Переговори про політичний статус Косова ще не розпочалися. Але вже нині зрозуміло, що битва буде важкою. Серби гірко жартують, що так само, як кілька століть тому на Косовому полі проти турків, нині їм знову доведеться відстоювати свою незалежність і суверенітет. Цього разу проти дуже різношерстої армії маститих іноземних дипломатів і політиків, а також албанських сепаратистів і колишніх бойовиків. Шанси на перемогу в сербів і цього разу мінімальні...
Косово — автономна сербська провінція. З 1999 року вона знаходиться під управлінням Організації Об’єднаних Націй. Проте резолюція Ради Безпеки ООН № 1244 визнає суверенітет Белграда над цією територією. Питання про її подальшу долю має вирішуватися шляхом переговорів представників косовського уряду, національних меншин краю і Белграда. Умовами для їхнього початку раніше були визначені стабілізація ситуації в провінції, а також вісім демократичних стандартів. «Стандарти для Косова», зокрема, передбачали забезпечення громадянських прав і свобод, право на життя, свободу пересування, працю і так далі.
Проте останні три роки ООН оцінювала виконання косовською владою всіх цих пунктів як незадовільне. У травні нинішнього року Кофі Аннан у своїй доповіді підтвердив, що реальний стан справ у провінції далекий від ідеального, і жодний (!) із пунктів «Стандартів для Косова» так і не втілений у життя. Поведінка албанської сторони, яка нічого не зробила для залучення представників сербської меншини до реальної участі в управлінні краєм, стає дедалі агресивнішою. Активізувалися радикали з напіввійськових албанських угруповань: вони намагаються погрожувати і диктувати свої умови не тільки сербам, але й представникам ООН та інших міжнародних організацій. Торік у краї зафіксовані антисербські погроми і підпали, що, на думку спостерігачів, є серйозним порушенням і свідчить про те, що в Косові не створені умови, які б дозволили визначити його політичний статус.
Проте керівництво ООН в останні місяці, заплющивши очі на такі факти, дає зелене світло якнайшвидшому початку переговорів щодо майбутнього статусу Косова. За це проголосувала Рада Безпеки ООН 24 жовтня. Причому вже не йдеться про те, щоб косовські серби (яких залишилося лише 100 тисяч в оточенні двох мільйонів албанців) були окремою стороною на майбутніх переговорах. (До речі, делегації Приштини і Белграда не сядуть за стіл переговорів. Принаймні найближчим часом: консультації між ними відбуватимуться через посередників, у режимі «човникової дипломатії».)
Роль човника, який курсує між столицями регіону, доручено виконувати колишньому фінському президенту Марті Ахтісаарі. Свою першу поїздку на Балкани він здійснить уже наступного тижня, щоб, за словами глави місії ООН у Косові Сорена Йєссена-Петерсена, дізнатися, «чи можна звести дві сторони разом». На його думку, найскладніше завдання для Ахтісаарі — створити атмосферу довіри між сербами й албанцями.
Проте чомусь ніхто не згадує про те, що, погоджуючись на переговори в такому форматі, ООН свідомо і, мабуть, остаточно відмовляється від дотримання положень резолюції № 1244. Причина цього, напевно, криється в тому, що вже рік Об’єднані Нації й особисто Кофі Аннан знаходяться під постійним тиском як Приштини, так і Вашингтона. 8 листопада заступник держсекретаря Сполучених Штатів Ніколас Бернс навіть визначив як заслугу Америки те, що саме США вдалося переконати генсека ООН відмовитися пов’язувати питання виконання «Стандартів для Косова» з початком переговорів про статус. Причому, кажучи про те, що Штати не схиляються до якогось певного рішення, Бернс натякнув, що Вашингтон міг би підтримати повну незалежність краю від Сербії. До цього ж варіанту схиляються і деякі чиновники Євросоюзу в Брюсселі.
Водночас серед албанських політиків вимога про повну незалежність Косова від Сербії і створення нової албанської держави є вихідним пунктом для початку будь-яких переговорів про статус, тому що нічого іншого Приштина не приймає. Найбільш реалістичний із албанських проектів передбачає, наприклад, подвійне громадянство для жителів краю, рівні права албанської і сербської мов, рівне представництво в місцевих органах влади.
Белград опинився в складних умовах. З одного боку, він має демонструвати свою лояльність і прислухатися до думки світового співтовариства. З іншого — він не може миритися з тим, що відбувається у Косові і навколо нього, про що чітко заявив у Раді Безпеки ООН сербський прем’єр-міністр Воїслав Коштуніца. Белград не піде на новий поділ території. «Для усіх нас є неприйнятним той варіант, за якого може бути розділеною демократична держава, і всупереч волі народу будуть змінені міжнародні кордони. Це був би, без сумніву, небувалий випадок в історії міжнародного права й водночас — небезпечний прецедент, котрий мав би негативні наслідки для міжнародного порядку загалом», — сказав Коштуніца.
Белград виробив власну концепцію, відповідно до якої Косово «одержить більше ніж повну автономію, і менше ніж повну незалежність». Іншими словами, Белград готовий розглядати будь-які варіанти статусу, але тільки в рамках збереження територіальної цілісності і суверенітету над краєм, і врешті-решт має виключне право відкинути неприйнятні для нього умови.
