Після періоду затишшя, викликаного тим, що торік голова Палестинської національної адміністрації Махмуд Аббас відмовився від участі в переговорах доти, доки на Західному березі річки Йордан триватиме ізраїльська поселенська активність, близькосхідний мирний процес знову у фокусі світових гравців.
Вашингтон викинув у регіон солідний дипломатичний десант у складі спеціального посланника президента США на Близькому Сході Джорджа Мітчелла і віце-президента США Джо Байдена з метою оголосити про старт непрямих ізраїльсько-палестинських переговорів (що, втім, закінчилося дипломатичним фіаско).
Крім того, днями відбулася тижнева поїздка на Близький Схід верховного представника ЄС із закордонних справ та політики безпеки Кетрін Ештон.
А на час написання даного матеріалу в Москві тривала підготовка засідання близькосхідного «квартету». Генсек ООН Пан Гі Мун напередодні заявив, що на засіданні буде прийнято «жорстку» заяву з осудом незаконного будівництва Ізраїлем нових єврейських поселень на окупованих палестинських територіях, а також проведення непрямих палестино-ізраїльських переговорів за посередництва США.
Схоже, всі починають розуміти, що регіональні вузли суперечностей затяглися до крайньої межі.
Що пропонує Обама?
На початку січня в провідній єгипетській газеті «Аль-Ахрам» з’явилася інформація про зміст американського плану врегулювання близькосхідного конфлікту, який намагається просувати адміністрація Барака Обами. Відомості нібито були надані чиновником з міністерства закордонних справ Єгипту.
Згідно зі згаданим джерелом, нова американська ініціатива, розроблена, як стверджують, за активної участі колишнього президента США Джиммі Картера та інших ветеранів американської політики, добре знайомих із близькосхідними реаліями, передбачає вимагати від Ізраїлю гарантій на створення незалежної Палестинської держави протягом двох найближчих років. Ці гарантії мають бути формально зафіксовані в посланнях, якими обміняються лідери Ізраїлю та Палестинської автономії. Це ключовий момент. У цілому ж так званий план Обами передбачає остаточне врегулювання палестино-ізраїльського конфлікту в два етапи.
На першому етапі — до закінчення восьмимісячного періоду заморожування будівництва в єврейських поселеннях Західного берега р. Йордан — планується досягти домовленості про постійні кордони двох держав, що їх США пропонують установити шляхом обміну територіями.
На другому — після досягнення взаємної домовленості про кордони — передбачається перейти до складніших питань: поділу Єрусалима і до проблеми палестинських біженців.
Втім, схематично виписано й ці питання. Зокрема, в середині минулого року в регіональній пресі повідомлялося, що згідно з американським планом столицею майбутньої демілітаризованої Палестинської
держави стане Східний Єрусалим, а Старе Місто перейде під контроль ООН.
З іншого боку, згаданий план передбачає відмову палестинських біженців від права на повернення в межі «зеленої зони» в обмін на компенсації.
Адміністрація Б.Обами має намір зажадати від арабських країн надати графік нормалізації відносин з Ізраїлем. Причому цей процес повинен розпочатися ще до створення Палестинської держави, оскільки, на думку Білого дому, план Обами майже не відрізняється від арабської або так званої саудівської ініціативи 2002 року, згідно з якою Держава Ізраїль буде визнана арабським світом у відповідь на відступ Ізраїлю до кордонів 1967 року.
На початку березня Ліга арабських держав висловила підтримку пропозиції США щодо поновлення непрямих переговорів Палестинської адміністрації з Ізраїлем. Здавалося б, з’явився привід для оптимізму. Однак, як це часто буває, все зіпсувало сумнозвісне «квартирне питання».
