Проксі-конфлікт між Саудівською Аравією та Іраном за лідерство на Близькому Сході продовжує загострюватись.
Удосвіта 14 вересня ключові об'єкти нафтової індустрії Королівства - нафтопереробні заводи, розміщені на родовищах Хурайс та Абкайк, стали жертвами несподіваної атаки. Припущення про пряму участь Тегерану в її реалізації відкривають можливості для подальшої ескалації.
Деталі операції достеменно невідомі. Існують різні версії як щодо того, звідки здійснили напад, так і щодо використаного озброєння. Джерела повідомляють про застосування безпілотних літальних апаратів, крилатих ракет або ж поєднання цих засобів. Вони могли бути спрямовані з території Ємену, Іраку чи ж власне Ірану. В кожному разі, атака завдала значної шкоди об'єктам саудівської нафтопереробної промисловості, які зазнали кількох влучань і постраждали від пожежі.
Інцидент серйозно позначився на світовому ринку енергоресурсів. Національна нафтова компанія Королівства - Saudi Aramco - повідомила, що внаслідок нападу вимушена скоротити щоденні поставки нафти на світовий ринок майже вдвічі - на 5,7 млн барелів. Це становить понад 5 % загальносвітового видобутку. Тож не дивно, що події в Саудівській Аравії відразу викликали зростання цін цей продукт. Відтак, президент США Дональд Трамп заявив, що за потреби готовий відкрити сховища американського Стратегічного нафтового резерву для стабілізації ринку. Крок, на який досі йшли тільки тричі в історії цієї структури.
Успішна атака, крім того, загрожує планам Ер-Ріяда переглянути власний підхід до національної нафтової галузі. Зараз Королівство намагається реалізувати амбіційну програму державної модернізації, ставлячи за мету диверсифікацію джерел прибутку, щоб до 2030 р. подолати повну залежність країни від нафтодобувного сектора економіки. В рамках цієї програми передбачається продаж частини акцій державної компанії Aramco, що має істотно наповнити бюджет Саудівської Аравії. Але події 14 вересня яскраво продемонстрували уразливість її інфраструктури перед нападом, актуалізуючи питання, наскільки безпечно інвестувати кошти в цю галузь саудівської економіки.
Втім, економічні наслідки від інциденту не порівняти з політичними, що загрожують розгортанням повномасштабного військового конфлікту в Перській затоці. Загальна вина Ірану мало в кого викликає сумніви. Але від міри його безпосередньої причетності до планування та реалізації атаки залежить, яким буде її реальний вплив на регіональне середовище.
Відповідальність за операцію відразу взяло на себе єменське угруповання хуситів, яке, за підтримки Тегерану, вже кілька років воює проти очолюваної Саудівською Аравією міжнародної коаліції. Коментуючи атаку 14 вересня, хусити заявили про блискавичну перемогу й подякували місцевим союзникам, натякаючи на участь у її забезпеченні представників шиїтської громади Саудівської Аравії. Вони пообіцяли продовжити такі акції й застерегли іноземних фахівців від роботи на саудівських об'єктах, що залишаються потенційними цілями.
Операція проти нафтової промисловості Королівства цілком відповідає стратегії єменських бойовиків. Раніше хусити неодноразово намагалися завдати ударів по інфраструктурі Саудівської Аравії. Експерти ООН повідомляють, що впродовж останнього року вони отримали на озброєння новий тип безпілотних літальних апаратів, який може долетіти до Хурайсу та Абкайка з єменської території.
Втім, є сумніви у правдивості хуситських претензій. Досі жодна їхня атака не відзначалася таким масштабом і не мала такого успіху. Якщо припустити, що напад усе ж таки був здійснений з іракської або іранської території, їхні заяви про власну відповідальність виступають вдалою ширмою, покликаною прикрити вину патрона повстанського руху, яким є Тегеран. Натомість згадка про прохуситські сили всередині Саудівської Аравії може мати на меті посилення внутрішньої дестабілізації та релігійної конфронтації в самому Королівстві.
Коментуючи ситуацію, спадкоємець саудівського трону принц Мухаммед ібн Салман, який останніми роками є фактичним правителем держави, повідомив, що Ер-Ріяд має як бажання, так і необхідні можливості, аби відповісти на "терористичну агресію", жертвою якої він став. Представники Саудівської Аравії не сумніваються, що напад був здійснений із допомогою зброї іранського походження. Втім, у перші дні після інциденту вони виявили стриманість і уникали прямих звинувачень у бік офіційного Тегерану. Очевидно, що саудити прагнули узгодити свою позицію з Вашингтоном і планують діяти відповідно до реакції адміністрації Трампа на ситуацію.
Остання не забарилася. Трамп повідомив, що Сполучені Штати перебувають "у стані бойової готовності", маючи власні припущення стосовно того, хто несе відповідальність за напад, чекаючи їх підтвердження і готуючись діяти. Втім, згодом він трохи знизив градус напруги у своїй риториці. Зазначивши, що факти вказують на вину Тегерану, Трамп водночас заявив про своє прагнення уникнути військового конфлікту з ним, і додав, що оцінка ситуації триває.
