Це були найкращі президентські дебати. За стандартами американської президентської кампанії 2020 року, звичайно. А стандарти добре відомі: перший телевізійний поєдинок виявився примітивним боєм без правил, після якого рекордні 77% американців визнали, що їм було соромно за такі дебати. Другі дебати не відбулися взагалі, тому що Трамп, який ледве не щодня гордо заявляє, що здобув імунітет від COVID-19, відмовився дебатувати віртуально, хоча історія телевізійних дебатів у США розпочалася з дуелі, на якій кандидати — Річард Ніксон і Джон Кеннеді — перебували у різних студіях і навіть на різних узбережжях Америки (один у Лос-Анджелесі, а інший у Нью-Йорку). І, до речі, це якраз були одні з тих кількох дебатів, що вплинули на траєкторію виборів і, зрештою, на фінальний результат голосування.
Наскільки здатні змінити перебіг кампанії нинішні дебати? Враховуючи, що 47 мільйонів американців на момент дискусії Байдена та Трампа у Теннессі вже проголосували. Враховуючи, що американців, які наразі не визначилися за 12 днів до виборів, ще, мабуть, ніколи не було так мало — від сили 6%. Враховуючи, що на цей момент перегонів Байден демонструє впевненішу перевагу над Трампом, аніж Гілларі Клінтон 2016 року. Враховуючи, що мало не вперше за багато років чинний президент, який змагається за переобрання, має такий рівень відставання від свого опонента. Враховуючи, що соціологи взяли до уваги основні прогалини минулих президентських виборів і наразі, за їхніми ж твердженнями, дають значно повнішу картинку. Враховуючи, нарешті, що важливіше значення для кампанії традиційно мають перші, а не фінальні дебати.
З огляду на всі ці моменти не дивно, що стратегія на дебатах, обрана під час кампанії Трампа, полягала не в тому, щоб з їх допомогою самому піднятися, а в тому, щоб опустити Байдена. Щоб переключити всю увагу на свого опонента. Неабиякий виклик для Трампа, котрий звик, щоб усе світло софітів падало на нього, а всі новинні випуски розпочиналися та закінчувалися сюжетами про великі діяння нинішнього глави Білого дому. Та й якось історично так уже склалося на американських виборах, що зазвичай атакує той, хто кидає виклик діючому президенту, натомість останній захищається. На цих виборах, схоже, і тут маємо справу з певним винятком.
Так чи інакше, завдання Трампа звелося до того, щоб дати кандидату від Демократичної партії повноцінну можливість заплутатись у власних «свідченнях», не зуміти сформулювати чітку відповідь на поставлені запитання у режимі двох хвилин, зрештою, примусити колишнього віцепрезидента постійно виправдовуватися та спровокувати на помилку, яка коштуватиме йому електоральної підтримки. Зокрема, голосами виборців у штатах, де вирішуватиметься доля цих виборів. Тим паче що в окремих із таких штатів, наприклад у Флориді, кандидати йдуть досить щільно в останніх рейтингах, а фінальні дебати — це можливість передусім підвищити, як люблять казати у США, виборчий ентузіазм. Заохотити тих, хто недостатньо впевнений у виборі на користь основного суперника, залишитися вдома, а в ідеалі — ще й відкусити хоча б крихітний шматочок нічийного електорального пирога.
Чи вдалося в результаті Трампу домогтися того, аби Байден якщо не впав в очах десятків мільйонів глядачів, то принаймні послизнувся? Навряд чи. Виглядає так, що хоча Трамп і спровокував Байдена на деякі заяви, які могли б виявитись електорально шкідливими, однак бажаний нокаут явно не відбувся. Можливо, тому, що не всі лінії нападу Трампа виглядали переконливо.
Ці лінії не були новими. Швидше, були чіткіше окресленими. По-перше, це атака на Байдена, який, на відміну від Трампа, є типовим політиком із 47-річною кар’єрою, представником того самого «вашингтонського болота», що його нинішній президент так наполегливо обіцяв і надалі обіцяє осушити. Питання руба, яке ставить у цьому контексті Трамп, є достатньо зрозумілим і місцями навіть логічним: якщо за стільки років при владі загалом і вісім років у віцепрезидентському кріслі Байден не зробив усього того, що він сьогодні обіцяє як кандидат, то де гарантія, що він це зробить як президент? Трамп чудово розуміє, що одна з головних причин, чому за нього голосували 2016 року, це те, що він якраз не є кар’єрним політиком і може кидати виклик вашингтонській політичній машині. Чи «вашингтонському болоту», як кому більше подобається. Недаремно і на дебатах він дозволяв собі обурливі ремарки на кшталт: «Лише розмови у цих політиків, нічого більше». Байден у відповідь на подібні висловлювання завжди може нагадати, що в адміністрації Обами—Байдена президентом був усе ж не він.
