Близький Схід в очікуванні невідомого.
Упродовж двох років США тримають інтригу і відкладають оголошення нового плану розв'язання арабсько-ізраїльського конфлікту. Куратором підготовки "угоди століття" призначено старшого радника і зятя президента США Джареда Кушнера. Йому допомагають спеціальний представник з питань міжнародних переговорів Джейсон Грінблатт і посол США в Ізраїлі Девід Фрідман.
Процес арабсько-ізраїльського врегулювання неодноразово ставав чинником докорінних змін у системі регіональних міжнародних відносин, що призводило до появи нових форм взаємодії або зміни співвідношення сил. Немає сумніву, що це одна з найскладніших проблем світу, де за десятиліття протистояння нагромадилося безліч критичних моментів.
У таких умовах можливість ескалації - норма, і її не можна виключати після того, як "угода століття" офіційно стане новою стратегією США. До цього, як очікується, залишається кілька тижнів. Оприлюднити її заплановано після завершення священного для мусульман місяця Рамадан (орієнтовно 4 червня). До цього часу також прем'єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньяху має сформувати новий уряд.
США поки що офіційно не поширювали інформації про зміст плану. Однак упродовж останніх місяців у ЗМІ почали з'являтися різного роду витоки, частини "угоди століття" і просто інформація з посиланням на поінформовані джерела. У матеріалах акцентується на врегулюванні палестинсько-ізраїльського конфлікту як ключовому елементі близькосхідного мирного процесу.
Очевидно, що ці публікації стали формою інформаційного протистояння, бо всі консультації щодо розробки американського плану сторони проводили в закритому режимі і не могли відкрито впливати на громадську думку. Не маючи змоги оцінити достовірність інформаційних вкидань, пропонуємо звернутися до першоджерела і спробувати окреслити контури документа, підготовкою останніх штрихів якого зайнята адміністрація Білого дому.
Джаред Кушнер постійно намагався уникати обговорення плану, однак, імовірно під тиском наближення "часу Ч", 2 травня взяв участь у щорічній конференції Вашингтонського інституту близькосхідної політики, де впродовж 45 хвилин намагався прояснити ключові аспекти свого бачення і розуміння близькосхідного врегулювання. Він зміг дипломатично уникнути розголошення конкретних деталей про те, що назвав "детальним робочим документом, який показує, що ми вважаємо можливим і як люди можуть жити разом". Водночас Кушнер достатньо чітко окреслив схему запланованих дій. На її основі можна уявити основний напрямок зусиль і приблизно оцінити шанси на успіх.
Почнемо з визначення. Що являє собою американський план? "Угоду століття" важко назвати класичною мирною ініціативою. Вона не передбачає початку якогось переговорного процесу, конференцій чи круглих столів. Тобто США хочуть запропонувати сторонам уже готові практичні рішення, щодо яких не потрібно проводити консультацій. Необхідна тільки готовність ці рішення реалізувати.
Команда Кушнера свідомо ігнорує методи класичної дипломатії, яка, на її думку, виявилася безсилою в цьому конкретному випадку. Попередники намагалися узгодити прийнятну для всіх сторін загальну політичну рамку і програли. Тому Кушнер не бачить сенсу повертатися до обговорення рішень Мадридської мирної конференції (погоджено принцип "території в обмін на мир") або угод, укладених в Осло (зокрема щодо визнання палестинцями права Ізраїлю на існування, створення Палестинської національної адміністрації), бо це не несе жодної практичної користі для рядового палестинця і не сприяє виходу з глухого кута суперечок навколо того, що вже давно минуло. Нині пріоритет надається бізнесовим підходам. На думку старшого радника, у процесі роботи вдалося створити "дуже гарний бізнес-план". І це справді найкраще визначення для цього американського документа.
Зять Трампа розраховує, що саме рух знизу або розроблене його командою економічне бачення регіону створить у майбутньому умови для політичного порозуміння Ізраїлю і Палестинської національної адміністрації. Вважається, що забезпечення фундаментальних економічних потреб і кращого рівня життя для палестинців може бути запорукою успіху. США хочуть зробити з палестинської території оазу для інвестицій.
