Косово та Сербія знову змушують нервувати, і не тільки регіон Західних Балкан.
Хоча ще на початку грудня політики й дипломати, добре обізнані у проблемах косовсько-сербських відносин, полегшено зітхнули: Приштина і Белград досягли компромісів, що відкривають шлях до тривалого миру, — вирішено проблему автомобільних номерів, а місцеві вибори перенесено з грудня нинішнього року на квітень 2024-го. Косово подало у Брюссель заяву на вступ до ЄС і отримало рішення про візову лібералізацію з 2024 року.
Але надії були марні, і вже кілька тижнів у сербських општинах на півночі Косова триває блокада шляхів, закрито пункти перетину кордону з Сербією, а заяви з обох сторін знову повертають страх початку нової війни в регіоні.
Наприклад, прем’єр-міністр Косова Альбін Курті заявив, що Резолюція РБ ООН №1244 та Брюссельські домовленості, які є принципово важливими для нормалізації відносин двох країн, уже недійсні. Трохи нагадує російську гру навколо міжнародного права: це визнаємо, а цього — ні. Курті, мабуть, розуміє суперечливість такої заяви, адже вона підриває архітектуру безпеки в регіоні. Проте демонстративно ніби каже — дивіться, який я сміливий, нікого не боюся, роблю що хочу. Ось тільки незрозуміло — на чию користь?
Тимчасом сербський президент Александар Вучич планує звернутися до командування KFOR (міжнародні сили з підтримки миру в Косові під керівництвом НАТО) з проханням дозволити повернути сербські поліцейські та військові підрозділи в північні райони Косова. Лише сліпий не побачить неможливості такого кроку, оскільки міжнародні документи не визначили багатьох суто технічних питань такої суто військової операції. Водночас для внутрішнього користування Вучич, як і Курті, намагається продемонструвати наміри будь-яким чином «захистити сербів» у Косові, чому «заважають» міжнародні організації.
Це дуже нагадує інформаційно-пропагандистську операцію (ІПО) третьої сторони на підтримку Белграда, що загострить ситуацію на Західних Балканах. Прессекретар кремлівського самітника Дмітрій Пєсков уже заявив, що Москва підтримує «повернення» сербських військових до Косова. За нашою інформацією, такий варіант пророблявся на спільних маневрах сербського та російського генштабів два роки тому, оскільки російські спецслужби оцінюють Косово як найкраще місце для дестабілізації регіону. Підтвердження цієї тези з’явилося майже відразу після заяви Вучича про «повернення» в Косово і свідчить на користь нашого припущення про ІПО.
Відверто провокаційно-пропагандистською стала й заява керівника Директорату офісу по «Косову і Метохії» (ДОКМ) уряду Сербії Петара Петковича, в якій він (увага!) звинуватив косовську владу в тому, що вона «силоміць» захопила владу в Косовській Митровиці! Ось це спекуляція найвищої якості — в општині Косовська Митровиця, яка є складовою частиною Республіки Косово, влада Республіки «силоміць захопила владу» своєю ж поліцією.
Так, у Скупщині општини з’явилося 16 нових депутатів, з яких лише один серб. Але це сталося тому, що трьома тижнями раніше сербські депутати, поліцейські та чиновники муніципальних установ пішли у відставку (чи не на заклик Белграда?). Діяльність општини було фактично паралізовано, не вирішувалися важливі життєві питання, безпеку в неспокійні часи забезпечувати було нікому. Насувався безлад.
Тому й з’явилися у Скупщині нові депутати, а в місті — косоварська поліція та муніципальні службовці (так, помилкою стало те, що більшість їх — косовари, адже абсолютна більшість населення в місті — серби).
Сценарій блокування діяльності виконавчих органів влади схожий на події в Боснії і Герцеговині, коли серби, на заклик Милорада Додика, вийшли з центральних органів державного управління та парламенту країни, що призвело до глибокої кризи.
Після цього ситуація в Косово стала нагнітатися, а Сербський список (сербська партія, яка має тісні зв’язки з Белградом) закликав створювати барикади. Серби почали пострілювати в косовських поліцейських та кидати в них гранати, на щастя не бойові. Вучич на додачу привів війська в бойову готовність і спрямував кілька підрозділів до кордону з Косовом. EULEX та KFOR посилили свою присутність, але поки що не втручаються в розвиток подій.
Усі учасники чергового загострення розуміють, що військового зіткнення допускати не можна. Адже це буде війна не так Сербії та Косова, як Сербії з Косово і НАТО. Що для сербського президента означатиме кінець його політичної кар’єри — у кращому разі. Але кроки до війни зроблено.
До Белграда оперативно прибули спецпредставник ЄС на переговорах Косова і Сербії Мирослав Лайчак та спецпредставник США на Західних Балканах Габріель Ескобар, які відвідали столиці обох держав та провели переговори з їх керівництвом. Але спільні заяви за підсумками не прозвучали, що в перекладі з дипломатичної мови означає: переговори були не досить вдалими.
Так, майже всі, в тому числі у Приштині та Белграді, погоджуються з необхідністю розібрати барикади, для чого слід досягти відповідних домовленостей. Тимчасом лідери косовських сербів, які в тісному контакті з ДОКМ, дякують сербському населенню за їх захист.
Лайчак після зустрічі з Вучичем зазначив, що він «добре розуміє» ситуацію й погоджується з необхідністю забрати барикади. Потрібне лише слово з Белграда, який поки що мовчить.
Усі погоджувалися з необхідність виконання попередніх досягнутих угод, зокрема щодо Асоціації сербських општин Косова (АСО). При цьому Ескобар наголосив на обов’язковості їх виконання косовською владою. Але Курті заперечує навіть припущення про створення АСО, оскільки бачить перед собою приклад деструктивної політики Республіки Сербської в БіГ.
Ніхто не зацікавлений у мілітаризації конфлікту, багато хто бачить небезпеку «повернення» сербських військ і поліції в Косово. Однак після зустрічі зі спецпредставниками Вучич того ж вечора взяв участь у засіданні уряду, на якому було схвалено звернення до KFOR по дозвіл на «повернення» сербських сил у Косово. Ескобар жорстко заявив, що цього не буде, та нагадав, що Косово є «стратегічним партнером» США, які спільно з НАТО захищатимуть його незалежність і територіальну цільність.
На цьому передвоєнному тлі знову почалася дискусія навколо чергового німецько-французького плану врегулювання — співіснування без визнання, у Косово створюється АСО, а Сербія не блокує вступ Приштини в ООН. І це може стати реальним кроком до миру…
Для української дипломатії проблема визнавати/не визнавати Косово — виклик. Його не вирішити петицією депутата Олексія Гончаренка до президента України з вимогою визнати незалежність Косова. Не на часі.
А ось забезпечити або дипломатичну, або консульську, або економічну присутність у країні, котра однією з перших після 24 лютого запропонувала свою допомогу, було б доцільно. Була би політична воля…
Більше статей Володимира Цибульника читайте за посиланням.