Він набрав 55,1% голосів. У його противника від лівої Партії трудящих Фернанду Аддада - 44,9%. На посаду новий президент Бразилії заступить 1 січня 2019 року.
Жаїр Болсонару народився 1955 року в родині емігрантів з Італії. У період військової диктатури в 1964-1985 років він обрав військову кар'єру і дослужився до звання капітана. 1986 року опублікував статтю з критикою низьких зарплат військовослужбовців, за що дістав 15 діб арешту. 1988 року пішов з армії і розпочав політичну діяльність.
Болсонару сім разів обирався депутатом парламенту, але досить довго був маргіналом у бразильській політиці. Він змінив безліч партій, допоки не примкнув на початку 2017 року до Соціал-ліберальної партії. Під його впливом остання відмовилася від ідей "соціального лібералізму" з людським обличчям і заявила, що трьома китами її політики є соціальний консерватизм, економічний лібералізм і бразильський націоналізм.
Перетворення екстравагантного депутата парламенту на президента Бразилії, за якого проголосувала понад половина виборців, зумовлене не його власними чеснотами, а моральним і політичним крахом усіх провідних партій Бразилії - як лівої Партії трудящих (ПТ), так і традиційних правих.
У 2003-2016 роках при владі в Бразилії була Партія трудящих. Створена 1980 року як соціалістична, яка виступала за самоврядний соціалізм і спиралася на радикальні робітничі профспілки, партія до початку XXI століття помітно пригасила свій радикалізм. Перебуваючи при владі, президенти від ПТ - спершу Лула да Сілва, а потім Ділма Русеф - намагалися провадити політику лавірування між різними соціальними групами. З одного боку, злидарі з нетрів отримували невелику матеріальну допомогу - за умови, що їхні діти ходять до школи і мають щеплення. З іншого - Державний банк розвитку інтенсивно кредитував бразильські корпорації, які здійснювали експансію на зовнішні ринки.
Спроба догодити всім, пом'якшити протиріччя, а не розв'язувати їх радикально, неминуче спричиняла розквіт корупції. У суспільстві наростала фрустрація. Багаті були незадоволені тим, що ПТ намагається боротися з крайніми проявами бідності, а бідні - тим, що вона недостатньо бореться з бідністю.
2015 року в країні розпочалися масові протести. У березні 2016-го президентці Бразилії від ПТ Ділмі Русеф оголосили імпічмент. Президентом став Мішел Темер, представник поміркованих правих.
Прийняті при ПТ соціальні програми почали згортатися. Поновилася припинена при ПТ приватизація. Однак корупції не поменшало. Темер мало не повторив долю Русеф, коли в серпні 2017 року Конгрес хотів змістити його з посади за співучасть у корупційних схемах.
Розчаровані і в лівих, і в традиційних правих партіях бразильці почали шукати рятівника. На цю роль претендував Болсонару, в якого через його маргінальне становище в бразильській політиці було менше можливостей замазатися в корупційних схемах.
Жаїр Болсонару - частина правої хвилі, яка піднімається повсюдно у світі, але він багато чим відрізняється, наприклад, від Дональда Трампа чи Марін Ле Пен.
Свою виборчу програму Болсонару побудував на критиці неспроможності традиційних партій розв'язувати проблеми країни: "Вони виправдовують свої помилки, вони навішують ярлики, вони фіксуються на слові "диктатура", а тим часом понад 14 мільйонів людей - без роботи, щороку - 60 тисяч убивств і 50 тисяч зґвалтувань. Ось що турбує людей!"
"Диктатура" в даному контексті - це військова диктатура 1964-1985 років. Болсонару не приховує, що є її палким прихильником. Він обіцяє, що "наведе порядок", понизивши вік кримінальної відповідальності до 16 років та запровадивши хімічну кастрацію за зґвалтування. Багатьма жителями країни, де процвітають мафія і побутова злочинність, ці обіцянки сприймаються як бальзам на душу.
Як і будь-який ультраправий, Болсонару - ворог "культурного марксизму", фемінізму і прав ЛГБТ. Він вважає, що жінки мають отримувати меншу зарплату, ніж чоловіки, оскільки можуть завагітніти й піти з роботи. Також він обіцяє покінчити з "гендерною освітою" в школах, що призводить до "передчасної сексуалізації" дітей.
