За свою довгу бізнес-політичну біографію Сільвіо Берлусконі понад 50 разів побував на лаві підсудних. Але під час перебування прем'єр-міністром та лідером опозиції йому завжди вдавалося уникати покарання - жоден із процесів не доходив до обвинувального вердикту. І ось 1 серпня 2013-го перший реальний вирок у справі Берлусконі набрав сили. Наймогутнішу людину італійської політики остаточно визнано винною у фінансових махінаціях і приховуванні доходів від податків.
Справа Mediaset
У жовтні минулого року міланський суд засудив Сільвіо Берлусконі до чотирьох років тюремного ув'язнення за масштабні фінансові махінації в його компанії Mediaset. Але строк скоротили до року у зв'язку з ухваленням закону про амністію. Майже шість років тривав розгляд цієї справи в суді. У результаті було доведено, що телекомунікаційний холдинг, що належить Берлусконі, купував права на показ американських фільмів через офшорні фірми, а потім штучно завищував ціну на трансляцію. Різниця між реальною і закупівельною цінами виводилася з країни без сплати податків. У сучасній Італії, де на багато політичних пороків заплющують очі, ухилення від сплати податків вважається серйозним злочином і карається максимально суворо.
Відповідно до вироку, Берлусконі протягом п'яти років не може обіймати пости в держструктурах і протягом трьох - керівні посади у великих компаніях. Багато хто з італійців вважав, що спритний політик завалить суди апеляціями й вигадає новий трюк, щоб уникнути покарання. Однак уже в травні 2013-го вирок суду першої інстанції підтвердив апеляційний суд Мілана. Згідно з італійськими законами, вирок набирає сили тільки після суду третьої інстанції. Тому справа Берлусконі перемістилася в касаційний суд Італії, верховний судовий орган країни, який виніс остаточний вердикт 1 серпня 2013 р.
Слід зауважити, що суддівська колегія з трьох осіб зазнавала величезного тиску. Зі сторінок і телеекранів медіаімперії Берлусконі їм постійно нагадували про те, що від їхнього вердикту залежить доля країни. Мовляв, підтвердження вироку розвалить хистку більшість у парламенті, спричинить відставку коаліційного уряду й кине країну в нові парламентські вибори. Все це спровокує невідомої сили політичну, а відтак і нову економічну кризу. І поставить під загрозу виконання зобов'язань нового уряду щодо скорочення дефіциту держбюджету. Справді, однопартійці Берлусконі заздалегідь продемонстрували свої можливості. Коли на початку липня касаційний суд переніс розгляд справи з кінця року на 30 липня, депутати від партії "Народ свободи" не з'явилися на засідання обох палат парламенту. Адвокати ж обвинуваченого намагалися повернути справу на новий апеляційний процес, який міг би тривати багато місяців. А рівно через рік у справі Mediaset спливає строк давності. Після триденного слухання справи, ввечері 1 серпня, п'ятеро суддів Верховного суду підтвердили обвинувальний вирок колишньому прем'єр-міністрові країни Сільвіо Берлусконі - чотири роки ув'язнення (мінус три - за амністією) за фінансові махінації.
"Рубігейт"
Між апеляційним і касаційним судами в справі Mediaset у новітній біографії Берлусконі відбувся ще один, не менш гучний, судовий розгляд, що закінчився несподівано жорстким вироком. Йдеться про "справу Рубі", в якій екс-прем'єр обвинувачується у використанні послуг неповнолітніх повій і перевищенні службових повноважень. Марокканка Каріма Ель Маруг, відома як Рубі-серцеїдка (тому справа й має назву "Рубігейт"), і колишній прем'єр-міністр Італії заперечують інтимні стосунки між ними. Але Берлусконі судять не просто за вечірки-оргії чи зв'язки з повіями, а за сексуальні стосунки з неповнолітньою, бо Рубі на момент їхнього знайомства й дружби не виповнилося 18 років.
