Канцлерін Німеччини Ангела Меркель стала першим європейським лідером, який провів у Білому домі переговори з президентом США Джозефом Байденом після його інавгурації. Байден уже приймав у Білому домі лідерів Японії та Південної Кореї. Але з європейцями він спілкувався лише під час свого європейського турне, тоді ж мав і двосторонні переговори з Меркель. Для канцлерін це був 23-й візит до Вашингтона, останній у нинішній іпостасі (після вересневих виборів вона йде з посади) і кульмінаційний, покликаний закласти нову систему партнерства між США та Німеччиною.
Ангела Меркель, змінивши Герхарда Шредера 2005 року, зуміла поліпшити відносини зі США часів Джорджа Буша-молодшого. Тоді вони виявилися дуже напруженими внаслідок широкої європейської опозиції операції США в Іраку. Німеччина та країни Західної Європи навіть почали створювати альтернативу НАТО у вигляді повністю незалежної командної структури ЄС. Із боку США з'явилася концепція «старої» («неправильної» Західної) і «нової» («правильної» Центральної та Східної) Європи. Меркель зуміла закрити цю сторінку трансатлантичного розбрату. Обрання Барака Обами президентом США привело до періоду процвітання двосторонніх відносин, базованих на обопільній поміркованості в міжнародних питаннях та орієнтації на економіку. Обрання Дональда Трампа кардинально погіршило відносини. Трамп вважав несправедливим, що торгове сальдо США занадто негативне, а Німеччини й Китаю — занадто позитивне. Певний час риторика Трампа стосовно Німеччини й Китаю була однаково ворожа, та все-таки згодом відбулася диференціація між «поганим» союзником і відвертим ворогом. Трамп вимагав від Німеччини більше вкладати в НАТО, що побічно означало б більший імпорт озброєнь зі США, і віддавати перевагу американському газу, а не російському, що означало зупинку проєкту «Північний потік-2».
Байден повернув відносини США з Німеччиною до нормальності, яка нагадує часи Барака Обами. Політична риторика змінилася з ворожої на партнерську. Канули в минуле ультимативні американські вимоги вирівняти торгівлю. Було врегульовано багатолітню американсько-європейську торгову суперечку про субсидії для компаній Boeing і Airbus. Нарешті, адміністрація Байдена погодилася з правом Німеччини ризикнути з російським «Північним потоком-2».
У Вашингтоні програма для німецької делегації була широка. Вона охоплювала низку зустрічей, які не тільки демонстрували особливу увагу до Німеччини та особисто Ангели Меркель. Було очевидним прагнення зробити нове партнерство сталим. Під час фінальної вечері Меркель зустрілася з представниками республіканців, у тому числі з лідером республіканської більшості в Палаті представників Конгресу Кевіном Маккарті. За кілька годин до цього він зустрічався з колишнім президентом Дональдом Трампом, який усе ще зберігає вплив на Республіканську партію. Була присутня на вечері й колишня держсекретарка США та колишня претендентка на посаду президента США Гілларі Клінтон. Вона представляє альтернативну Байденові течію в Демократичній партії. Можливо, цим бажанням зустрітися з представниками меншості, яка в демократичній країні легко може стати більшістю, пояснюється відсутність на званій вечері з Меркель спікера Палати представників від Демократичної партії та лідера демократичної більшості в Сенаті. Тепер вони влада, яку на переговорах представляв сам Байден.
Головний продукт переговорів — підписана Джозефом Байденом і Ангелою Меркель Вашингтонська декларація — має шанс стати чимось більшим, ніж вираження поточної кон'юнктури. Вона може пережити вибори, що змінюють конфігурацію влади в обох країнах. Можливо, ця декларація не така значима в історичному плані, як Атлантична хартія, підписана США і Великою Британією 1941 року. Але вона цілком порівнянна з Новою Атлантичною хартією, підписаною Байденом і прем'єр-міністром Великої Британії Борисом Джонсоном напередодні саміту «Великої сімки» в червні нинішнього року.
Вашингтонська декларація Байдена й Меркель, як і Нова Атлантична хартія Байдена та Джонсона, визначає не так двосторонні відносини, як спільну політику їхніх країн на світовій арені, побудовану на однакових цінностях та інтересах. Документи схожі, вони говорять про одне й те саме, але з різними акцентами.