При цьому вони усвідомлюють, що для сприятливого інвестиційного клімату та зростання економіки потрібні відсутні нині чіткі кордони, безпека, верховенство права, прозорість і подолання корупції. Як забезпечити ці умови без прийнятної політичної рамки? Кушнер каже, що ретельно вивчалися моделі розвитку Польщі, Південної Кореї, Японії, Сінгапуру. Чесно кажучи, це більше скидатиметься на диво, якщо вони зможуть застосувати досвід цих країн до палестинсько-ізраїльського конфлікту. Надто вже різні країни, умови і фактори.
Цікаво й водночас тривожно, що Кушнер згадав у цьому контексті Україну, яка, за його словами, "мала доволі гарний план, однак його реалізація була не надто добра - бракувало управління". Важко сказати, наскільки наш досвід може бути корисним для палестинців.
Якщо бізнес-план узагалі реальний, то потрібні гроші, багато грошей. Коли ж мова заходила про фінанси, то Кушнер тільки віджартувався, що то будуть не його гроші, а "інших людей". Єдиним очевидним джерелом є союзні Вашингтону аравійські монархії Перської затоки, які відвідували і зять Трампа, і сам Трамп. З витоків з еміратських джерел відомо, що американський бізнес-план передбачає 25 млрд дол. інвестицій у Західний берег і сектор Газа упродовж 10 років, а також 40 млрд у вигляді допомоги Єгипту, Йорданії і Лівану в разі прийняття плану. Сума величезна, однак усе ж таки головною перешкодою є не вона, а низка інших аспектів. З них найочевидніший - позиція палестинців.
Керівництво ПНА усвідомлює, що "угода століття" може повністю зняти палестинське питання з регіонального порядку денного. Міністр закордонних справ ПНА Ріяд аль-Малікі чітко заявляв, що американський план є неприйнятним і нагадує не мирне врегулювання, а здачу Палестини Ізраїлю. За його словами, в такому разі жодні гроші не здатні змінити цього розкладу.
При цьому упродовж останніх двох років США не мали прямого контакту з ПНА, а послідовно на неї тиснули: визнали Єрусалим столицею Ізраїлю і перенесли туди своє посольство, ухвалили рішення про закриття офісу Організації визволення Палестини у Вашингтоні й припинення фінансування Близькосхідного агентства ООН для допомоги палестинським біженцям та організації робіт. Палестинці і за прямих контактів з американцями відмовлялися від попередніх мирних ініціатив, а тепер ситуація видається ще більш безперспективною.
Крім того, не варто забувати про глибокий розкол серед самих палестинців. Крім панівної в ПНА партії ФАТХ є й радикальніші палестинські угруповання, що здатні на справжню ескалацію. Підписана в жовтні 2017 року Каїрська угода про об'єднання і примирення між ФАТХ і ХАМАС не змогла усунути протиріччя. У результаті нового палестинського уряду, сформованого у квітні цього року, ісламісти ХАМАС не визнали. Але ситуація з "угодою століття" спонукає палестинців шукати підтримки. Свою допомогу охоче пропонує Росія.
У лютому ц.р. в Москві відбулися міжпалестинські зустрічі, організовані на противагу близькосхідній конференції у Варшаві, де саме обговорювався американський план. Якихось істотних результатів росіяни не досягли. Учасники не змогли навіть підписати спільного документа - Московської декларації, один з пунктів якої відкидає можливість прийняття "угоди століття", або формули "економічного миру".
Зрозуміло, що Росія всіляко використовуватиме палестинців у боротьбі проти США і для тиску на Ізраїль. З огляду на високі ставки в цій геополітичній грі, не можна виключати задіяння Москвою і найбільш небезпечних методів, зокрема прямого сприяння поновленню збройного протистояння. Деякі палестинські угруповання, які Захід визнав терористичними, у Росії такими не вважаються, а тому їх підтримку Москва подаватиме як допомогу національно-визвольному руху.
