Ось і докотилася балканська бійня до кордонів Македонії. Для країн колишньої Югославії це якесь прокляття — жодну з них не обминуло жахіття війни, що почалася понад десять років тому в благополучній нині Словенії, прокотилася з заходу на схід через Хорватію, Боснію, Сербію та досягла нарешті найбіднішої республіки колись процвітаючої федерації. Македонці не хотіли воювати, вони хотіли зберегти мир за будь-яку ціну. 1991 року, скориставшись тим, що Белград був зайнятий хорватськими й боснійськими справами, македонський уряд провів референдум про незалежність, після якого світ дізнався про появу на Балканах нової суверенної держави. Обійшлося цього разу без стрілянини, терактів і танків на вулицях.
Країна довго вела дипломатичні бої за своє ім’я. Через заперечення Греції вона змушена була вступити в ООН під довгою назвою Колишня Югославська Республіка Македонія. Проте життя починало налагоджуватися, у країну потягнулися туристи, котрі традиційно є одним із головних джерел національного доходу. Але югославське минуле не захотіло так просто випускати Македонію зі своїх обіймів. Сили зла й тут зіграли на традиційних балканських суперечностях — етнічних. Македонці завжди пишалися своїм умінням вирішувати національне питання — у республіці ніколи не було проблем ні в греків, ні в албанців, ні в циган. Проте виявилося, що створити проблеми надзвичайно легко. Приховані міжетнічні тертя все-таки існували, і про загрозу повномасштабної війни у Скоп’є ніколи остаточно не забували. І ніби передчуваючи, що протистояння всередині країни неминуче, македонські власті давним-давно звернулися до Заходу по військову допомогу. Воно й зрозуміло — у перші роки незалежності Македонія практично не мала власних сил безпеки. Захід тоді допомогу виділив, тепер очевидно, що вона виявилася марною.
Сьогодні на македонську землю прийшли албанські бойовики. Ті самі непримиренні, котрих не влаштовує рішення косовського питання. Тепер вони називають себе членами національно-визвольної армії. Протягом кількох місяців їхні основні сили було зосереджено в Прешевській долині на стику Косова, Сербії і Македонії. Однак албанцям довелося залишити цей район після того, як туди, за згодою з НАТО, повернулися сербські війська.
І тоді вони знайшли новий об’єкт для застосування своїх навичок. За словами представників албанської армії національного визволення (АНВ), метою їхнього нинішнього наступу на Македонію є встановлення рівноправ’я між албанцями й македонцями та визнання за албанською мовою статусу державної (близько чверті населення республіки — албанці). Проте македонський уряд упевнений, що головна мета повстанців — поділ країни та створення великої Албанії, що складатиметься з власне Албанії, частин Косова й Македонії.
Мало хто припускав, що ситуація загостриться так серйозно, коли бойовики демонстрували свої наміри в прикордонних із Косовом македонських селищах. Як виявилося, вони не збиралися цим обмежуватися. І таки дісталися другого за величиною міста Македонії — Тетова. Напад на нього став найгучнішою з операцій АНВ. Чому саме Тетово? З багатьох причин. По-перше, там живуть переважно албанці, котрі не раз висловлювали невдоволення правами, які вони мають у Македонії. По-друге, це місто розташоване неподалік албанського кордону, і по-третє, воно досить велике, аби напад на нього викликав серйозний резонанс у світі. Загалом, розрахунок екстремістів виявився точним.
У передмістях Тетова спалахнули справжні бої між загонами національної поліції та албанськими бойовиками, котрі зайняли позиції на пагорбах на околицях міста. Жителі буквально оглухли від артилерійської канонади, вогню з автоматів і гвинтівок. Снаряди падали навіть у центрі міста, поруч з одним із головних торговельних центрів. Македонські спецпризначенці обстрілювали не лише територію за містом, а також будинки, у яких засіли снайпери. Бойовики відповідали вогнем з автоматів і важких кулеметів по району міста, населеному переважно албанцями.
Життя в Тетові цілком завмерло. Люди слов’янського й циганського походження в паніці рятувалися втечею. За даними влади, кількість біженців уже досягла трьох тисяч чоловік.
Перелому подій удалося домогтися лише через тиждень, коли до операції знешкодження бойовиків підключилися збройні сили Македонії. Та попри це очевидно, що атака Тетова не стане останньою акцією АНВ. Саме тому македонський парламент протягом двох діб проводив надзвичайне засідання, на якому розглядалося питання про стан безпеки країни в зв’язку з діями озброєних албанських екстремістів. Парламентарії пропонували ввести в країні надзвичайний стан, оголосити загальну мобілізацію сил безпеки, запровадити комендантську годину і закрити кордони.
Зрештою дійшли соломонового рішення. Законодавчий орган країни закликав міжнародну спільноту «продовжити безумовну підтримку Македонії в боротьбі за збереження її стабільності, територіальної цілісності й суверенітету, надати їй необхідну допомогу, але без присутності збройних сил сусідніх держав на її території». Причиною погіршення ситуації в країні названо «дії збройних груп екстремістів», у зв’язку з чим усі політичні партії «повинні утриматися від деструктивної політики й узгоджувати свою активність із державними інтересами заради миру, стабільності й демократії, проти насильства й національної ненависті». Депутати також закликали керівництво КФОР посилити охорону кордону з Македонією з боку Косова.
Ухвалений після запеклих дебатів документ має, вочевидь, компромісний характер. У заяві немає таких понять, як «тероризм», тим паче «албанський», із тексту не ясно, про яких «екстремістів» йдеться, про македонських чи прибулих з-за кордону, тобто з Косова. На думку спостерігачів, дався взнаки вплив представників албанських партій у парламенті як проурядових, так і опозиційних.
