Адміністрація президента США Джозефа Байдена всерйоз націлилася на відновлення діалогу з Північною Кореєю щодо ядерної проблематики. Ще наприкінці травня Байден заявив про своє бажання відновити дипломатичний діалог із Пхеньяном. У середині червня американський президент заручився підтримкою лідерів «Великої сімки», які закликали північнокорейського лідера Кім Чен Ина повернутися за стіл переговорів. А на початку цього тижня спеціальний представник США з питань КНДР Сун Кім заявив, що американська сторона готова до зустрічі з представниками Пхеньяна «де завгодно, коли завгодно».
Останніми місяцями Байден зосередив усі зусилля на зовнішньополітичному напрямі, де в нього дві мети: відновити підірваний авторитет США як світового лідера та дистанціюватися від «спадщини» Дональда Трампа. Із цього погляду, переговори з Північною Кореєю — не оптимальний вибір. Пхеньян залишається надто непередбачуваним діалоговим партнером, та й Трамп приділяв корейській проблематиці багато уваги, що робить порівняння з ним неминучим. Але ядерне роззброєння — надто гостра й важлива проблема, аби її можна було оминути. А найперспективніший для Байдена напрям — іранський — поки що заблокований (тут і протидія ізраїльського лобі, і проблеми з арабськими союзниками, і небажання новообраного президента Ірану Ібрагіма Раїсі вести діалог зі США).
Однак, роблячи вимушений вибір, Байден прагне захистити себе від гучних невдач. Його слова про новий підхід, максимально відмінний від попереднього, — не риторичний прийом, а відображення стратегії адміністрації. В цій стратегії немає типових для Трампа символічних (але безрезультатних) зустрічей на вищому рівні. Так, американська сторона не виключає можливості саміту. Проте йому має передувати масштабна й кропітка праця дипломатів, і Байден піде на особисту зустріч із Кім Чен Ином, тільки маючи на руках готовий документ із чіткими зобов'язаннями КНДР у сфері ядерного роззброєння. Це робить малоймовірними швидкі результати корейського треку, однак захищає американську адміністрацію від гучного дипломатичного провалу, яким став для Трампа саміт у Ханої 2019 року.
Друга значна відмінність у підході адміністрації Байдена — тісна взаємодія з міжнародними партнерами. Ініціативи Трампа в корейському питанні були несподіванкою не тільки для більшості американського істеблішменту, а й для союзників США в регіоні. Байден, навпаки, розпочав реалізацію нової політики в тісній взаємодії з союзниками після консультацій із Південною Кореєю та Японією. Як і в багатьох інших своїх зовнішньополітичних ініціативах, Байден прагне виступати в оточенні партнерів, що дозволить розділити з ними не тільки успіх, а й імовірний провал.
Однак продумана та обережна стратегія не гарантує позитивного результату. Корейська ядерна проблема — застаріла, вплетена в численні регіональні суперечності й конфлікти, зав'язана на інтереси багатьох держав, у тому числі ворожих американцям.
Головні ризики пов'язані з позицією Пхеньяна. Кім Чен Ин ще наприкінці минулого тижня відреагував на американські пропозиції про діалог, наказавши готуватися «як до діалогу, так і до конфронтації». Отже, стратегія Північної Кореї залишається незмінною: нав'язати опонентові переговори, які північнокорейська пропаганда використає як свідчення значущості КНДР на світовій арені, і домагатися на переговорах зняття частини санкцій, надання економічної допомоги в обмін на мінімальні поступки зі свого боку. Для Пхеньяна ядерна зброя — не тільки засіб стримування проти США, а й «гачок», на якому можна тримати американців та інші держави, виторговуючи собі преференції. Ця стратегія, в принципі, не передбачає остаточної відмови від ядерної зброї (адже тоді КНДР втратить єдиний важіль впливу на світову спільноту). І вона заходить у нездоланну суперечність із метою США на переговорах — повна ліквідація ядерної зброї на Корейському півострові. Отже, великих проривів у вирішенні проблеми не буде, а швидкий зрив переговорів (навіть якщо їх удасться розпочати) більш ніж імовірний.
Є складнощі й з іншими зацікавленими сторонами. Південна Корея та Японія підтримують США у прагненні домогтися ліквідації північнокорейської ядерної зброї, але мають власні тактичні завдання в переговорах із КНДР. Для Сеула важливе відновлення повномасштабного міжкорейського діалогу як першого кроку до об'єднання Кореї. Якщо в цьому питанні з'явиться шанс на успіх, Сеул послабить свої вимоги з ядерного порядку денного й погодиться на тактику «малих кроків», що використовує Пхеньян.
Японія хоче домогтися від Пхеньяна припинення запусків балістичних ракет у напрямку Японії (востаннє пуски були в березні нинішнього року), які розглядає як серйозну загрозу національній безпеці. Крім того, для уряду Єсіхіде Сугі пріоритетом є з’ясування долі своїх громадян, викрадених північнокорейськими спецслужбами в 70–80-х роках минулого століття (їх використовували для збирання інформації та підготовки розвідників). Досі невідомо, що сталося з багатьма з них, як немає й точних даних про їх кількість.
Якщо Сеул і Токіо зможуть домогтися прориву у своїх «малих» порядках денних, у Пхеньяна відкриються можливості для дипломатичного маневру, коли вони в обмін на кроки назустріч вимагатимуть підтримки в діалозі з Вашингтоном.
Непередбачуваним залишається й китайський чинник. КНР вже заявила про свій інтерес до американських ініціатив, отже в діалозі Вашингтона та Пхеньяна фактично братиме участь і Пекін. З одного боку, КНР підтримувала ядерне роззброєння КНДР від самого початку міжнародних переговорів із цієї проблеми. Понад те, Пекін як військовий союзник Пхеньяна підтверджував гарантії оборони від атаки з боку Півдня або США, що багато в чому закриває проблему безпеки для КНДР. Але, з іншого боку, сьогодні рівень протистояння між США і КНР високий як ніколи, і тому можна чекати, що Пекін не дасть американцям домогтися прориву в корейському питанні. Принаймні без урахування китайських інтересів, без кроків до примирення та визнання зони інтересів КНР у Східній Азії.
Схожу позицію може зайняти й Росія (що, як і Китай, проти північнокорейської ядерної зброї, і теж проти посилення американського впливу в регіоні). І, хоча зараз її вплив у регіоні помітно поступається і американському, і китайському, для зриву американських зусиль (чи бодай для створення проблем американцям) його вистачить.
Тож обережність, яку демонструє Вашингтон, цілком виправдана. Адже сьогодні успіхом справи стане початок переговорів. Так, щоб вони зразу ж не провалилися. І будь-які завищені очікування працюватимуть проти такого скромного, але важливого результату.
Більше статей Віктора Константинова читайте за посиланням.