Британія ще не вступила у війну, так само як і її «політрук» Сполучені Штати. Та англійців активно готують до можливої війни. Не так, правда, як американців, яким докладно й методично, по кілька разів на день, розповідають у телепередачах про всілякі отруйні речовини, гази та бактерії та їх вплив на людський організм. У Британії також почали з’являтися статті на цю тему, пішли репортажі з госпіталів про дієвість щеплень. У результаті різко зріс продаж протигазів, різноманітних антигазових масок і захисних протихімічних костюмів. Легка паніка спостерігається після заяви прем’єра Тоні Блера про можливі терористичні атаки з використанням хімічних і бактеріологічних речовин. Згодом уряд змушений був виправдовуватися, що не хотів лякати населення. Електорат, проте, переляканий, оскільки в середу подала голос і Всесвітня організація здоров’я, попередивши про можливу загрозу біологічної атаки.
Налякані британці ще й тому, що лондонське Сіті — не менший символ фінансової могутності капіталізму, ніж знищені терористами хмарочоси Всесвітнього торговельного центру в Нью-Йорку, тож удару може бути завдано й по Лондону, як попереджають британські та американські секретні служби.
Ще одне джерело напруги оселилося в британському суспільстві. Міністр внутрішніх справ Девід Бланкетт наполегливо доводить необхідність запровадження скрізь й в обов’язковому порядку ідентифікаційних карт, тобто посвідчень особи. Ідея ця і раніше витала в урядових колах у зв’язку з напливом нелегальних іммігрантів і нездатністю влади вирішити проблему наявними законними способами. Тепер же, через інформацію, що серед прохачів політичного притулку можуть опинитися майбутні терористи, питання посвідчень постало особливо гостро. І навіть не в сенсі його технічного запровадження — час, засоби і т.п. Суспільство стривожене з двох причин: багато хто розглядає такий документ як зазіхання на права людини, але ще більше турбує англійців, що це призведе до відродження дискримінації з усіма її наслідками, оскільки зрозуміло — документ головним чином вимагатимуть у людей арабської національності. І головне: посвідчення особи, може, і вирішить проблему іммігрантів, та не стане перешкодою для терористів.
Про це на початку тижня відкрито говорили делегати на конференції ліберально-демократичної партії, третьої парламентської партії (після лейбористів і консерваторів), яка на червневих загальних виборах набрала 19% голосів. Схвильовані лібдеми говорили про те, що уряд лейбористів використовує тероризм як виправдання для придушення свободи особистості, і назвали можливе запровадження документа «великою помилкою».
Партійна конференція лібералів-демократів пройшла в несподіваній для офіційного Лондона тональності — ні, не антиамериканській, та відверто антивоєнній. Засудивши теракт проти США і вшанувавши пам’ять загиблих двома хвилинами мовчання, делегати здебільшого висловлювалися проти бомбардувань Афганістану. І це попри те, що Тоні Блер проголосив від імені своєї країни підтримку Америці «пліч-о-пліч» у війні з тероризмом. А прем’єр же — лідер лейбористської партії, яку ліберально-демократична партія частіше підтримувала, ніж не схвалювала. Чарльз Кеннеді, лідер лібдемів, прославився в останні дні фразою, що «війна» і «хрестовий похід» — не ті слова, і вибрані не доречно.
«Ми повинні бомбити Афганістан, але бомбити його їжею та гуманітарною допомогою», «Бідність і голод відгодовують тероризм і конфлікти», «Якщо відстань між багатими та бідними країнами зростатиме в наступні 10 років, ми ніколи не виграємо цю війну», — саме такі виступи зірвали бурхливі оплески на конференції.
Конференція третьої за розміром і впливом «у масах» партії продемонструвала, що не все британське суспільство одностайно підтримує пошуки бін Ладена шляхом бомбардувань напівзруйнованого Афганістану. І хоча минулого тижня журнал Economist зауважив, що лише 10% населення не підтримує прем’єра в підготовці до війни, насправді відсоток набагато вищий. Причому опозиція війні, яка ще не розпочалася, має дві яскраво виражені сторони.