Державний секретар США Майк Помпео висловився чіткіше. Він одразу поклав відповідальність за "безпрецедентну атаку проти світового енергопостачання" на Іран. Помпео поставив під сумнів твердження про те, що напад був здійснений з території Ємену. Оприлюднені американською стороною супутникові знімки з місця подій покликані підтвердити цю точку зору. За словами чиновників, вони демонструють, що атаки було здійснено з північного або північно-західного боку - тобто з території Іраку або Ірану. Саме в тому напрямку було знайдено уламки об'єктів, що не долетіли до цілі, - їх продовжують досліджувати американські та саудівські спецслужби.
Використання іракської території для такої атаки справді можливе, - адже в цій державі посилилися позиції різноманітних шиїтських угруповань, які перебувають на утриманні Тегерану і, як і єменські хусити, можуть виступити його проксі-силами в регіональному конфлікті з Ер-Ріядом. Звісно, Багдад заперечує участь в інциденті. В заяві прес-служби прем'єр-міністра Іраку Аділя Абдул-Махді ідеться про непричетність держави до цих подій та готовність рішуче протидіяти будь-яким спробам використати її територію для прикриття агресивних дій. Утім, здатність іракської влади в повному обсязі контролювати ситуацію в межах власних кордонів усе ж таки викликає сумніви.
Тегеран також відкидає американські звинувачення. Речник іранського МЗС Аббас Мусаві назвав їх безпідставними, незрозумілими і безглуздими. Міністр закордонних справ Ірану Мохаммад Джавад Заріф написав, що його американський колега, зазнавши невдачі в застосуванні проти Тегерану політики "максимального тиску", вдався до практики "максимального обману". Президент Ірану Хассан Рухані назвав атаку акцією, здійсненою народом Ємену у відповідь на саудівські бомбардування.
Тим часом іранські яструби не змарнували нагоди ще раз виступити з різкими антиамериканськими заявами. Командувач повітряних сил Корпусу вартових Ісламської революції Амір-Алі Хаджизаде зауважив, що американським військовим підрозділам, розташованим на відстані дві тисячі кілометрів від території Ірану, не слід почуватися в безпеці, адже вони перебувають у радіусі дії іранських ракет.
Незважаючи на ці маневри Тегерану, останні повідомлення з місця подій спростовують єменський слід в атаці на Хурайс та Абкайк. Оприлюднено знімки, що начебто демонструють уламки ракети "Кудс-1" - ще одного виду озброєння, який недавно з'явився в хуситів. Досі вона не була помічена за межами Ємену. Втім, експерти сумніваються, що така ракета могла подолати відстань від утримуваних хуситами територій до зруйнованих об'єктів. Натомість очевидний іранський слід у розробці снаряда дозволяє припустити, що не лише єменські бойовики, а й інші проксі Тегерану (чи навіть збройні сили цієї держави, які діють під прикриттям) можуть його застосовувати. Більше того, ввечері 17 вересня у ЗМІ з'явилась інформація, що в результаті розслідування американці встановили місце запуску снарядів, - і воно лежить на півдні Ірану, поблизу іракського кордону.
Хто б не був безпосереднім виконавцем нападу на Хурайс та Абкайк, очевидно - ця атака матиме серйозні наслідки для американо-іранських відносин. Останніми місяцями протистояння між державами продовжувало загострюватися. Втім, політика "максимального тиску", застосована Вашингтоном, поки що не принесла відчутних результатів. Натомість вона зв'язала американцям руки, звужуючи простір для маневру: адже, фактично, на сьогодні військовий сценарій залишився, мабуть, єдиною опцією, до якої вони не звернулися в рамках цієї конфронтації.
Розрядити ситуацію могли б поступова деескалація та дипломатичне врегулювання. І адміністрація Трампа ініціювала певні кроки в цьому напрямі. Про що свідчать пропозиція провести переговори на президентському рівні та відставка Джона Болтона - відомого антиіранського яструба - з посади радника президента США з національної безпеки. Але після атак проти Саудівської Аравії перспективи руху на цьому напрямі - примарні.
Заодно слід пам'ятати, що позиція Трампа з іранського питання формується ще й внутрішньополітичним порядком денним у Сполучених Штатах. У країні поступово розпочинається нова передвиборна кампанія. Швидше за все, чинний господар Білого Дому намагатиметься мобілізувати власний електорат за рахунок підвищеної уваги до внутрішніх проблем, на кшталт міграційної. Військова сутичка з Іраном у таких умовах не вписується в політичну стратегію Трампа.
Відтак, перед ним стоїть складне завдання - як реагувати на агресивні дії Тегерану, не розтрачуючи міжнародного авторитету США й водночас залишаючись у межах власної політичної парадигми.