Ділма Руссеф перемогла з 41% голосів у першому турі президентських виборів у Бразилії. У другому турі їй доведеться боротися зі своїм суперником Есіо Невесом, який балотується від Бразильської соціал-демократичної партії і здобув 34%. Кандидат від Соціалістичної партії Марина Сілва вибула з президентської гонки, отримавши 21%.
"Моя кандидатура є втіленням змін, яких прагнуть понад 70% бразильців", - сказав Невес під час стислої прес-конференції у своєму передвиборному штабі в Сан-Паулу.
Однак політична ситуація в Бразилії набагато складніша, ніж це здається на перший погляд. Підкуповуючи частину робітничого класу соціальними подачками, політики вищого ешелону добре подбали і про себе, призначивши собі величезні зарплати та пільги, до яких можна додати й колосальні кошти, що виділяються на підтримку надзвичайно роздутого державного апарату.
Можливості такого "специфічного" перерозподілу державних фінансових ресурсів провокують політиків у своїй діяльності керуватися пошуком особистої вигоди, а не шляхів до добробуту населення і країни.
Нині у Бразилії функціонує 39 міністерств, хоча, як свідчить досвід країн Європейського Союзу, для нормальної життєдіяльності держави цілком вистачило б менше половини. Крім того, у Бразилії діють понад 20 політичних партій. Така система сприяє створенню політичних союзів, які насправді шкодять демократії, оскільки владні інститути мусять вишукувати "можливості", щоб гарантувати підтримку своїх ініціатив у парламенті.
Зазвичай такі коаліції інтересів дають шанс учасникам провладного союзу отримати міністерські крісла чи інші впливові посади в урядових структурах, навіть якщо претенденти ніколи в житті не мали справи з тією чи іншою ділянкою роботи.
Однак аналогічні перекосиможна бачити не тільки в політиці. Великі компанії у державній власності та підприємці мають бути політично пов'язаними з владою, щоб їхній бізнес міг квітнути.
Вертикальна мобільність у Бразилії ґрунтується на дуже "своєрідних" умовах. Тому, фактично, не діють соціальні ліфти, і в бідних верств населення немає доступу до капіталу та фінансової підтримки. Який є, наприклад, у Сполучених Штатах, де будь-хто може отримати кредит на суму 30 тис. дол., щоб із нуля розпочати власний бізнес.
Тим часом бразильські мільярдери, які мають політичні зв'язки, можуть легко отримати великі державні позики на надзвичайно сприятливих пільгових умовах, фактично оплачені бразильськими платниками податків.
Тому всі ці так широко розрекламовані соціальні програми Ділми Руссеф дуже нагадують басейн із багатьма дірками, через які витікає вода. І чим більше туди води накачується, тим довше можна не звертати уваги на ці проблемні отвори. Поки що вдавалося наповнювати басейн, але підтримування балансу вимагає все більше і більше ресурсів.
Щоб змінити ситуацію в Бразилії й не допустити безповоротного падіння у прірву лівої диктатури та економічної трясовини, бразильському суспільству потрібен інший президент. Але немає жодної гарантії, що більшість із 19 млн голосів Марини Сілви перейде у другому турі суперникові Ділми Руссеф - Есіо Невесу.
Соціальні подачки, якими Руссеф, як і Путін у Росії, підкуповує свій електорат, попри все, діють. А переобрання Ділми Руссеф на другий президентський термін влаштовує найбільш корумпованих політиків з усіх частин політичного спектру, оскільки воно гарантує: надзвичайно роздутий бюрократичний апарат, посаджених приятелів в уряді, на державній службі і державних компаніях, а також систему упередженого бразильського правосуддя, яке до послуг усіх цих правлячих прошарків.
Таке "керівництво" і фактичний політичний та економічний застій не дають можливості Бразилії посісти достойне місце у висококонкурентному світі, бо ця країна постійно сповзає назад, оскільки чинна система - єдина можливість для правлячих еліт зберігати в недоторканному вигляді свою владу.