З огляду на всі ці чинники, хоч як Кушнер намагається ігнорувати загальні політичні засади врегулювання конфлікту, вони нікуди не зникнуть і стоятимуть на заваді американському бізнес-плану. У попередні роки переговірники справді старалися домовитися про загальні позиції і мало говорили про деталізовані плани реалізації. Сторони просто не доходили до економіки/інвестицій, не маючи змоги дійти загального консенсусу.
Водночас, коли надто багато часу проводиш у роботі над деталями, то дуже висока вірогідність втратити загальну картину. Навіть якщо команда Кушнера й зберегла загальне розуміння проблеми, то однаково ніхто не дасть гарантії, що сторони виконуватимуть деталізовані пропозиції США без консенсусу щодо загальних рамок.
А рамки за роки конфлікту сформувалися жорсткі. Якщо уникати обговорення загальної схеми палестинсько-ізраїльського врегулювання, яка включає такі болючі питання як Єрусалим, кордони, права палестинських біженців, безпека і взаємне визнання, то значно підвищується ризик виникнення конфлікту, а про омріяне інвестиційне середовище чи успішний бізнес-план можна забути. Тому Кушнер був змушений визнати, що робота над ключовими аспектами ведеться і відповідні пропозиції сформовані.
Але що це за пропозиції? Зять Трампа сказав, що компроміс має бути десь посередині. При цьому "посередині" в його баченні - це на базі реалій, що склалися на сьогодні. Американці розраховують максимально занизити очікування палестинців, щоб будь-які пропозиції здалися їм кращими за очікувані. І ось Кушнер під оплески каже, що його команда представлена реалістами, а тому Єрусалим - визнана столиця Ізраїлю, і відтепер це буде частиною будь-якої остаточної угоди.
При цьому він ігнорує політичні амбіції палестинців і уникає виразу "палестинська держава". Згідно з витоками у ЗМІ, палестинцям як столицю запропонують Абу-Діс - палестинське містечко на сході Єрусалима. Також ідеться про те, що американський бізнес-план містить принцип розчинення кордону між Ізраїлем і палестинським утворенням відповідно до реалій 2019 року. Західний берег перетвориться на адміністративну одиницю під контролем Ізраїлю за схемою відносин між Гонконгом і КНР.
Якщо влада ПНА відмовиться від американських пропозицій, то Ізраїль в односторонньому порядку анексує території Західного берега, і жодні заклики тоді вже не допоможуть владнати палестинську проблему. Тут варто підкреслити, що Кушнер справді не виключає односторонніх кроків, однак висловлює сподівання, що сторони все ж таки відповідально поставляться до американських пропозицій.
США мають ураховувати і позицію своїх союзників в особі аравійських монархій. За десятиліття протистояння з Ізраїлем арабський світ своїми руками створив Палестину як ідеологічну зброю боротьби з ізраїльтянами, ставши її заручником. Нині регіональна парадигма змінилася, постали інші загрози, головною з яких вважається Іран, і, відповідно, з'явилися нові інтереси.
На тлі іранських дій палестинська проблематика різко втратила свою актуальність для арабського світу. Заради власних національних інтересів аравійці, певно, погодилися б витратити мільярди, забути про арабсько-ізраїльське протистояння і сконцентруватися на боротьбі з Іраном. На цьому й намагаються грати США з Ізраїлем.
Проте Сполученим Штатам буде надзвичайно важко продати своїм арабським партнерам бізнес-план, який не містить бодай видимості реалізації арабської мирної ініціативи. Як можливі головні спонсори, КСА і ОАЕ до сьогодні офіційно вважають її основою мирного врегулювання, тож США повинні запропонувати арабським союзникам можливість зберегти обличчя. У цій ситуації символи мають значення, і Вашингтон повинен задовольнити символічні потреби арабських союзників, щоб інвестиції не виглядали звичайним хабарем.
"Угода століття" має дуже складну схему з багатьма компонентами і невизначеними шансами на успіх. Навіть сам Кушнер надзвичайно обережно висловлюється щодо можливого успіху. Настільки обережно, що часом здається, ніби він і сам не вірить в успіх своєї справи.