Результати виборів, що відбулися 10 червня в Бельгії, можуть мати колосальні наслідки для цієї керованої монархом федерації. Сили, які здобули більшість, не церемонячись заявляють про свою готовність провести «сучасну політичну реструктуризацію країни», що стало б безпрецедентним актом для Європи. І це попри те, що саме зі столиці Бельгії — Брюсселя —координуються і скеровуються всі політичні інтеграційні процеси в ЄС. У самому ж королівстві культурна, економічна і політична відособленість регіонів — півночі, півдня й столиці — може створити непросту внутрішньополітичну ситуацію.
Бельгійські журналісти першими програли можливі сценарії розколу країни. Державний телеканал RTBF 13 грудня минулого року шокував глядачів, повідомивши в екстрених інформаційних випусках, що парламент північної голландськомовної частини країни — Фландрії — оголосив про незалежність і відділення від південної частини — Валлонії, населеної переважно франкомовними бельгійцями. Країна розпалася, говорили з екранів ТБ журналісти, а в студії цю сенсаційну новину обговорювали відомі політики, експерти, розмірковуючи про наслідки зникнення Бельгії з карти світу.
Журналісти, проте, відразу дали зрозуміти (про це навіть було написано в рядку, що біжить, і титрах), що все це лише розіграш, мета якого — привернути увагу громадян до сепаратистських настроїв, що набирають сили. Та все було змонтовано так майстерно, що 86% глядачів справді повірили тому, що говорилося з екрана. І цей факт теж багато про що говорить. Ошелешені політики, які наступного дня насилу могли отямитися після такого «жарту», обурювалися і вимагали суворо покарати організаторів такої масштабної провокації. Тодішній прем’єр Гі Верхофстадт назвав дії керівництва телекомпанії безвідповідальними. І всі попередження так і залишилися без оргвисновків...
Але історія, схоже, жартів не розуміє. І те, що можна було б розцінити як розіграш півроку тому, нині не видається таким вже й нереальним. Коаліційний уряд Гі Верхофстадта (до якого входили як фламандські, так і валлонські ліберали, демократи, а також соціалісти) виконав переважну частину своїх внутрішньополітичних зобов’язань перед виборцями. Показники економіки зростають, створено 200 тисяч нових робочих місць, більше немає скандалів через корупцію.
Проте його поразка під натиском правоцентристських сил багато в чому пояснюється саме відсутністю нових підходів у розв’язанні споконвічної, але дуже непопулярної й болісної для бельгійців, проблеми культурного й регіонального розколу. Шанси, що Верхофстадт зуміє зберегти свою коаліцію на третій термін, зникли, коли ліберали посіли лише третє місце у Фландрії. А їхні конкуренти — християнські демократи — дістали 40 депутатських місць із 150, і здобули перше місце. У Бельгії здавна заведено, що саме перемога на півночі, де проживає 60% населення країни, вирішує, хто буде прем’єром.
Цього разу найімовірніший кандидат на цю посаду — лідер Фламандської християнсько-демократичної партії (ХДФ) 45-річний Верб Летерм, відомий заявами про те, що Фландрія могла б благополучно існувати як незалежне державне утворення. Останні роки він був прем’єром Фландрії, й показники його роботи в окремо взятому регіоні країни виявилися більш вражаючими, ніж у бельгійського кабінету Верхофстадта. Фламандські християнські демократи виступають проти «примату економіки» у суспільстві, проти соціалістичного «колективізму» і ліберального індивідуалізму. Вони вважають основою суспільства «сильні сімейні й соціальні зв’язки». У господарській галузі ХДФ — за регульовану ринкову економіку, де низка сфер не повинна ставати об’єктом приватизації. Партія закликає гарантувати всім громадянам «базове матеріальне забезпечення», збільшити допомогу на дітей, урізати податки. Водночас вони мають намір знизити допомогу по безробіттю, щоб змусити бельгійців активніше шукати роботу.
Цікаво, що в європейських справах Летерм ставить себе поряд із німецьким канцлером Ангелою Меркель і нідерландським прем’єром Яном Балканенде, а також новим президентом Франції Ніколя Саркозі. Він виступає за сильну Європу, яка б підім’яла під себе держави, надавши більше прав регіональним общинам. Відповідаючи на запитання, чи не вважає він, що його політика подальшої децентралізації призведе до розпаду країни, Летерм відповів: ні, навпаки, річ у тім, що головна проблема країни — дві різні моделі розвитку. Тим самим він дав зрозуміти, що економічно процвітаюча північ країни не хоче більше ділитися своїм добробутом із відстаючим з низки соціальних показників півднем. Нині тут рівень безробіття вищий і зарплати не такі великі.
Проте, слухаючи Летерма, зрозуміло, що річ не тільки в грошах. Він сам постійно підкреслював культурну несумісність двох регіонів. І це при тому, що Летерм — син франкомовного батька й матері фламандки — вільно спілкується як французькою, так і голландською. Проте своє походження він не використовував для того, щоб стати загальнонаціональним лідером. «Я — жертва цього культурного розколу», — каже Верб Летерм. В одному зі своїх інтерв’ю він обізвав валлонців не дуже освіченими людьми, які не здатні вивчити голландську мову. В іншому інтерв’ю заявив, що країна Бельгія — це «історичне непорозуміння», адже її народ не має жодних спільних цінностей, крім монарха, футбольної збірної й улюблених сортів пива. Позбавляючи Бельгію права на існування, Летерм демонстративно святкував свою перемогу на недільних виборах під національним прапором Фландрії, де чорного лева зображено на жовтому полі.
Утім, уже через кілька днів гарячі голови з табору Летерма трохи охололи. Для справді масштабної «реструктуризації країни» й децентралізації управління фламандським християнським демократам потрібна підтримка більшості в парламенті, й, що найважливіше, ідеї Летерма мають підтримати депутати-валлонці. Вже нині ясно, що сформувати коаліційний уряд ХДФ буде складно, — можливими партнерами можуть стати «зелені», або в крайньому разі депутати ще радикальніших, ніж ХДФ, ультранаціоналістичних партій, які до ідеї створення незалежної Фландрії домішують расистські й антиімігрантські гасла.
Багато хто в стані переможців висловлює сподівання, що конфігурацію коаліції вироблять уже до кінця місяця, тоді як скептики відводять на розв’язання всіх проблем три місяці. При цьому підкреслюють, що, відповідно до конституції, в бельгійському уряді портфелі мають бути розподілені не тільки відповідно до партійних домовленостей, але з урахуванням рівного представництва від Валлонії й Фландрії.
І все ж проблема регіонального сепаратизму в Бельгії досі вирішується ефективніше, ніж в інших країнах ЄС. Досить пригадати Шотландію, Уельс і Північну Ірландію у Великобританії, Країну Басків в Іспанії, Корсику у Франції. Культурна відособленість цих районів підживлює не тільки сепаратистські настрої, але набуває часом форми збройної боротьби. Бельгійцям вдавалося уникати насильства, але відцентрові тенденції, які ставлять під питання існування самої держави, можуть виявитися дуже серйозною проблемою для всієї Європи, яка саме тепер намагається зробити все для своєї внутрішньої єдності.