Що важливіше, Болсонару - расист. Він не приховує своєї зневаги до національних меншин, використовуючи далеку від політкоректності лексику, і збирається покінчити з расовою квотою у вишах. Також він хоче скасувати захист прав індіанців на землі, що їм належать. Для країни з багатонаціональним населенням розпалювання расового конфлікту може створити значні проблеми.
Більшість виборців, які ненавидять Болсонару або захоплюються ним, цікавляться його обіцянками боротися з корупцією та покінчити із засиллям фемінізму. Тим часом специфічна відмінність Болсонару від інших ультраправих лежить у сфері економіки.
Більшість сучасних ультраправих політиків і рухів критикують не тільки "культурний марксизм", а й економічний лібералізм - або з позицій соціального консерватизму (багаті повинні піклуватися про бідних як батьки про дітей), або - радикального націоналізму (аби нація була здоровою, ніхто не має втрачати здоров'я через злидні).
На відміну від них, Болсонару - прибічник економічного неолібералізму. Він уже оголосив, що призначить міністром фінансів свого радника з економічних питань ультраліберала Паулу Гедеса. Гедес обіцяє подальшу приватизацію підприємств, реформи пенсійної та податкової систем, скорочення соціальної допомоги. Цікаво, що на початку жовтня генпрокуратура Бразилії розпочала розслідування участі Гедеса в махінаціях із пенсійними фондами державної нафтової корпораціїPetrobras.
Petrobras входить до списку компаній, що їх планується приватизувати. Її 1953 року створив Жетуліу Варгас, який очолював Бразилію в 1930-1945 та в 1951-1954 роках і який, усвідомивши, що так і не зміг зламати олігархічну структуру бразильського суспільства, 1954 року застрелився. Він був суперечливою і трагічною постаттю -придушував народні повстання, саджав у в'язниці своїх ворогів зліва і справа, співпрацював із нацистською Німеччиною, але водночас активно ініціював втручання держави в економіку, будував сучасні заводи і заохочував зростання життєвого рівня соціальних низів.
Однак Болсонару орієнтується не на варгасівську "диктатуру розвитку" і не на аналогічний їй режим Перона в Аргентині, а на олігархічні диктатури, яких було чимало в історії Латинської Америки.
Перемога Болсонару на виборах означає не кінець пережитої Бразилією кризи, а входження її в нову стадію. Надзвичайно ослаблена корупційними скандалами ПТ змогла здобути на виборах 45% голосів. Вона залишається масовою партією, популярною серед соціальних низів.
Крім того, в очах прибічників ПТ вибори є нелегітимними, оскільки до них не був допущений харизматичний лідер ПТ - президент країни у 2003-2011 роках Лула да Сілва. Попри причетність до корупції, Лула залишався настільки популярним у народі - як пам'ять про перший, ідилічний, період правління ПТ, - що багато експертів пророкували йому перемогу в першому турі виборів. Однак іще до виборів його засудили до 12 років в'язниці за співучасть у корупції, позбавивши тим самим можливості протистояти Болсонару на виборах. Висунутий ПТ Фернанду Аддад виявився лише блідою копією Лули.
Для середнього класу обіцянки Болсонару боротися зі злочинністю звучать як небесна музика. Але жителі нетрів мають усі підстави побоюватися, що реально "боротьба зі злочинністю" обернеться зростанням влади поліції, тісно пов'язаної з організованою злочинністю. Неприхований расизм Болсонару загрожує розпалюванням расової боротьби, якої Бразилія досі не знала. Аби реалізувати проголошені ним цілі, Болсонару доведеться подолати безліч перешкод, і ніхто не знає, чи не зненавидять його в ході цієї боротьби ті, хто нині ним захоплюється.
Болсонару, син емігрантів, виступає за різке обмеження міграції в Бразилію. І насамперед - з Венесуели, яка переживає гостру кризу.
На запитання журналістів, чи погодиться він, ставши президентом, взяти участь в інтервенції проти Венесуели, якщо про це переконливо попросять США, Болсонару дав негативну відповідь: "Ніхто не хоче ні з ким воювати". Водночас деякі військові експерти не заперечують такої можливості. Тим паче що війна завжди слугує хорошим приводом для загвинчування гайок усередині країни.