Олександр Лукашенко вперше без натяків і умовностей прямо звинуватив РФ у прагненні анексувати Білорусь. Економічна війна між Мінськом та Москвою вже йде повним ходом, тепер усі очікують, якими будуть політичні наслідки конфлікту.
Шантаж і ультиматуми
Буквально, за тиждень після чергової провальної зустрічі Лукашенка з Путіним білорусько-російські відносини пройшли шлях від взаємного нерозуміння до гучної сварки. Промовчавши кілька днів після саміту в Сочі, 11 лютого очільник Білорусі провів нараду з керівниками державних ЗМІ.
Там він розповів, як сперечався з Путіним через інформаційні атаки на Білорусь, і підтвердив: держава повинна і буде проводити політику захисту суверенітету від інформаційних атак "як із Заходу, так і зі Сходу". Більшість спостерігачів сприйняли це як намір невдовзі коли й не відключити мовлення в республіці російських телеканалів, то принаймні серйозно їх обмежити.
Після цього білоруський парламент узяв до розгляду законопроєкт про внесення змін у державний герб. Контур Євразії, де видніється переважно Росія, замінять обрисами Європи. Напис "Республіка Білорусь" стане чіткішим, а червона зірка - більшою.
Однак головні претензії на адресу російського керівництва прозвучали 14 лютого, коли Лукашенко виступав перед працівниками Світлогорського целюлозно-картонного комбінату. Там Лукашенко вперше публічно заявив, що російське керівництво вимагає приєднання республіки до РФ. "Вони розуміють інтеграцію як поглинання Білорусі. Це не інтеграція! Це інкорпорація! На це я ніколи не піду", - сказав Лукашенко.
Понад те, бацька впевнений, що його підвідомчому народу інтеграція теж не потрібна. (Донедавна він був упевнений у протилежному.)
"Якщо запитати вас, чи хочете ви такого об'єднання, щоби Білорусь увійшла до складу Росії, 120% скажуть - ні. І найбільш дивне, що й росіяни мені пишуть листи: "У жодному разі не входьте до складу Росії". Але комусь там хочеться, щоб була одна країна, - тоді будуть єдині ціни", - заявив Лукашенко.
І продовжив, розпалюючись (ішла пряма телетрансляція): "Вже кажуть: вступайте в Росію, тоді ми вам поставимо запчастини, тоді будуть інші ціни на нафту й газ. А чи будуть ще? Ось у чому питання. А не в тому, що я не договороспроможний. Кажуть, Лукашенко вміє рахувати, він не буде купувати норвезьку нафту. Буду! Мене Путін запитує: "Сашо, а навіщо ти купуватимеш дорожче?" Я кажу: "Аби щороку 31 грудня о дванадцятій годині ночі не стояти перед тобою на колінах".
За словами очільника Білорусі, РФ поставила лише чверть місячного обсягу нафти, передбаченого міжурядовою угодою. І він заявив, що почне відбирати транзитну сировину з нафтопроводу "Дружба", якщо не одержить недоотриманого.
"Ми добросовісно, чесно качаємо цю нафту. Пам'ятаєте, влітку загидили все "брудною" нафтою? Досі росіяни не розрахувалися за це, хоча в нас вийшло з ладу обладнання в Мозирі, Новополоцьк постраждав і нафтопровід "Дружба". Тому, якщо не поставлять у лютому, будемо до двох мільйонів тонн добирати", - попередив білоруський лідер. І додав, що зараз Білорусь обговорює з Польщею поставку американської й саудівської нафти з Гданська трубою - тобто використовуючи в реверсному режимі той-таки нафтопровід "Дружба", яким РФ нині поставляє нафту до Європи.
Далі - більше: Лукашенко заявив, що російська сторона зірвала терміни будівництва БілАЕС і в рахунок компенсації має знизити для Білорусі ставку з виділеного на це кредиту (10 млрд дол.), відтермінувавши його повернення.
