Про те, що міністр оборони Росії запропонував розпочати процес утилізації боєприпасів, які зберігаються на складі біля села Колбасна, світу стало відомо з поста президента Молдови Ігоря Додона на його сторінці у Facebook. Цілком у дусі часу: повідомляти сенсацію через соціяльну мережу.
Того дня, коли Україна відзначала День Незалежности, Сєрґєй Шойгу перебував за якихось кілька десятків кілометрів від українсько-молдавського кордону: спочатку в Бендерах, а потім у Кишиневі. Формально міністр прибув до молдавської столиці на запрошення Ігоря Додона на святкування 75-річчя "визволення Молдови від фашистських загарбників". Однак його візит у Придністров'я, де дислокується російське військове угруповання, був цілком прогнозованим.
Зовні все має досить дивний вигляд.
2017 року парламент Молдови вимагав вивести російські війська з Придністров'я. 2018-го Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію "Про повне і беззастережне виведення іноземних збройних сил з території Республіки Молдова". Прем'єр-міністр Мая Санду неодноразово заявляє про необхідність виведення російських військ. А міністр оборони Росії прибуває до Молдови з візитом, відвідує неконтрольовану легітимним урядом територію, зустрічається з придністровськими лідерами, роздає нагороди російським військовим, а потім виступає із сенсаційною ініціятивою. При цьому в міністра оборони для торжеств занадто вже незвичний і пишний почет. 40 осіб, серед яких заступник міністра Алєксандр Фомін, начальник головного оперативного управління генерального штабу, начальники головного управління кадрів і головного управління міжнародного військового співробітництва міністерства оборони.
Зрозуміло, що ініціятива Шойгу, яка може мати далекосяжні наслідки як для самої Молдови, так і для всього Чорноморського регіону, народилася не в надрах російського міноборони. Почнемо з того, що склад озброєнь розташований на території невизнаного Придністров'я. Він - один з найбільших у Європі. Туди звозили боєприпаси після виведення радянських військ з НДР і Чехословаччини. За приблизними оцінками, зараз там зберігається близько 20 тисяч тонн різних снарядів, мін, бомб, патронів, деякі з них уже в некондиційному стані. Охорона складу - одне із завдань оперативної групи російських військ (ОГРВ) у Придністров'ї й один з аргументів російської сторони на користь збереження цього контингенту на території Молдови.
1999 року на Стамбульському саміті ОБСЄ Росія взяла на себе зобов'язання вивести війська й озброєння з Молдови. Обіцянки не виконала, хоча частину боєприпасів було вивезено або утилізовано. А останні п'ять років у Москви з'явився новий аргумент, що виправдовує невиконані зобов'язання: мовляв, проблема в недружній Україні. Київ справді денонсував міжурядову угоду про транзит вантажів для російських військових, але й Москва відмовилася вивезти озброєння значно раніше. А тепер - такий жест небаченої щедрости.
Звісно, виникають запитання. Де і як проводитимуть утилізацію? Якщо на території Придністров'я, то як туди доставлять обладнання і фахівців? Якщо на території Росії, то як це озброєння вивозитимуть, особливо якщо Україна припинила транзит? Які боєприпаси будуть утилізовані? Досить нераціональним видається знищення цілком придатних снарядів і мін, тим більше коли є союзна "придністровська армія". Зауважимо, що про виведення російських військових не йдеться.
І найголовніше питання: навіщо це потрібно Росії?
Очевидно, що для Москви це досить серйозний крок, який розрахований насамперед на західного "споживача". При цьому Росія зовсім не відмовляється від свого бачення придністровського врегулювання. Позицію Москви нещодавно озвучив голова МЗС Росії Сєрґєй Лавров.
Під час молодіжного форуму "Територія смислів", відповідаючи на запитання студентки з Придністров'я про те, чи може цей регіон у майбутньому увійти до складу Росії і коли це може статися, Лавров заявив: "Росія - учасниця переговорного процесу у форматі "5+2", який покликаний урегулювати цей конфлікт на основі принципів, погоджених багато років тому. Ці принципи - особливий статус у складі Республіки Молдова, за умови, що Молдова збереже свій суверенітет, тобто не буде поглинута як держава, і залишиться нейтральною, тобто не вступатиме до військово-політичних блоків". При цьому Лавров згадав про меморандум Козака 2003 року, що, як відомо, передбачав трансформацію Молдови в "асиметричну федерацію" з широкими правами для Придністров'я. Тому можна уявити собі, який характер матиме цей "особливий статус".
Ініціятива Шойгу має особливе значення й у внутрішньомолдавському контексті. Після того як у червні нинішнього року було сформовано правлячу коаліцію проросійської (і водночас пропрезидентської) Партії соціялістів і проєвропейського блоку ACUM, її лідери заявили про готовність накласти мораторій на ідеологічні й геополітичні розбіжності і зосередитися на "деолігархізації" країни.