По-перше, мусульмани. Громадян Британії, які сповідають іслам, понад два мільйони. Вони давно проживають на території Королівства (перша мечеть була побудована 1890 року), міцно вписалися в політичні, економічні та культурні інфраструктури суспільства. Непотрібна міжетнічна напруга, яка виникла у зв’язку з терактом у США, хвилює всі нацменшини, та особливо лякає мусульман, які в багатьох містах Британії вже зазнали нападів екстремістів. Посилені наряди поліції охороняють мечеті скрізь у країні, чимало мусульманських шкіл із метою безпеки закриті.
Хто представляє другу сторону опозиціоністів війні, неважко здогадатися. Звичайно, інтелігенція. І не тільки журнал New Statesman, який вважається органом лівих інтелектуалів. Міністр зі справ міжнародного розвитку Клер Шорт дала інтерв’ю, в якому засумнівалася у слушності різких закликів свого прем’єра. Вона назвала удари по США й загибель людей «нестерпним фактом». Та ймовірність широких військових дій прокоментувала досить емоційно, сказавши: «неприпустимо, якщо удар у відповідь забере набагато більше безневинних життів, унаслідок чого вибухне і так напружена атмосфера». Для колег із кабінету таке дисидентство прозвучало як відверта опозиція, за що пані Шорт отримала моральний докір.
А до неї на цю тему першими заговорили британські журналісти, оглядачі різних видань — від респектабельних до таблоїдних газет. Один із них зауважив: так, ми, європейці, справді відрізняємося від американців — після 11 вересня ми ставимо собі запитання «чому?», за океаном же запитують «як?»
Питання тероризму для Об’єднаного Королівства — хворобливе та хронічне: чимало років у політичному порядку денному існувала проблема кривавих сутичок католиків і протестантів у Північній Ірландії, проблема Ірландської республіканської армії, за свої акції названа терористичною, і роль її політичного крила — партії Шин Фейн. Сьогодні ж лідери цієї партії Джеррі Адамс, Мартін МакГіннес і чимало інших — легальні політики, які відвідують штаб-квартиру британського прем’єра на Даунінг-стріт для переговорів. (МакГіннес, до речі, 1999 року став міністром освіти в першому коаліційному уряді провінції — Північноірландській асамблеї). А свого часу як члени ІРА вони перебували в підпіллі, були оголошені в розшук, часто ховалися на території сусідньої Ірландії. Відомо також, що 75% фінансування ІРА становили добровільні пожертвування з США. І що, запитують, журналісти, може, Лондону варто було «бомбанути» Дублін чи Вашингтон, і проблема тероризму була б вирішена? Природно, британці мають право пишатися тим, що нації вистачило терпіння, а правителям — розуму, щоб зрештою, а саме 1998 року, повести протиборчі сторони до підписання мирного так званого Договору Страсної П’ятниці. До речі, один із делегатів тієї самої лібдемівської конференції нагадав, що колись і Нельсон Мандела вважався «терористом» у західних країнах, які тоді підтримували в ПАР правлячу білу меншість.
Такою є історія. Тож не дивно, що американська трагедія і прагнення отримати відповідь на запитання «чому?» дала британським журналістам привід укотре поглянути на проблему тероризму в широкому діапазоні — від історії до економіки. Оглядач однієї з лондонських газет, досліджуючи тероризм у часовому просторі, навів приклади утворення нових держав саме внаслідок терактів. Він пригадав, що потужна Російська імперія була повалена купкою фанатиків-більшовиків. Що англійці, які ігнорували прагнення ірландців до незалежності, дочекалися терористичних вибухів 1867 року. І лише через кілька десятиліть була створена незалежна держава Ірландія. Що Ізраїль був заснований після терактів, серед яких і вбивство офіцерів Британської армії в ієрусалимському готелі Кінг Девід 1948 року. І що англійці могли розпочати «війну» проти єврейських терористів у Палестині, але в них не було такого політичного бажання. Що Британія дотепер оплакує тих, хто загинув у боротьбі з Мау-Мау, але ніхто сьогодні не візьметься заперечувати незалежність Кенії. «І що через 30 років світ згадуватиме 11 вересня 2001 року як жахливий день, але історія засвідчить, що ті, кого ми називаємо сьогодні «фанатиками», забезпечать Ісламу право голосу»...