"Ви знаєте, що росіяни мали у 2018 році ввести перший блок, у 2019-му - другий. Але зірвали терміни, а там величезні штрафні санкції", - сказав Лукашенко.
Нарешті, він заявив, що не має наміру повністю розраховуватися з білоруською дочкою "Газпрому". "Ми домовилися щодо ціни на газ - 127 доларів за 1 тисячу кубометрів. Але ми не будемо платити "Бєлтрансгазу". І вийде, як торік, 111 доларів", - сказав Лукашенко.
Тим часом на тлі економічної війни з Росією білоруська економіка входить у рецесію: ВВП у січні - мінус 2%, промисловість - мінус 5,8%, вантажооборот - мінус 17%, оптовий товарооборот - мінус 15%.
З надією на американців
За останні пару тижнів зі США надійшла низка сигналів про готовність допомогти Олександрові Лукашенку в його протистоянні з Владіміром Путіним. Таке враження, що в Білому домі згадали знамениту фразу: "Він, може, й сучий син, але він - наш сучий син!" - і вирішили застосувати її до Олександра Григоровича.
1 лютого держсекретар США відразу після Києва відвідав Мінськ, де зустрівся з Олександром Лукашенком. Майк Помпео пообіцяв Білорусі максимальну підтримку в її прагненні до незалежності від Росії, а також нафту "за більш вигідною ціною, ніж інші пропозиції". Крім того, було вирішено значно розширити американське посольство в Мінську (нині там 5 осіб) і повернути американського посла (його відкликали ще 2008-го).
11 лютого вийшла редакційна колонка Washington Post, в якій прямо сказано, що США і ЄС мають зробити все можливе для полегшення наслідків проведення реформ у Білорусі. Тих реформ, які Лукашенко муситиме проводити, щоб скинути економічну залежність від РФ. Автор колонки вважає: хоча сказати, що імідж Лукашенка поганий, - нічого не сказати, але його "спроба врятувати свою країну заслуговує на підтримку".
Озвучена 1 лютого обіцянка держсекретаря США поставити 100% необхідної Білорусі нафти - це не просто "щиголь по носі Кремлю", а й реальна готовність підтримати. Хоча очевидно, що американські поставки не врятують білоруські НПЗ, - визнає Washington Post, - але Лукашенку все ж доведеться вибирати між капітуляцією перед Путіним і проведенням шокових реформ, потрібних для визволення від Росії.
"Якщо він вибере останній шлях, Сполучені Штати і ЄС мають зробити все можливе, щоб полегшити біль, продовжуючи при цьому домагатися поліпшення прав людини", - резюмує Washington Post.
А 12 лютого гучною луною в білоруському й російському медіапросторі прокотилася публікація Bloomberg. Вона прямо озвучувала і так популярну на пострадянському просторі версію: головним планом збереження Владіміра Путіна при владі після 2024 р. було об'єднання з Білоруссю (а також Південною Осетією та Абхазією), щоб "перезапустити" РФ з новою конституцією. Але цей план провалився через упертість Лукашенка, який не побажав втрачати крісло президента суверенної країни.
Як пише Bloomberg, джерела в Кремлі розповіли агентству, що за місяць до послання Федеральним зборам із пропозицією змінити конституцію Путін дуже сильно тиснув на президента Білорусі, добиваючись реального створення єдиної держави. Але Лукашенко відмовився від злиття двох країн, попри те, що сам 20 років тому підписав договір про Союзну державу. У грудні (після чергових перемовин із Путіним) Лукашенко зазначив, що Білорусь "ніколи не планувала й не планує входити до складу будь-якої держави, навіть братньої Росії". Ось тут у Мінська й почалися проблеми з поставками нафти з Росії.
15 лютого Майк Помпео, виступаючи на Мюнхенській конференції з безпеки, заявив, що його країна виділить один мільярд доларів країнам Центральної та Східної Європи. Білорусь у цьому виступі прямо не згадувалася, але вочевидь малася на увазі в ключі побудови східноєвропейської системи безпеки.