Відмовляючись свідчити в судових засіданнях у справі Берлусконі, Рубі несподівано з'явилася в суд як свідок у справі проти організаторів вечірок у стилі "бунга-бунга" на віллі Берлусконі в той час, коли він був прем'єр-міністром. Вона розповіла про дискотеки на віллі прем'єра з участю стриптизерок і про те, що сама відвідала шість таких вечірок. Після кожного вона отримувала конверт із 3 тис. євро. Трьом близьким помічникам Берлусконі суд виніс покарання у виді семи років тюремного ув'язнення за звідництво.
Цікаво, що слідство проти Берлусконі розпочалося тоді, коли він три роки тому як прем'єр-міністр зателефонував у поліцейську дільницю із вказівкою відпустити на поруки затриману за злодійство дівчину на прізвисько Рубі. Сам він каже, що думав, ніби вона - племінниця тодішнього єгипетського президента Хосні Мубарака, і в такий спосіб намагався уникнути міжнародного скандалу.
24 червня 2013 р. суддівська комісія Мілана (яка за іронією долі й на нещастя Берлусконі складалася тільки з жінок) винесла обвинувальний вирок: сім років в'язниці й довічна заборона на держслужбу. І це при тому, що обвинувачення просило всього шість років позбавлення волі. Далі справа піде торованим шляхом - спочатку адвокати подадуть апеляцію, а в разі програшу - оскаржать рішення в касаційному суді. До розгляду в третій інстанції вирок не набирає сили.
Крихка коаліція
Напередодні жовтневого суду 2012 р. Берлусконі заявляв, що не очолюватиме на виборах власну партію "Народ свободи" і не висуватиме свою кандидатуру на пост прем'єра. Але вже в грудні фракція його партії, найчисленніша в нижній палаті, відмовила в довірі прем'єрові Маріо Монті, чим спровокувала дострокові парламентські вибори. Мета була зовсім "невисокою" - не дати уряду Монті внести в парламент новий виборчий закон, згідно з яким до виборів будь-якого рівня не допускаються кандидати із судимостями. Закон, якби його ухвалили, поставив би хрест на кар'єрі самого Берлусконі й кількох десятків депутатів з його фракції.
І так все "вдало" склалося, що "Народ свободи" на парламентських виборах отримав голосів удвічі більше прогнозованих і на піввідсотка менше, ніж демократи, - 29,1%, а сам невгамовний Кавальєрі став сенатором. Мало того, його депутати-правоцентристи виявилися дуже до місця для створення більшості. Бо Демократична партія разом із партнером по лівоцентристській коаліції партією "Ліві, екологія і свобода", хоч і вийшли з 29,6% на перше місце в лютневих виборах, і в нижній палаті мали впевнену більшість, але для контролю у верхній палаті - Сенаті - їм голосів забракло.
Варто згадати, що останній італійський уряд формувався в умовах хисткої політичної рівноваги й емоційної напруги. Лідер Демократичної партії, яка виграла вибори, П'єр Луїджі Берсані спочатку виключив можливість коаліції з правоцентристами Берлусконі, потім пішов у відставку через розбіжності з однопартійцями щодо кандидатури президента країни. Його місце в партії дісталося 46-річному Енріко Летта, за італійськими мірками, дуже молодому політикові, "майже дитині", як написали італійські газети. Він же став наймолодшим главою італійського уряду за останні 25 років і сформував наймолодший кабінет міністрів за період існування Італійської Республіки. А ось крісло першого віце-прем'єра й міністра внутрішніх справ дісталося партнерові по коаліції - досвідченому Анджеліно Альфано, офіційному наступникові Берлусконі в партії "Народ свободи". Тож уряд, на думку багатьох оглядачів, виявився практично під контролем самого Берлусконі. Чого, власне, він і прагнув. Оскільки побудував передвиборну стратегію на підкупі виборців у кредит: його штаб розіслав мільйони листів, де екс-прем'єр обіцяв народу "повернення податку на нерухомість за 2012 р." навіть із власної кишені. Виборець у провінціях "заковтнув" наживку й проголосував за команду Берлусконі. Отож сьогодні, щоб зберегти політичне обличчя, Берлусконі намагатиметься правдами і неправдами протягти цей закон. Прем'єр Енріко Летта був змушений погодитися з вимогами партнерів по коаліції і включив у план уряду скасування непопулярного податку на нерухомість, запровадженого кабінетом технократа Маріо Монті, а також виконання багатьох соціальних зобов'язань, однак не повідомив, де уряд знайде для них 30 млрд євро.