Близькосхідне «квартирне питання»
Якраз до запланованого оголошення віце-прем’єром США початку непрямих переговорів міністерство оборони Ізраїлю оголосило про затвердження проекту будівництва 112 одиниць житла в ультрарелігійному селищі Бейтар-Іліт, розташованому на захід від Вифлеєма. Далі — більше. Наступного дня МВС Ізраїлю затвердило проект спорудження 1600 нових одиниць житла в іншому ультрарелігійному районі, також розташованому за межами «зеленого кордону», — Рамат-Шломо, що в північно-східній частині Єрусалима.
Тим самим у пікантне становище було поставлено не тільки М.Аббаса, котрий заявив, що дане рішення «руйнує всі шанси на мир ще до початку переговорів», а й генсека ЛАД А.Муси разом із усією його організацією.
В результаті наглядова рада Ліги порекомендувала міністрам закордонних справ країн — членів ЛАД відмовитися від підтримки непрямих мирних палестино-ізраїльських переговорів.
Однак головного ляпаса отримав Вашингтон, де рішення про будівництво житла у Східному Єрусалимі назвали «образою» і «викликом», «зловживанням довірою і зрадою інтересів США», а також найсерйознішою кризою в двосторонніх відносинах із 1975 року, коли після війни Судного дня Ізраїль відмовлявся підписати угоду про відведення своїх військ від кордону з Єгиптом.
Напруження в ізраїльсько-американських відносинах активізувало Брюссель. Зокрема, верховний представник ЄС із закордонних справ і політики безпеки К.Ештон закликала прем’єр-міністра Ізраїлю
Б.Нетаньягу «проявити себе справжнім лідером держави» і зробити все для поновлення переговорів. «Сигнал, який ми отримали від Ізраїлю, дуже поганий», — сказала К.Ештон журналістам. При цьому вона дала зрозуміти, що ЄС має можливості тиснути на Ізраїль.
ЄС: пошук близькосхідної ролі
Особливо хотілося б зазначити, що під час згаданої поїздки на Близький Схід К.Ештон домоглася дозволу відвідати сектор Газа, який перебуває під контролем радикального ісламського руху ХАМАС. ЄС надав значну фінансову допомогу на відновлення сектору, тому, за словами пані Ештон, вона хотіла на місці ознайомитися з тим, як використано кошти.
Складається враження, що коли Вашингтон більше намагається сподобатися Рамаллі, то Брюссель концентрує свої зусилля на Газі.
На це вказують підсумкові положення наради глав МЗС 27 країн Євросоюзу, проведеної торік на початку грудня. В них особливо підкреслювалося, що ЄС «ніколи не визнавав анексії Східного Єрусалима». Важливо також, що Брюссель поставив Ізраїлю вимогу відкрити прикордонні переходи сектору Газа.
До речі, документ було ухвалено в пом’якшеному варіанті порівняно з проектом, запропонованим головуючою тоді в ЄС Швецією.
У «шведському» проекті Палестинська автономія називалася Палестиною, а також стверджувалося, що ЄС ніколи не визнає змін ізраїльських кордонів, які існували у 1967 році, зокрема в Єрусалимі, і закликав створити Палестинську державу на Західному березі, в секторі Газа і Східному Єрусалимі.
МЗС Ізраїлю різко засудив цей проект резолюції. У відповідь у Брюсселі підкреслювали: пошук діалогу з керівництвом Гази на руку самому Ізраїлю, керівництво якого постійно говорить про те, що вкрай складно про щось домовлятися з нинішнім головою ПНА М.Аббасом, оскільки він не контролює ситуації на всій території Палестинської автономії.
Втім, проти чернетки «шведської» резолюції висловилося МЗС Франції, яке запропонувало 30 застережень, а також ряд держав «нової» Європи. В результаті й було прийнято пом’якшену версію.
Однак невгамовне бажання Брюсселя оперувати арабо-ізраїльським конфліктом, певна відстороненість від хамасівської проблематики з боку Вашингтона, а також подальші поселенські сюрпризи з боку Ізраїлю, очевидно, і далі надихатимуть Євросоюз на нові антиізраїльські близькосхідні мирні ініціативи.
