Каталонія нарешті отримала свого нового президента.
17 травня Кім Торра був приведений до присяги і почав формувати уряд. Ця подія створила передумови для припинення прямого правління Мадрида в цій автономії, яке триває майже сім місяців. Але всі перші кроки нового президента свідчать про те, що до завершення політичної кризи ще дуже далеко.
Каталонія - один із європейських економічних мега-регіонів, рушійна сила економіки Іспанії, вона забезпечує 19% ВВП країни, виробляє чверть товарів та послуг. У 2016 р. регіон залучив 37 млрд євро прямих іноземних інвестицій (25% по Іспанії), маючи всього 16% населення країни. Доходи на душу населення - вищі, ніж у цілому по країні.
Якщо Каталонія здобуде незалежність, вона перетвориться ще на одну маленьку, але багату країну Європи з поганими відносинами з рештою Іспанії та ризикованим перехідним періодом. Не всі каталонці прагнуть незалежності, і не вона є справжньою метою керівництва Каталонії. Проблема не в тому, що Каталонія платить у центральний бюджет порівняно більше, ніж інші регіони. Йдеться про те, наскільки більше, ніж інші, вона платить.
Якби регіон сам збирав свої податки та фінансував свої публічні послуги, то його ВВП зріс би на 8%. Крім того, регіон мав би отримати власну економічну політику з економічно обґрунтованою розбудовою транспортної. Економічна політика Мадрида з 2010 р. вже призвела до зростання боргу Каталонії. У перерахунку на душу населення, борг зріс із 6301 дол. до 11782 дол. Це викликає незадоволення частини населення і посилює регіональний націоналізм.
У 2008 р. підстави для конфлікту було вичерпано, коли Мадрид і Барселона досягли порозуміння, розширивши статус автономії. Але у 2010 р. конституційний суд скасував частину наданих автономії додаткових повноважень. Відтоді економічна суперечка не тільки посилилася, а й набула ознак націоналізму та переросла в сепаратизм.
Більшість західних експертів вважають конфлікт між центром і регіоном щодо фіскальної політики політичним, який Мадрид намагається вирішити правовими інструментами. Розв'язанням кризи могло б стати скасування рішення Конституційного суду від 2010 р., але центральний уряд не йде цим шляхом. Зволікання штовхає опонентів підвищувати ставки у своїй боротьбі.
Причина дій уряду в тому, що Іспанія заборгувала Європейському фонду "Механізм стабільності" (ESM) 34,7 млрд євро, які були надані у 2013 р. для рекапіталізації банківського сектора. Сума боргу чимала й становить 2,6% від ВВП.
За період 2012-2017 уряд уже зменшив державні витрати на освіту і охорону здоров'я на суму 16 млрд євро. Борг блокує доступ Іспанії до Європейського фонду фінансової стабільності. В цих умовах Каталонія несе значний фінансовий тягар, і уряд не поспішає це якось врегулювати.
У жовтні 2017 р. іспанський уряд багато надій покладав на "мовчазну більшість" юніоністів Каталонії. Однак дострокові вибори 21 грудня не розв'язали кризу шляхом усунення сепаратистів від влади. Проте виявили майже рівний розкол населення регіону з ключового питання. В результаті, конфронтація перейшла в іншу форму.
Перемога сепаратистів, які отримали 70 депутатських місць із 135, виявилася недостатньо переконливою, щоб швидко рухатися до незалежності, але достатньою, аби цей рух не припинився. Результати виборів поставили під сумнів правову й моральну позицію Мадрида, послабили мандат уряду в країні та посилили позиції опозиційної сили "Громадяни-Громадянська партія", яка стала лідером у національних рейтингах.
Позиції сторін перебувають у хиткій рівновазі, але кожній стороні бракує часу. Уряд Маріано Рахоя, побачивши недостатність підтримки з боку каталонців, перейшов до ризикованих правових та адміністративних дій.
Мадрид, замість позитивних економічних кроків, вдався до потужного тиску на компанії, аби ті реєструвалися в інших регіонах країни. Фактично, стратегія центру звелася до того, аби поступ до незалежності приносив каталонцям чималі економічні збитки. Щоб бізнес відчував невпевненість. Щоб незалежна Каталонія втратила право на обіг євро. Офіційний Мадрид сподівається, що такі його зусилля здатні нейтралізувати рух до незалежності.
Іспанська Конституція забороняє відокремлення регіонів від решти країни. Багато провідних каталонських політиків і громадських діячів, які втягнулися в боротьбу за незалежність, наразилися на кримінальне переслідування за статтями, що передбачають до 30 років ув'язнення. Ряд провідних каталонських політиків, включно з президентом Карлесом Пучдемоном, знайшли притулок у країнах Західної Європи. Ще частина політиків заарештована й чекає суду у в'язниці Мадрида.
Верховний суд Іспанії напередодні виборів скасував свої європейські ордери на екстрадицію політиків-утікачів. Але, коли з'ясувалося, що пронезалежні партії знову перемогли й висувають на урядові посади цих політиків, ордери поновилися.
Наразі жоден із втікачів не екстрадований в Іспанію. Більше того, політично вмотивована позиція правосуддя Іспанії створює певні проблеми в країнах Європи, зокрема в Бельгії, Шотландії та Німеччині, чиї кримінальні кодекси не містять статей, за якими обвинувачуються політики-втікачі. Відтак, Іспанія створила проблему гармонізації кримінальних кодексів країн-членів ЄС, що в перспективі скасує її правові інструменти для вирішення цієї політичної кризи.