Шантаж
Після рішення Верховного суду про підтвердження вироку Берлусконі Італія завмерла в очікуванні. Адже попередні 20 років перебування Берлусконі у владі показали, що ніхто не в змозі спрогнозувати реакцію віртуозного інтригана Сільвіо. І вона не забарилася. Спочатку - гнівний виступ Кавальєрі на численних італійських телеканалах (у власності в нього їх 18). Вирок він назвав "абсурдним і безпідставним", закликав італійців підтримати його й заявив, що має намір залишитися у владі, щоб реформувати несправедливу судову систему. Потім були мітинги на підтримку "невинуватого" перед римською резиденцією екс-прем'єра. І, нарешті, прихильники Берлусконі заявили, що готові вийти з уряду на знак підтримки свого лідера.
Насправді доля уряду - не тільки в руках партії Берлусконі. Наприклад, електорат Демократичної партії вважає, що в ситуації, що склалася, лівоцентристи не мають морального права залишатися в коаліції з партією засудженого лідера. Однак самі демократи з "розлученням" не поспішають. Навпаки, прем'єр-міністр Італії Енріко Летта закликав країну зберігати спокій і висловив сподівання, що інтереси країни буде поставлено вище за персональні амбіції окремих політиків.
У відповідь на погрози з боку партії Берлусконі голос подав сам президент Джорджо Наполітано. Він попросив "не розгойдувати човен", маючи на увазі із труднощами налагоджену роботу урядової коаліції. Він також заявив, що після підтвердження вироку останньою вищою судовою інстанцією він не має наміру помилувати Берлусконі. Джорджо Наполітано - людина, шанована в країні всіма верствами суспільства за безсторонню позицію у стосунках із будь-якими партіями, а головне - за його непідвладність корупції. В Італії така позиція багато важить і цінна тим, що на тлі загальної політичної бруднорукості є моральний авторитет, до якого прислухаються. Ось чому Наполітано в такому похилому віці (87 років) у травні цього року, поступившись наполегливим проханням різнополюсних політичних партій, був змушений погодитися на другий семирічний термін президентства. Іншої компромісної постаті в країні не знайшлося.
Засуджений Сільвіо Берлусконі не відбуватиме свого строку у в'язниці. Згідно з італійськими законами, його похилий вік (76 років) уже "не надається" для тюремного ув'язнення. Він перебуває під домашнім арештом. До речі, Берлусконі не відмовив собі в новому перформансі, заявивши, що йому не потрібен домашній арешт, він, мовляв, піде за ґрати. Питання про скасування депутатської недоторканності колишнього прем'єра комісія Сенату збирається розглянути в першій декаді вересня. Що спровокує новий виток напруженості в крихкій стабільності парламенту й уряду.
Та найтяжчим покаранням для екс-прем'єра буде відлучення його від політичного життя, якщо згідно з вироком набере сили заборона на публічну діяльність. Такого удару політик-артист Берлусконі, навіть напередодні 77-річчя, не потерпить й у відповідь цілком здатен спровокувати урядову кризу силами своєї парламентської фракції.
Тому Верховний суд, очевидно, взяв до уваги темперамент ураженого політика й реально оцінив у цьому випадку "роль особистості в історії" країни, призначивши повторну апеляцію в частині вироку, що стосується заборони на публічну діяльність. А це означає, що її розгляд триватиме як мінімум півроку. Можливо, цього строку вистачить для зміцнення економічної ситуації в ослабленій кризою країні. У цей час, перебуваючи під домашнім арештом, Берлусконі залишатиметься лідером партії "Народ свободи" і, можливо, як обіцяв, почне відродження своєї старої партії "Уперед, Італіє!". Чим би не займатися, аби не дати країні спокою.