Вашингтонська декларація постулює, що відносини США і Німеччини будуються на спільній відданості демократичним принципам, цінностям та інститутам. На цій основі обидві країни захищатимуть відкритий світ, у якому народи можуть вільно вибирати своє майбутнє поза конкуруючими сферами впливу. США і Німеччина висловили готовність протистояти спробам створити такі сфери впливу, в чому б ці спроби не проявлялися, — в анексії територій, контролі інформаційної інфраструктури, придушенні транспортних потоків чи вепонізації енергетичних потоків. У цьому пункті декларації не називаються конкретні країни, але формулювання цілком прозорі. У певному сенсі, можна вважати це відповіддю на статтю Владіміра Путіна про російсько-українські відносини, але, швидше, згадана стаття була написана на випередження Вашингтонської декларації.
Німеччина погодилася зі США, що свобода судноплавства є однією з основ світоустрою. Але навряд чи це означає готовність Німеччини так само рішуче, як США і Велика Британія, протистояти спробами Росії й Китаю обмежити цю свободу.
Згідно з декларацією, США і Німеччина продовжують підтримувати свободу єдиної Європи через НАТО. Але будуть створюватися й нові партнерства відповідно новим загрозам у сфері кібербезпеки, енергетичної безпеки, а також дезінформації, корупції, деградації демократії та втручання у вибори. Спільним американсько-німецьким інтересом оголошено, щоб нові технології служили свободі, а не ставали засобом її придушення. Це стосується передусім технологій спостереження, здатних надміру обмежувати права людини. Обидві країни докладатимуть зусиль до вирішення проблем клімату і досягнення глобального переходу до економіки з нульовими викидами.
Для реалізації спільних цілей буде запущено багатосекторальний Форум про американсько-німецьке майбутнє та Економічний діалог.
Вашингтонська декларація — подія важлива ще й у тому сенсі, що це новий інструмент, через який Німеччина може виражати свої національні інтереси на глобальному рівні. Раніше національні інтереси Німеччини знаходили вираження тільки в політиці Європейського Союзу. Тепер може виникнути геополітична рівність між Німеччиною і Великою Британією принаймні в їхніх відносинах зі США.
Проте, якщо повернутися від високих матерій світоустрою до поточної політики, можна констатувати, що Байден і Меркель не досягли (втім, і не планували) прориву в таких конфліктних питаннях як відносини з Китаєм, скасування патентів на вакцини проти COVID-19, зняття обмежень на візити з Шенгенської зони до США та «Північний потік-2». Інша річ, що розбіжності в них не такі великі, аби підірвати принципи Вашингтонської декларації.
Судячи зі спільної пресконференції Джозефа Байдена та Ангели Меркель, Німеччина не в захваті від ідеї стримування Китаю. Загрози спільним американсько-німецьким інтересам Меркель визнає, але вона схильна вважати, що проблеми можна вирішити поверненням Китаю до дотримання загальних правил у світовій економіці та чесною конкуренцією в рамках таких правил. Можливо, з погляду США, такі очікування наївні. Обидві країни погоджуються, що в цьому плані є над чим працювати.
Що стосується глобальної вакцинації від COVID-19 — Німеччина вважає, що достатньо, не відмовляючись від патентів, просувати міжнародні програми допомоги. З приводу карантинних заборон на візити з Шенгенської зони до США — Джозеф Байден не був готовий назвати терміни їх скасування. Але пообіцяв, за результатами консультацій із експертами, назвати ці терміни найближчими днями.
У питанні «Північного потоку-2» одностайності між США й Німеччиною не склалося. США погодилися з тим, що Німеччина може спробувати запустити його, з усіма супровідними ризиками. Меркель заявила: вона отримала запевнення, що транзит газу через Україну буде продовжений і територіальна цілісність країни не постраждає. Але якщо ці запевнення все-таки виявляться брехнею, канцлерін пообіцяла задіяти механізми ЄС. Джозеф Байден сказав, що з приводу можливих негативних наслідків запуску «Північного потоку-2» між США та Німеччиною тривають консультації, і певні механізми реагування можуть бути вироблені. Це слабка втіха для України. Але США і Німеччина принаймні погоджуються в тому, що ризики є, причому не тільки для України, а й для інших сусідніх із Росією країн.
Нові відносини США та Німеччини цілком можуть вплинути на світоустрій. Не можна сказати, що в їхньому спільному баченні немає місця Україні. Воно є. Але між стратегією, в якій традиційно сильні США та Німеччина, і повсякденною тактикою, в якій сильна Росія, дистанція велика. Щоб потрапити в коридор можливостей, сформованих Вашингтонською декларацією Джозефа Байдена й Ангели Меркель, потрібні чималі зусилля з боку самої України.