Ну, а в самій Білорусі дедалі активніше обговорюють можливі поставки нафти зі США: сорту Bakken спершу танкерами до Одеси, а далі - трубопроводом "Одеса-Броди" на Мозирський НПЗ. За сприяння Білого дому умови можуть виявитися цілком конкурентними з нинішніми російськими.
Про інтеграцію більше не говорять
У Кремлі на всі ці - досить скандальні - заяви Лукашенка поки що реагують демонстративно спокійно. Мовляв, ми знаємо, що наші білоруські партнери по інтеграції - люди емоційні, їх інколи заносить у висловлюваннях. Але насправді російське керівництво всерйоз вирішує, що далі робити з Лукашенком.
З одного боку, Білорусі вочевидь не слід остерігатися військового вторгнення росіян. По-перше, громадяни самої РФ не зрозуміють, а по-друге, давно помічено: чим нижчі світові ціни на газ і нафту - тим менше Росія схильна вказувати іншим країнам, як їм поводитися.
По-друге, все, що прозвучало минулого тижня, - від можливого блокування російських ЗМІ й до загрози почати забирати нафту з транзитної труби, - стало дуже серйозним підвищенням ставок у конфлікті між Мінськом та Москвою. Судячи з усього, Лукашенко усвідомив, що в Москві переводять відносини з найближчим союзником Кремля на "бухгалтерську основу" зі скрупульозним підрахунком - хто, кому, чого і скільки. А це означає, що російському керівництву вже не так важливо мати на чолі Білорусі саме Лукашенка. Швидше, навіть вигідно замінити його на більш зговірливу фігуру.
Схоже, зараз білоруський президент найбільше боїться, що на час виборів опиниться не просто без економічної підтримки з боку РФ, - Кремль взагалі зробить ставку на іншого політика. З російським фінансовим і пропагандистським ресурсом змінити незмінюваного - не таке вже й складне завдання.
Принаймні нинішня напруженість в економічних відносинах між РБ і РФ - добрий привід для Лукашенка або поховати, або відкласти на невизначений термін узгодження й підписання дорожніх карт із інтеграції. Наразі вибрана позиція: "Росіяни хочуть позбавити нас суверенітету, а ми думали, що вони - наші брати". З цим він і піде на вибори.
Однак поки що незрозуміло, як Лукашенко закриє величезну уразливість: колосальна кількість його виборців живе за рахунок РФ. Ось офіційні цифри: 689 тис. громадян РБ на постійній основі працевлаштовані на території РФ; 312,6 тис. - тимчасово працевлаштовані на території РФ; 164 тис. громадян РБ звернулися з заявою на одержання російського громадянства або ПМП. Разом: з 9,5 мільйона громадян Білорусі 1,165 мільйона, фактично, живуть і працевлаштовані в РФ. (Реально білоруських гастарбайтерів у Росії набагато більше.)
На території самої Білорусі 2,787 мільйона громадян працюють на підприємствах, які 70% і більше виробленої продукції поставляють виключно на ринок Росії. Для порівняння: на території Білорусі працює й живе лише 67 тисяч росіян.
Сьогодні ми бачимо максимальне за емоційною напругою за останні чверть століття загострення відносин між Білоруссю та Росією. Причому вже навіть не між Лукашенком і Путіним, а саме між двома країнами. Бо достатньо глянути на російське інформаційне поле, щоб упевнитися: російським ЗМІ пішло замовлення на антибілоруську тематику. І тиск на Лукашенка буде тільки посилюватися до президентських виборів, поки що призначених на 30 серпня.
Ось тільки ми вже неодноразово бачили, як у відносинах між Мінськом та Москвою, практично, починалась холодна війна. Але потім сторони несподівано різко знаходили спільну мову, а Лукашенко отримував усе, що йому було потрібно. Однак навряд чи, звісно, таке станеться цього разу. Проте й імовірність такого результату все-таки не нульова. У Кремлі вдосталь веж, мешканці яких отримували непогані дивіденди від попередньої моделі відносин із Білоруссю й хотіли б її повернути.