Інший аналітик нагадує, що в роки Другої світової війни члени руху Опору, які підривали потяги й вбивали із закутків вермахтівських офіцерів, уважали власні дії святими, тому що боролися за святу свободу. Та при цьому вони не брали до уваги сотні безневинних заручників із цивільного населення, яких гітлерівці розстрілювали біля найближчої стіни на кару за «праведний» теракт. Війна закінчилася, історія пам’ятає лише героїв Опору...
Дедалі частіше в Британії, та й не тільки там, звучить запитання «чому?» — йдеться про корені тероризму, причини його виникнення. Навіть головна американська телекомпанія CNN (цілодобовий ефір якої останніми тижнями заповнений лише патріотичним звучанням — аби підбадьорити націю) наважилася у вівторок на передачу прямого ефіру в рубриці «запитання-відповідь» на тему «Чому вони нас ненавидять?» Глядачі, які телефонували з усього світу, намагалися пояснити, що американців як жителів їх країни ніхто не ненавидить — та світ, особливо той, що розвивається, не сприймає політику подвійного стандарту, яку проводить адміністрація США на всіх інших континентах, орієнтуючись лише на свої власні інтереси. Прикладів вище сказаному предосить.
Отже, Британія перебуває в передчутті військових дій. До цього її зобов’язує не лише статус особливих відносин із США як із головним стратегічним союзником. Британія, як завжди, намагається зробити вигляд, що відіграє окрему роль. Тому, приміром, міністр закордонних справ Джек Стро заявив, що британські розвідувальні служби мають власні докази причетності бін Ладена до терактів. Тому і Скотланд-Ярд старається щосили, і вже затримано 11 чоловік на території країни, які мають нібито зв’язок із терористами. І звичайно, Тоні Блер, який любить масштабні жести, очолив зусилля з організації широкої антитерористичної коаліції у світі — злітав до Берліна, Парижа, Вашингтона, Брюсселя. Потім направив міністра Стро до Ірану, щоб переконати Тегеран приєднатися до коаліції. Попри те, що це був перший офіційний візит із Лондона в Тегеран після Іранської революції 1979 року, отримати Тегеран у союзники не вдалося. А іранське інтерв’ю Джека Стро з часто повторюваним словом «Палестина» ледь не зірвало його наступні переговори з ізраїльським прем’єр-міністром Шароном. І лише телефонна розмова Тоні Блера з Аріелем Шароном врятувала ситуацію в останній момент.
Ще минулого тижня новий лідер консерваторів Іан Дункан-Сміт пообіцяв Блеру свою цілковиту підтримку щодо участі Англії у війні проти бін Ладена і його бойовиків-добровольців. До речі, єдине питання, в якому опозиційна партія Торі завжди підтримувала правлячих лейбористів, стосується залучення країни до військових дій — чи то удари по Іраку чи бомбардування Югославії (очевидно, традиція, прищеплена партії її Залізною прем’єршею). Лідер ліберальних демократів Чарльз Кеннеді з огляду на антивоєнні настрої у своїй партії підтримав лише обмежену військову участь. Таким чином, питання об’єднання партійних лідерів здається вирішеним. Проте настрої пересічних парламентаріїв передрікають бурхливі дебати. Особливих зусиль докладуть, найімовірніше, однопартійці Блера, особливо лейбористи лівого крила.
За офіційними даними, дві третини населення Британії підтримують необхідність військового удару у відповідь, половина — хоче бачити країну втягненою у військовий конфлікт разом із США. Іншу половину, очевидно, становлять ті, чиї діти підуть на війну. Тим паче, що міністр оборони Доналд Рамсфелд пообіцяв, що вона буде важкою, небезпечною і затяжною. На що ті самі британські журналісти відповіли словами свого знаменитого Уїнстона Черчілля «To jaw-jaw is always better than to war-war» («Розмовляти завжди краще ніж воювати»).