Пригадаємо, що північний захід Македонії, де спалахнули бойові дії, — вотчина провідної албанської партії країни, яка входить у правлячу коаліцію. Керівництво партії засудило напад албанських бойовиків, але при цьому погрожувало вийти з уряду, якщо влада ліквідовуватиме конфлікт силовими методами. Реакція албанських політиків у самому Косові була ще критичнішою. Представник помірних сил Ібрагім Ругова відмовився засудити повстанців і сказав, що уряд Македонії мусить робити більше для поліпшення життя албанської меншини. Він закликав обидві сторони припинити бої та розпочати переговори. Якщо Македонія не зробить цього, албанський лідер погрожував їй «дуже серйозною ескалацією насильства».
Отже, бойовиків ніхто з албанських політиків не підтримує, проте всі вони застерігають Македонію від силових дій проти екстремістів. Цікава ситуація. Один мій албанський приятель, котрий обіймає досить високу посаду в міністерстві оборони своєї країни, щиро переконував мене, що ні про яку Велику Албанію не може бути мови в принципі, і що в Тирні ніхто не знає, кого представляють екстремісти, і чого вони хочуть насправді. З іншого боку, його македонський колега в довірчій розмові зі мною багатозначно натякав, що без зовнішньої допомоги (себто з Албанії) бойовики не змогли б провести таку масштабну операцію. Є ще одна версія: в ескалації конфлікту на Балканах зацікавлена третя сила — якась міжнародна мафія, що наживається на нелегальних поставках зброї воюючим сторонам у колишній Югославії.
У цій дуже непростій ситуації опинився Захід. Попри присутність за кілька десятків кілометрів на північ від Тетова значного міжнародного контингенту в Косові, керівництво НАТО поки що не збирається займатися владнанням нового балканського конфлікту. На заклики македонських лідерів стримати проникнення бойовиків і зброї з південних районів Косова генеральний секретар альянсу Джордж Робертсон заявив, що всіх належних заходів уже вжито, кордон охороняється з повітря й за допомогою електронних засобів спостереження.
Самі бойовики, схоже, поки що не мають проблем із пересуванням. Один із керівників албанських повстанців у селищі Маліно Мало, розташованого неподалік кордону Македонії з Косовом, заявив, що будь-яка спроба македонських сил безпеки розпочати наступ наштовхнеться на жорстку відсіч. Сепаратисти стверджують, що в усій країні нині відбувається процес формування нових албанських бойових загонів. За інформацією зарубіжних медіа, у розташоване неподалік кордону село Сельце, де міститься штаб АНВ, постійно прибувають автомобілі й автобуси з добровольцями, охочими вступити в лави повстанців.
Керівники албанських загонів стверджують, що після нападу на Тетово про бажання воювати з македонцями заявили вже близько двох тисяч чоловік. За словами лідерів бойовиків, подібні процеси йдуть і в інших районах країни, де працюють штаби АНВ.
А в самому Тетові розміщено тисячу німецьких миротворців, котрі є частиною сил КФОР. Проте представники німецького уряду заявили, що вони не втручатимуться в бої між македонськими силами безпеки й албанськими повстанцями. І навіть коли казарми бундесверу в Тетові обстріляли невідомі, міністр оборони Німеччини Рудольф Шарпінг зважився послати в район конфлікту танки, але тільки для захисту миротворців.
НАТО загалом-то не знає, що робити в цій ситуації. Воювати з партизанами, які чудово орієнтуються в гірських районах північно-західної Македонії, — це ж не бомбити з повітря югославські міста. Та й самі македонці про безпосереднє введення військ поки що не просять.
Захід можна зрозуміти, але співчувати йому якось не з руки. Військове втручання НАТО в Косові з самого початку було й залишається неоднозначним. По-перше, альянс не раз заявляв, що не воює на боці албанців — хоча єдиною групою, що виграла від операції 1999 року, були саме албанці. Далі, НАТО на весь світ засуджувало албанський тероризм, але удари чомусь завдавало тільки по югославських військових об’єктах. Вважалося також, що війна має зберегти багатонаціональний характер Косова. Проте НАТО так і не вдалося запобігти втечі з краю сотень тисяч сербів і циган. В остаточному результаті світ має новий конфлікт у Македонії.
Пригадаємо, що головним ідеологом застосування сили в Косові були Сполучені Штати, які, до речі, нині цілком серйозно розглядають можливість виведення свого контингенту з балканського регіону. І американці, схоже, уже вкотре наступили на одні й ті самі граблі. Гадаю, невигаданими були повідомлення в пресі про участь у підготовці бойовиків Армії визволення Косова (тієї самої, із якої виросла АНВ) американських спецслужб. А либонь таке в історії вже було. Свого часу США допомагали сицилійській мафії боротися проти Муссоліні, афганським моджахедам, котрі воювали з радянськими військами, і багатьом латиноамериканським рухам, що виступали проти урядів, які не влаштовували Вашингтон. Чим це скінчилося, добре відомо.
Недолуга політика США на Балканах призвела до різкого падіння авторитету Заходу серед тих, хто недавно вбачав у ньому панацею від усіх бід регіону. Ті ж таки македонці, які самі запросили натовців до своєї країни, сподіваючись, що ті допоможуть уникнути громадянської війни, тепер не приховують свого роздратування. Прем’єр-міністр Македонії Любчо Георгієвськи зокрема заявив, що Захід, не будучи спроможним зупинити албанських повстанців, мимоволі сприяє створенню в Європі «нового Талібану».
Наближається момент істини. Албанські бойовики мають, мабуть, останній шанс відродити Велику Албанію. А решта світу має останній шанс знищити міжнародний тероризм у Європі ще в зародку.