Підтвердженням цього може служити риторика К.Ештон під час близькосхідного турне: «Ми є постачальником величезної кількості гуманітарної допомоги і виплат у цьому регіоні. І ми займаємо позицію сили стосовно Ізраїлю, оскільки Ізраїль бажає збільшити свій торговельний обмін з Євросоюзом».
Схоже, Брюссель намацує свою «рольову гру» на Близькому Сході після того, як не зміг окупувати нішу міжпалестинського миротворця, яку останнім часом намагається зайняти Росія.
Російське міжпалестинське маневрування
У Москви, здавалося б, з’явився чудовий привід для оптимізму. У результаті різкої зміни позиції США та ЄС позиції учасників «квартету», по суті, збіглися, що начебто нарешті створює умови для здійснення рожевої мрії російської дипломатії — проведення в Москві міжнародної конференції з близькосхідного врегулювання.
У керівництві РФ переконані, що такій різкій зміні позиції з боку американців і європейців сприяв фактичний провал їхньої спільної стратегії щодо блокади контактів із ХАМАСом та витіснення його з міжнародної арени. У цьому зв’язку у Кремля з’явилася можливість осідлати процес міжпалестинського порозуміння.
Схоже, що саме в цьому напрямі й концентрує нині свої близькосхідні зусилля Росія. На це вказує та обставина, що з початку цього року в Москві вже встигли побувати як глава ПНА М.Аббас, так і глава політбюро ХАМАСу Халед Мешааль.
У Москві чудово розуміють, що без вирішення внутрішньопалестинського конфлікту проведення зазначеної вище міжнародної конференції не має сенсу. Як, утім, і подальші зусилля щодо вирішення близькосхідного конфлікту, оскільки неможливо вести діалог з Ізраїлем з двох опонуючих один одному палестинських майданчиків, оскільки це не дає гарантії надійності укладених угод.
Як ми бачимо, це далеко не єдиний чинник ризику для успішного просування палестино-ізраїльських переговорів.
Те, що ховається в деталях
Зрозуміло, основним противником поновлення мирного процесу в «вашингтонській» редакції є ХАМАС. Глава хамасівського уряду в секторі Газа Ісмаїл Ханія вже заявив, що його рух не зважатиме на будь-які результати прямих або непрямих переговорів ПНА з Ізраїлем.
У середовищі радикалів існує думка, що всю цю дипломатичну активність і загравання з Рамаллою задумано з метою підвищення рейтингу М.Аббаса перед можливими виборами в ПНА, відповідно, перемоги ФАТХу та усунення від влади в Газі ХАМАСу.
Втім, навіть якщо це так і навіть якщо це вдасться успішно реалізувати, подальші переговори з поміркованим ФАТХом поки також не виглядають перспективно. Нова програма ФАТХу заявляє претензії на весь Єрусалим, а також категорично відкидає можливість відмови від права біженців на повернення.
А це вже повністю суперечить позиції Ізраїлю, котрий оголосив Єрусалим своєю «єдиною і неподільною» столицею.
Взагалі питання Єрусалима для Ізраїлю найбільш чутливе. Прем’єр Ізраїлю Б.Нетаньягу вже встиг заявити, що, попри скандал навколо плану спорудження житла в Рамат-Шломо, будівництво в Єрусалимі триватиме, і додав, що після закінчення 10-місячного мораторію на будівництво житла воно також триватиме і на окупованих територіях Західного берега р. Йордан.
Близькосхідні вузли дедалі більше затягуються. В цілому для обох сторін конфлікту характерна риторика стосовно того, що це вже ледь не остання спроба вивести близькосхідний процес із глухого кута.
Складається враження, що у відчайдушній спробі світова дипломатія кидає на близькосхідний фронт свої останні резерви. І якщо нинішнє близькосхідне перезавантаження виявиться, судячи з усього, неефективним, дуже скоро ситуацію в регіоні почнуть перезавантажувати зі зброєю в руках.