Друга лінія нападу, яку кампанія Трампа вчергове загострила в останні тижні, — це лінія міжнародних бізнес-зв’язків представників сім’ї Байдена, передусім його сина Хантера на прикладі України та Китаю. Днями Трамп назвав сім’ю Байдена «кримінальним підприємством». На цих дебатах, враховуючи, очевидно, уроки персоналізованих і грубих атак Трампа на першому телевізійному спілкуванні, після яких Байден лише збільшив свій відрив, нинішній президент не дозволяв собі таких характеристик. Однак усе ж не змарнував можливості назвати Байдена «корумпованим». Розрахунок кампанії Трампа зчитується дуже легко: перетворити загадково знайдений лептоп із начебто електронними листами Хантера Байдена на компромат рівня мейлів Гілларі Клінтон. Якби ці листи виявились автентичними, то Джо Байдена можна було б підловити на очевидному конфлікті інтересів, щедро приправленому лукавством: в одному з опублікованих листів представник компанії «Бурісма», дехто Вадим Пожарський, дякує Хантеру за те, що познайомив зі своїм батьком, віцепрезидентом США Джо Байденом. Якщо цей лист автентичний, і таке знайомство дійсно мало місце, це суперечить постійним запевненням Байдена, що він ніколи не обговорював зі своїм сином його закордонних бізнес-справ.
Деякі американські оглядачі вважають, що Байдену не варто було першому згадувати Руді Джуліані, та ще й називати його «російським пішаком», якому згодовують інформацію сумнівного походження. Хоча, як на мене, зробивши це першим, Байден тим самим продемонстрував, що не боїться розмови на цю тему, і якщо Трамп хоче про це поговорити, у нього є що на це відповісти. Зокрема, що коли хтось і мав великі проблеми з Україною, то це Трамп. А всі американські урядовці, які свідчили на слуханнях з імпічменту у Конгресі, мовляв, підтвердили: працевлаштування Хантера Байдена не мало впливу на американську політику щодо України, яку здійснював Джо Байден. Підстав вважати, що робота Хантера Байдена на «Бурісму» вплинула на порядок денний віцепрезидента Байдена, дійсно немає. Однак сказати, що ця робота не підважувала антикорупційний меседж Байдена в Україні, теж було б некоректно.
Проблема для Трампа на дебатах, з погляду цієї лінії нападу, полягала в тому, що, апелюючи до електронних повідомлень Хантера, опублікованих у газеті The New York Post (не плутати з The New York Times) і передрукованих у консервативних, близьких до його адміністрації медіа, він апелював до тих, хто стежить за сагою Хантера Байдена на шпальтах подібних видань, оскільки мейнстрим-медіа цієї історії не підхопили. А стежать за цією сагою представники його електоральної бази, які й так націлені голосувати за Трампа. Це важливий момент, оскільки демонструє: Трамп до останнього залишається неймовірно відданим своєму електорату. Він, таке враження, навіть не намагається розширити підтримку серед виборців, які все ще не визначились або не впевнені у своєму виборі на користь Байдена. Трамп як був, так і залишається президентом своїх виборців, а не президентом усієї Америки, що всіляко прагне зробити Байден, акцентуючи увагу саме на тому, що стане американським президентом, а не президентом від «червоних» чи «блакитних» штатів.
Відтак, наміри Трампа перетворити ці вибори на референдум про довіру до сім’ї Байдена можуть хіба що спрацювати на підвищення того самого виборчого ентузіазму серед його електорату. Погодьтесь, якщо за 47 років політичної кар’єри Байдена найбільший компромат, який вдалося зібрати на нього, — це притягнута за вуха історія з Хантером, то це, швидше, мало б переконати виборців голосувати за Байдена, а не відкликати свій голос за нього.
І якщо вже говорити про наміри перетворити вибори на референдум, то значно перспективнішою у цьому плані виглядає явна спроба кампанії Байдена перетворити ці вибори на референдум щодо COVID-19 — чи не найбільш вразливого питання для Дональда Трампа, який продовжує озвучувати надоптимістичні оцінки стосовно термінів подолання пандемії та появи вакцини (мало не за кілька тижнів). Своєю власною хворобою він ще більше привернув увагу до цієї теми. Через своє часом легковажне і безвідповідальне ставлення до пандемії та неспроможність прорахувати ризики — суттєвий недолік для будь-якого президента, Трамп почав втрачати голоси виборців похилого віку. Це важливо, тому що старші виборці голосують активніше, ніж загалом виборці по країні, а також багато з них живе в ключових для фінального результату голосування штатах.
У найближчі дні ми побачимо, як вплинули ці дебати на траєкторію виборчої кампанії. При цьому маємо пам’ятати, що зазвичай ефект від дебатів є дуже нестійким. Поки що за 12 днів до виборів ми можемо констатувати лише те, що, попри очевидну перевагу в рейтингах колишнього віцепрезидента, Байден усе ще може програти, а Трамп усе ще може виграти