Косовські серби — найбільш незахищена сторона конфлікту. І, схоже, найбільше, на що вони можуть розраховувати, це на введення принципу децентралізації краю, який передбачає створення сербських анклавів і територіальних громад, котрі хоча й знаходитимуться в Косово, проте житимуть за сербськими законами, збережуть сербське громадянство.
Газета «Глас явності» повідомила також, що Белград має в запасі секретний план з прийняття адекватних заходів на випадок спроб відокремити Косово насильницьким шляхом: у північні райони краю буде введено тисячу сербських солдатів і поліцейських (що, загалом, передбачено резолюцією ООН № 1244). Проте очевидно, що цей варіант спричинить силове протистояння.
Звести всі ці думки до спільного знаменника спробувала «контактна група», до якої входять Сполучені Штати, Росія, Німеччина, Франція, Великобританія й Італія, за участю ЄС і НАТО. Причому тут виявилося більше одностайності. Всі країни, позиції яких часто не збігалися щодо балканського врегулювання наприкінці минулого століття, нині згодні з тим, що питання Косова має бути вирішене в рамках існуючої системи міжнародних-правових відносин. На початку цього місяця «група» оприлюднила свої десять принципів для проведення переговорів про статус Косова, чим фактично визначила основу для початку історичних консультацій. Основні з них зводяться до такого:
— статус Косово цілком відповідатиме міжнародним стандартам у сфері забезпечення прав людини, демократії і міжнародного права, що буде внеском у регіональну стабільність;
— статус Косово має відповідати європейським цінностям і стандартам, що визначить європейську перспективу для Косова, і через процес асоціації приведе в результаті до інтеграції в Європейський Союз;
— рішення щодо статусу Косова має гарантувати присутність представників усіх меншин у місцевому уряді на всіх рівнях. Ефективна структура самоврядування повинна стати основою співіснування різних громад;
— визначення статусу Косова має підсилити регіональну безпеку і гарантувати неможливість повторення подій 1999 року. Будь-які односторонні дії або силові акції неприйнятні. Нинішня територія Косова не зазнає ніяких змін, а це означає, що край не може бути розділений на частини чи приєднаний до іншої держави;
— визначення статусу Косова допоможе досягти успіху у затвердженні сили закону, гарантує багатонаціональний характер поліцейських сил і суддівства;
— найближчим часом Косово не зможе обійтися без іноземної присутності як військових, так і цивільних фахівців.
Ці принципи члени «контактної групи» назвали базовими і такими, що не можуть обговорюватися під час переговорів. При цьому в тексті немає жодного слова про незалежність Косова, як, утім, і чіткого нагадування про те, що край залишиться частиною Сербії. Саме тут і криється небезпека: переговорний процес може надалі розвиватися за будь-яким сценарієм.
Більш того, коли принципи групи були оприлюднені, одна з косовських газет повідомила, що Марті Ахтісаарі виступив проти частини цих положень. І узагалі відкинув будь-яке втручання іноземних держав і дипломатів у переговорний процес, яким доручено керувати йому особисто. Проте відразу він отримав відповідь від Бернса, котрий нібито зазначив, що його повноваження як глави оонівської команди з проведення переговорів дуже невизначені, і сам він не може давати вказівки іноземним дипломатам.
Більш того: у Приштині не приховують, що делегація Косова тісно співпрацює з групою американських фахівців, котрі навіть беруть участь у формулюванні ряду положень албанської переговорної платформи. Не виключено, що Сполучені Штати також консультуватимуть і сербів. Якщо це відповідає дійсності, то результат переговорів, можливо, визначений: Вашингтон уже досить виразно дав зрозуміти Белграду, що у випадку відмови від зазіхань на Косово, йому гарантуватимуть якнайшвидший вступ до НАТО. Та й Росія у свою чергу натякнула, що не сваритиметься через Сербію зі своїми західними партнерами.
Загалом ситуація складається для офіційного Белграда так, що відмова від Косова виглядає набагато привабливішою, ніж вирішення проблеми силою: можна або вкотре опинитися в міжнародній ізоляції, або, відстоявши своє право на Косово, із сумнівними шансами на успіх спробувати з проблемами цього регіону вступити до НАТО і ЄС. Вигоди від «гамбіту» очевидні. І це дуже спокусливо для офіційного Белграда. Але, напевно, не для всіх сербів.
Проте вже ясно, що за переговорами в Косові стежитиме увесь світ. Особливо уважно — у столицях невизнаних республік на пострадянському просторі: політики з Придністров’я, Абхазії, Південної Осетії, Нагірного Карабаху намагатимуться використати сформовану ситуацію на свою користь. Адже в Косові фундаментальні принципи сучасних міжнародно-правових відносин суперечать один одному, і тепер всі ворожать, чому віддадуть перевагу — суверенітету і невтручанню у внутрішні справи чи праву націй на самовизначення. Саме цим проблема Косова і відрізняється від усіх попередніх етапів югославської кризи, оскільки, незважаючи на свою нібито «провінційність», вона безпосередньо пов’язана з глобальними проблемами становлення нового світового порядку.