UA / RU
Підтримати ZN.ua

Близький Схід: похмілля арабської весни

Немає практично жодної арабської країни, в якій за минулий рік не відбулося бодай однієї акції протесту.

Автори: Олександр Богомолов, Сергій Данилов

За минулий рік арабський світ практично весь був охоплений процесом, який отримав назву «арабська весна». Мирні революції призвели до зміни режиму в Тунісі та Єгипті. А в сусідній Лівії спалахнула повномасштабна громадянська війна, що викликала падіння найекстравагантнішого диктаторського режиму, який протримався аж 42 роки. За дуже схожим сценарієм розгортаються події в Сирії. В Ємені, попри компроміс, досягнутий між частиною опозиційних сил та колишнім режимом за посередництва Саудівської Аравії й інших країн Перської затоки, не вщухають протестні акції, що відбуваються тепер під гаслом «президент Салех повинен за все відповісти», і не припиняється стрілянина на вулицях Таїза, Сани та міст Південного Ємену.

Немає практично жодної арабської країни, в якій за минулий рік не відбулося бодай однієї акції протесту. При цьому в деяких із них заворушення хоча й не привели до таких очевидних змін, як у Тунісі та Єгипті, але розкрили глибокі соціально-політичні суперечності і серйозно підірвали стабільність правлячих режимів (Бахрейн, ОАЕ) або прискорили процес реформ (Марокко, Йорданія). Ключові події у великій групі арабських країн - Тунісі, Єгипті, Бахрейні, Лівії, Сирії та Ємені - відбувалися майже синхронно: закінчення революції в Тунісі збіглося з початком протестів у Бахрейні (14 лютого), у Сирії масштабні акції розгорнулися наступного дня після падіння режиму Мубарака в Єгипті, у Лівії - через чотири дні після початку протестів на площі Тахрір. Міжнародні експерти дедалі скептичніше оцінювали реальний зміст ідей арабської єдності через незначні розміри загального арабського ринку та неуспішність спільних політичних ініціатив. Усупереч цьому, 2011 року арабський світ продемонстрував решті людства, що він усе-таки продовжує залишатися особливою культурно-історичною спільністю, єдиним культурним та інформаційним простором, попри все розмаїття його суспільних і політичних систем.

До кінця 2011 року вже можна підбити деякі підсумки. В арабському світі відбулася зміна політичної парадигми. Речі, котрі раніше позначали собою межу неможливого, стають повсякденністю. Наприклад, прихід до влади ісламістських партій. Гірше того, 10 відсотків місць у єгипетському парламенті тепер належатиме крайнім ісламістам - салафітам. А ще ж торік єдиним місцем, де їм дозволялося зберігати стабільно високий відсоток, була єгипетська пенітенціарна система. Хто був нічим, стає кимсь, але своєрідність нинішнього моменту полягає в тому, що ті, хто був усім - єгипетські військові, теж не мають наміру поступатися принципами. Як і в середині XX століття, загальну атмосферу в регіоні багато в чому визначатиме розвиток подій у Єгипті. Ключовими питаннями стануть відносини новообраного парламенту і військової корпорації, коптське питання й позиціювання всередині ісламістського табору.

Потенційно кожне з переліченого може підірвати країну. Революція змела режим Муба­рака, але поки що не встановила правил гри для армійської верхівки, яка жорстко захищатиме свої чималі привілеї. Копти взяли активну участь у революції, розраховуючи на збільшення простору особистих і економічних свобод, припинення маніпуляцій своїм становищем з боку режиму Мубарака. Однак саме статус коптської меншини може стати зручною картою в руках салафітів, які неодноразово раніше закликали, наприклад, до впровадження спеціального «податку на захист» та інших символічних дискримінаційних дій стосовно християн. Нарешті, можливо, найбільш напруженою буде внутрішньовидова боротьба в ісламістському таборі. Брати-мусульмани, котрі, очевидно, отримують владу в країні, зацікавлені справдити сподівання набожних середніх класів і, цілком імовірно, намагатимуться позиціювати себе як надійних і передбачуваних бізнес-партнерів. Тим часом їхні молодші партнери з салафітського підпілля не пов’язані жодними зобов’я­заннями і здатні нав’язати свій безкомпромісний порядок денний як іншим політичним гравцям, так і всьому суспільству. Це і відносини з Ізраїлем, і статус коптської меншини, здатної ввести політичну систему в стан глибокої кризи. Принаймні для частини салафітів поточні парламентські вибори - тільки перша частина, пролог майбутньої революції, єгипетський варіант лютневої революції в царській Росії, та аж ніяк не кінцева точка. В умовах слабкого й розбалансованого управління, несформованих суспільних інститутів імовірність принаймні спроб захопити владу буде досить високою.

Цілком можливо, що центральним для нового внутріелітного протистояння стане конт­роль над силовими структурами - армією та спецслужбами. Всі відтінки ісламістського фронту періодично зазнали репресій із боку органів безпеки і саме їх розглядають як джерело всіх своїх лих. У зв’язку з цим із великою ймовірністю можна припустити, що на громадське обговорення буде винесено питання люстрації, яку її ініціатори розглядатимуть як механізм встановлення дійового контролю над силовими структурами. Також цілком імовірна повзуча ісламізація армії, яка однак може наштовхнутися на організований опір, оскільки генералітет, у разі збереження контролю над армією, цілком здатний повернути собі управління країною.

Події у двох інших країнах вплинуть на весь регіон. Цілком імовірне повалення режиму Асада в Сирії стане вкрай тяжкою поразкою для іранського режиму й особисто президента Ахмадінежада. За деякими оцінками, падіння Асада може навіть запустити процес демонтажу держави, створеної аятолою Хомейні. За такого розвитку подій режим у Тегерані цілком здатний на авантюрні й агресивні дії, що становитимуть загрозу мирові в регіоні, а болючих точок, на які можна ефективно наступити, навколо Ірану предостатньо.

Інший потенційно небезпечний сценарій розвивається на півдні Аравійського півострова, в Ємені, який дедалі більше починає скидатися на Сомалі. Дефрагментація й розвал держави в Ємені може мати вкрай негативні наслідки для одного з ключових гравців усього регіону - Саудівської Аравії. У разі розвитку подій за негативним сценарієм у саудитів не буде шансів утримати нестабільність у ме­жах сусіда, але брати на себе відповідальність за ситуацію в складній і дуже неоднорідній країні не менш небезпечно. Вирішувати цю проблему владі Саудівської Аравії доведеться вже в першому півріччі, оскільки час працюватиме проти них. Щось схоже, але в м’якшому варіанті можна спостерігати на лівійському прикладі. Лівійський перехідний уряд із труднощами впорюється - або, точніше, не впорюється - зі збройними загонами колишніх революціонерів, які контролюють сухопутні, морські та повітряні шляхи, що ведуть у країну.

Лівія, як і Ємен, мала централізовану владу, але в ній не було централізованої держави. Саме створення централізованої «держави інститутів» тепер на порядку денному практично всіх країн регіону. І від того, як це реалізовуватиметься, залежить, чи вдасться зберегти мир і стабільність у цьому ключовому регіоні світу.