв вибори у своєму окрузі й не пройшов до нового складу парламенту. Як і обіцяв, налаштувався у відставку. Але партія побоялася втратити такого яскравого лідера й більшістю голосів прохання відставки відхилила. Фарадж залишиться біля керма UKIP і далі "тішитиме" Британію нетрафаретними ксенофобськими виступами.
Відставки лідерів партій віщують, за логікою, великі зміни в політиці Британії. Для тих, хто програв, настане час осмислення того, що сталося. І, хто знає, можливо, новообрані лідери вестимуть зовсім іншого стилю внутрішню політику цієї відданої традиціям країни. У кожному разі, їм варто згадати невдалі пошуки лідера консерваторів, які були в опозиції довгих 13 років у часи правління лейбористів Блера й Брауна, доки не знайшовся Кемерон, що привів партію до першого виграшу 2010 р., а 2015-го - до оглушливої перемоги.
Виграш тих, хто програв
Шотландські націоналісти, об'єднавшись в одну партію - SNP, завдяки особливостям виборчої системи посіли 56 місць із 59 "шотландських" у Палаті громад. Тому що за них проголосували ті 45% виборців, які хотіли незалежності, давши своїм кандидатам непропорційну присутність у парламенті. А ті 55% голосів, які забезпечили торік збереження Шотландії у складі Королівства, розпорошилися між різними іншими партіями - торі, лейбористами, ліберальними демократами, і тому отримали всього три місця.
Нікола Стерджен, нинішній лідер SNP, під час передвиборних перегонів неодноразово закликала лейбористів об'єднатися й "не допустити торі на Даунінг-стріт". Ед Мілібенд не дослухався: він був занадто впевнений у перемозі своєї партії. У результаті - виграли консерватори.
45-річна Нікола Стерджен - нове обличчя на політичній арені Великобританії. За останній рік, будучи першим міністром Шотландії, до того ж лідером націоналістичної партії, вона зарекомендувала себе як "стійкий політичний боєць". У Шотландії, можна сказати, її обожнюють, бо вона змогла переконати людей, що їхні проблеми бере близько до серця. І навіть у багатьох англійців цей харизматичний політик викликає симпатію. Та й поводиться вона як вдумливий і досвідчений лідер. Наприклад, зрозуміло, що питання шотландського референдуму про незалежність нікуди не поділося, безперечно, воно виникне знову. Але Стерджен запевняє, що не хоче повторним референдумом спокушати долю. Натомість має намір жорстоко боротися з центральною владою за обіцяну децентралізацію.
Майбутнє, як не парадоксально, за переможцями - Кемероном і Стерджен. Їхні партії з багатьох питань займають абсолютно різні позиції. Головна інтрига полягає в тому, як зможуть в одному політичному просторі співіснувати ці два політики, й чи залишиться в результаті Об'єднане Королівство в нинішніх кордонах. Результат цього політичного протистояння не відомий поки що нікому.
Непередбачуваний європейський ландшафт
Парламентські вибори, що відбулися у травні 2015-го, міцно струснули країну. Такої напруги політичних пристрастей, на думку оглядачів, Британія не знала з часів "падіння Маргарет Тетчер" 1990-го і тріумфу Тоні Блера на виборах 1997-го, після 18 років перебування в опозиції його Лейбористської партії.
Головне нинішнє питання - як поведеться бізнес. Уже тепер, в очікуванні референдуму щодо ЄС, багато великих компаній, як британських, так і міжнародних, замислюються над моделлю власної поведінки в непередбачуваному майбутньому. Вже нині обіцяний референдум породжує невизначеність у діловій сфері і створює ризики для інвестицій. Адже інвестори, як відомо, розраховують на 20 років наперед. Бізнес "глибоко схвильований", оскільки не розуміє, між якими варіантами доведеться вибирати.
Та головне - останні опитування громадської думки свідчать, що більшість британців - 46% - воліють залишитися в ЄС. А ось за вихід із Євросоюзу проголосували б 36% опитаних.
У цьому контексті ще однією болючою точкою для нового уряду консерваторів стане Шотландія. Яка, швидше за все, зробить вибір на користь своєї незалежності, якщо Великобританія вирішить залишити ЄС.
Уся надія на Кемерона та його здатність провести референдум так, щоб Британія не вийшла з ЄС. Багато оглядачів кажуть, що він має, як свого часу Тоні Блер, дар переконання. Але чи впорається він із тиском радикального крила власної партії? А також із Партією незалежності (UKIP), яка, попри єдине місце в парламенті, не втрачає своїх прихильників серед народу.
Після виборів лідерові консерваторів дістався, як не парадоксально, зруйнований політичний ландшафт Британії, де тільки він сам - переможець, а вся опозиція й навіть колишні партнери - розгромлені та посоромлені. Однак на обрії в Девіда Кемерона - глибокі розбіжності в країні і не менші - в Євросоюзі. Навряд чи життя прем'єр-міністра буде простим. Зате політика Британії стане зовсім ненудною.