За квотою керівництво зовнішньою політикою в уряді Маї Санду відійшло до блоку ACUM, представник якого Ніку Попеску очолив міністерство закордонних справ і європейської інтеграції. За квотою соціялістів були призначені віцепрем'єр з питань реінтеграції Васіле Шова й міністр оборони Павєл Войку, що дало можливість президентові Молдови впливати на зовнішню політику. Так, Войку двічі, у липні й серпні, побував у Москві, де зробив заяви про поновлення військового співробітництва з Росією.
Недовго протривав і "ідеологічний" мораторій, свідченням чого став намір Ігоря Додона відсвяткувати 75-річчя "звільнення Молдови від фашистських загарбників". Частина молдавських громадян не сприймає радянського дискурсу історії країни. У свою чергу Мая Санду виступила з ініціятивою оголосити 23 серпня днем пам'яті жертв тоталітарних режимів. Цього дня було підписано "пакт Молотова-Ріббентропа", за яким Бессарабія відійшла до Радянського Союзу. Крім того, ще у квітні 2009 року Європейський парламент у своїй резолюції "Європейська свідомість і тоталітаризм" запропонував оголосити 23 серпня Загальноєвропейським днем пам'яті жертв усіх тоталітарних і авторитарних режимів. Але прем'єр-міністр наразився на шквал критики з боку проросійських пропагандистів.
Несподіванкою для Маї Санду стала й участь у торжествах Сєрґєя Шойгу. На засіданні уряду прем'єр-міністр резонно запитала, чому візит російського міністра до Кишинева не був офіційно погоджений з урядом, і вимагала, щоб міністр закордонних справ викликав посла Молдови в Росії для консультацій. Також Санду заявила міністрові оборони, що Молдова не підписуватиме з Російською Федерацією ніяких угод у сфері оборони під час візиту Шойгу. У відповідь Павєл Войку заявив, що російського міністра оборони запросив Ігор Додон.
У підсумку виходить, що Ігор Додон не тільки порушив ним самим ініційований мораторій на "ідеологічні й геополітичні розбіжності", а ще й в обхід уряду запросив російського міністра оборони.
Візит Шойгу цілком узгоджується з попередньою активністю президента Молдови у придністровському питанні. Раніше Ігор Додон заявив, що в країні склалися сприятливі умови для вирішення придністровської проблеми. До них він зарахував внутрішній консенсус політичних сил, представлених в уряді країни, а також підтримку, надавану нинішній парламентській більшості західними партнерами Молдови, Росією "та іншими зовнішніми силами". Віцепрем'єр з реінтеграції Васіле Шова, у свою чергу, виступив за створення необхідних умов, щоб 2020 року формат "5+2" розпочав політичне врегулювання придністровського конфлікту, тобто по суті, взявся за питання про статус Придністров'я.
Якщо скласти елементи пазла - позицію Лаврова щодо "особливого статусу" Придністров'я, ініціятиву Шойгу утилізувати боєприпаси, заяву Додона про сприятливі умови - то складається цікава картина. Її суть: Росія прагне скористатися вигідною політичною кон'юнктурою, щоб забезпечити врегулювання придністровського конфлікту на російських умовах і остаточно повернути Молдову у сферу російського впливу. А заодно - обкатати модель для України.
Однак на цьому шляху є й перешкоди. Придністровська еліта не надто бажає змінювати існуючий порядок і прощатися з економічними преференціями, які їм дає статус невизнаної республіки й "сірої зони". На словах придністровське керівництво більш проросійське, ніж самі росіяни, а насправді воно не в захваті від російських ініціятив. Ніякої політики, тільки бізнес. Так, процитоване вище висловлювання Лаврова було показане по придністровському телебаченню в урізаному вигляді, без згадування про "особливий статус" у складі Молдови.
У Москви є важелі впливу й на придністровську еліту. Можна, наприклад, змусити Придністров'я платити за російський газ (зараз невизнана республіка споживає російський газ, але не платить за нього). Ігор Додон якраз має намір поговорити найближчим часом із Владіміром Путіним про новий договір на газові поставки у Молдову.
Незрозуміла позиція Заходу. Хоча не виключено, що російська ініціятива щодо боєприпасів буде сприйнята позитивно. Досвід придністровського врегулювання демонструє чимало прикладів, коли європейські партнери натискали на молдавську сторону, змушуючи її ухвалювати не найкращі компромісні рішення.
Активність Росії на придністровському напрямку після багатьох років насторожує, так само як і зростання впливу Ігоря Додона на внутрішню й зовнішню політику Молдови. З одного боку, той факт, що розморозиться процес скорочення російських арсеналів, не може не тішити. З іншого - поки що залишається без відповіді, яку ціну вимагатиме Росія.