Приголомшлива майнова нерівність, яку наочно ілюструє контраст у Ріо-де-Жанейро між багатством вздовж берегової лінії океану та крайньою убогістю у фавелах на пагорбах за містом і злиднями у провінційних невеликих містах, де ніколи не було каналізації та електроенергії.
Бразилія - країна, в якій платять одні з найвищих у світі податків, але це жодним чином не позначається на рівні життя й інфраструктурі країни. Держава збирає щороку 1 трлн дол. податкових надходжень, однак 40% цієї суми неможливо відстежити.
Тим часом Бразилія й надалі залишається дуже закритою економікою, щоб багаті олігархи не втратили своїх переваг. Адже бразильські компанії можуть продавати свої низькоякісні товари тільки на внутрішньому ринку. Вони не здатні конкурувати за кордоном з тієї причини, що іноземці не купуватимуть їхньої продукції.
Оскільки внутрішній ринок дуже захищений, то бразильські компанії можуть виставляти надміру високі ціни на свою продукцію: одяг, електроніку, меблі, кухонну техніку, автомобілі. При цьому іноземні товари, через надвисокі податки на імпорт, не доступні 99% населення. Ціна на джинси LeviStrauss, що коштують близько 30 дол. у Сполучених Штатах, у Бразилії вже підскакує до понад 100 дол.
Вигоду від такого протекціонізму отримують надзвичайно захищені від конкуренції бразильські компанії, які, не докладаючи зусиль, можуть продавати свої низькоякісні й занадто дорогі товари. А розплачуватися за все це мусять пересічні бразильські споживачі, оскільки багатії та верхівка середнього класу здійснюють тури по покупки в Маямі.
По суті, вся нинішня система заточена на отримання бразильськими олігархами надприбутків від своєї низькоякісної й дорогої продукції.
Зрозуміло, коли переможе Ділма Руссеф, ситуація в Бразилії ні на йоту не зміниться. Якби переміг Есіо Невес, у Бразилії з'явився б шанс поступово відкрити свою економіку, де діятимуть чіткі правила. На це все потрібен час (скажімо, 5 чи 10 років), аби бразильські компанії змогли підготуватися до конкуренції на світових ринках.
Від посилення конкуренції виграють усі. Оскільки буде більший вибір, вища якість товарів, які продаватимуться за більш доступними цінами. При цьому пересічні громадяни витрачатимуть значно менше своєї заробітної платні на споживання, що дасть можливість відкладати певну частку зароблених коштів.
Зміни дуже потрібні. Зокрема і в питанні безпеки в Бразилії. Адже ця проблема стосується не тільки бідних верств населення. Представники вищого та середнього класу мусять облаштовувати захист своїх домівок та берегтися пограбування чи й викрадення, пересуваючись вулицями. Вони мусять витрачати багато ресурсів на захист своїх помешкань чи інвестувати в безпеку свого кондомініуму. Відтак, хоча елітний клас заробляє величезні гроші, він змушений багато витрачати на свою безпеку. Тому кожен бразилець платить високе "мито" через заплутаність проблем, на які чинна влада не хоче звертати увагу.
Отож можна зробити висновок. Хоча Бразилія потенційно могла б бути дуже багатою країною, а її населення - жити заможно, наразі вона - величезна й неефективна держава, не здатна забезпечити основні потреби своїх громадян: охорону здоров'я, освіту, достатню кількість робочих місць та достойну платню за виконану роботу.
Щоб краще зрозуміти суть подій у Бразилії, не можна ігнорувати того факту, що Ділма Руссеф є маріонеткою колишнього президента Луїса Інасіо да Сілви, на прізвисько "Лула". Це сувора реальність.
Безперечно, Лула, Ділма Руссеф, Уго Чавес (хоча його вже немає серед живих) і Крістіна Кіршнер представляють собою найгірший тип латиноамериканського популізму і кланового капіталізму. Ці популісти увічнили анахронічні політичні структури й архаїчну економічну політику, яка мала зникнути давно. Захоплення ними влади в Бразилії, Венесуелі і Аргентині - основна причина того, що ці країни застрягли серед країн третього світу, незважаючи на дуже багаті природні ресурси.