Мадрид, який наразі тримає автономію під своїм адміністративним контролем, намагається не допустити до влади її пронезалежне керівництво, використовуючи своє право затверджувати його склад. Центральний уряд поки відмовляється затвердити кандидатуру нового президента та адміністрацію автономії. Каталонія ж повинна була сформувати новий уряд до 22 травня.
Ця політична гра має вади. По-перше, економічні засоби покарання каталонців за пронезалежні настрої не спрацьовують. 3100 компаній почали переносити свої юридичні адреси в інші регіони Іспанії, однак не припиняють своєї діяльності в Каталонії: мігрує тільки адреса та регіон сплати податків. При цьому в 2018 р. економіка Іспанії відновила зростання, Каталонія одужала після гострої фази політичної кризи і знову стала економічним лідером країни.
По-друге, перешкоджання у створенні нового уряду Каталонії та збереження прямого правління теж має свої наслідки. Каталонський рух за незалежність відмовився від боротьби проти прямого правління Мадрида акціями громадської непокори, але загострив боротьбу в парламенті на тлі блокування Мадридом спроб більшості сформувати новий уряд із репресованих політиків.
На посаду президента автономії висувалися або втікач Карлес Пучдемон, який чекає в Берліні рішення суду про екстрадицію, або Оріол Хункерас, лідер іншої сепаратистської партії, який перебуває у в'язниці в очікуванні суду. Така провокативна тактика посилює невдоволення населення автономії діями центрального уряду та мобілізує його на масові вуличні протести.
14 травня Кім Торра, креатура К.Пучдемона, у другому турі був нарешті обраний на посаду президента. Але на цьому проблеми не скінчилися. Новообраний президент ввів до складу свого уряду чотирьох політиків, які також або перебувають в ув'язненні в очікуванні суду (Хорді Турул та Хосеп Руль), або втекли від правосуддя Іспанії за кордон (Антоні Камін та Луїс Пуч і Горді).
Цей крок веде до продовження політичного безвладдя в регіоні. Офіційний Мадрид спочатку пригрозив продовженням свого прямого правління, потім пообіцяв подумати і, нарешті, припинити пряме правління, якщо новий уряд дотримуватиметься законів Іспанії. Крім того, Мадрид не затвердить склад уряду, якщо політиків, котрі чекають суду та переховуються за кордоном, не буде замінено.
К.Торра вирішив загострити ситуацію, заявивши, що він - тільки "т.в.о. президента", оскільки справжнім президентом є К.Пучдемон, і пообіцявши продовжити рух до незалежності. Зокрема, він заявив про намір створити паралельні політичні структури за межами чинних інституцій для формування нової конституції республіки Каталонія. В таких умовах пряме правління Мадрида в Каталонії може бути поширене на фінанси та медіа, що розглядаються в Мадриді як ресурс відновлення курсу на відокремлення від Іспанії.
Під час церемонії введення на посаду Торра запевнив у відданості каталонському народу, але не згадав про відданість Конституції Іспанії та статутові каталонської автономії. На церемонії він стояв тільки з боку прапора Каталонії, без традиційного прапора Іспанії та портрета короля, які обов'язкові за протоколом. У своїй промові в парламенті Торра дав зрозуміти, що боротьба за незалежність Каталонії ще далека від завершення.
У своїх діях сепаратисти розраховують на свою здатність заблокувати ухвалення бюджету Іспанії на 2018 р., яке дуже важливе для уряду М.Рахоя і має остаточно вирішити проблеми дефіциту бюджету. Іспанія залишається єдиною країною єврозони, котра перебуває під спеціальним бюджетним моніторингом ЄС, її дефіцит перевищує ліміт ЄС у 3,0% від ВВП (3,1% за 2017 р.), що загрожує покараннями та штрафами.
Баскська національна партія, яка критично налаштована до Мадрида, відмовляється голосувати в парламенті за урядовий бюджет, доки в Каталонії зберігається пряме правління Мадрида. Підтримка цієї групи з п'яти депутатів критично важлива для уряду меншості Рахоя в питанні отримання допомоги ЄС, яка залежить від здатності Іспанії ухвалити бюджет у визначені терміни, інакше неможливо знизити борг до дозволених 60% від ВВП.
Провал в ухваленні бюджету стане політичною поразкою Рахоя і змусить піти з посади, оскільки опозиція звинуватить його в нездатності управляти країною. Сьогодні заблокованими залишаються такі нагальні питання, як підвищення зарплатні для держслужбовців, скорочення податків, фінансування регіонів. Неприйнятий бюджет відкладе вирішення проблеми на наступний рік, аж до чергових парламентських виборів місцевого рівня та виборів до Європарламенту, на яких партія М.Рахоя ризикує програти.
Ситуація в Каталонії далека від вирішення. Чимало жителів регіону прагнуть незалежності. Також більшість їх незадоволена status quo. При цьому понад 60% населення регіону походить із інших частин Іспанії. Сепаратистський уряд здатен влаштувати різні неочікувані сценарії. Така ситуація примушує Рахоя м'якше ставитися до питання незалежності Каталонії, ніж у 2017 р., а дипломатичний підхід приніс би більше вигод та знизив би напругу. Надію ж на перехід до політичних рішень дає згода М.Рахоя на заснування комітету щодо конституційної реформи в іспанському Конгресі.