Із початку вторгнення Росії в Україну шанси Молдови на те, що процес європейської інтеграції буде безповоротним, знизилися. Тепер поряд з питаннями, пов'язаними з реформами в галузі економічного розвитку, верховенства права та боротьби з корупцією, Кишинів має справу з потенційною загрозою воєнних дій у вигляді гібридної воїни. Нині це малоймовірно, але таки можливо. Уряд Молдови має час, щоб підготуватися до будь-яких припустимих сценаріїв, бо не схоже, що якісь серйозні зрушення відбудуться до парламентських виборів, призначених на 30 листопада. Інша річ, що Молдова навряд чи зможе самостійно розібратися з проблемами, створеними Росією, не кажучи вже про можливі воєнні дії.
Якщо в Україні складно говорити про реформи в умовах війни (й виборів), то в Молдові важко говорити про реформи в умовах виборів. Щоправда, Кишинів усе-таки продемонстрував певні результати у сфері реформ, і, скоріш за все, ці досягнення стануть головним передвиборним меседжем правлячої проєвропейської коаліції. З реформ, у яких Молдова виявилася найбільш успішною, окремої згадки, певно, заслуговує лібералізація візового режиму з ЄС, що набрала чинності 28 квітня. Для цього влада доклала справді серйозних зусиль з імплементації низки болючих реформ. Ні, Молдова не викорінила корупції й не виконала всіх пунктів Плану дій на сто відсотків, але систему, яка відповідає, за великим рахунком, стандартам ЄС, було створено, і вона вже почала показувати певні (щоправда, скромні й не на найвищому рівні) результати. Також уряд Лянке може похвалитися помітним поліпшенням дорожньої інфраструктури, введенням в експлуатацію сполучного газопроводу між Румунією і Молдовою (який потребує доробки), лібералізацією авіаринку, хорошими відносинами з більшістю країн - особливо з європейськими, і, звичайно ж, початком імплементації Угоди про асоціацію з ЄС із 1 вересня 2014 р. Утім, Угода про асоціацію стала, з одного боку, інструментом модернізації економіки, а з іншого - яблуком розбрату між Молдовою і Росією.
Москва жорстко відреагувала на ратифікацію Угоди про асоціацію та ухвалення плану її імплементації, виключивши Молдову із Зони вільної торгівлі СНД. Кремль своє рішення пояснив побоюванням, що асоціація Молдови з Євросоюзом при збереженні зони вільної торгівлі в СНД може призвести до неконтрольованого напливу товарів у РФ. Звичайно, ніхто не звернув уваги на те, що договір про Зону вільної торгівлі СНД "не перешкоджає Сторонам брати участь в угодах про Митний союз, вільну торгівлю і/або прикордонну торгівлю відповідно до правил СОТ (ст. 18, п. 1)". Однак "у разі якщо участь однієї зі Сторін в угоді, що передбачена п. 1 ст. 18, веде до зростання імпорту з такої Сторони в таких обсягах, які завдають шкоди або загрожують завдати шкоди промисловості Митного союзу, то держави - учасниці Митного союзу без шкоди для застосування ст. 8 і 9 даного Договору після проведення відповідних консультацій Сторонами залишають за собою право запровадити мита щодо імпорту відповідних товарів із такої першої Сторони в розмірі ставки режиму найбільшого сприяння".
Проблема була б справді серйозною, якби Росія довела потенційний збиток від асоціації Молдови з ЄС, але, судячи з усього, її мотивація була суто політичною, а не економічною. Та ще й Брюссель підвів, погодившись на відстрочку імплементації ЗВТ між ЄС і Україною, при цьому не отримавши від Росії розрахунків на підтвердження її тези про значний збиток, якого зазнає економіка РФ. Користуючись цим випадком, парламентська опозиція Молдови, за прикладом України, вже надіслала офіційний запит про відстрочку ЗВТ з ЄС. Тепер у Брюсселя є рік на те, щоб переконати Росію в тому, що Москва не постраждає від ЗВТ ЄС з Україною, Молдовою і Грузією. Тобто не Москва має довести Брюсселю, що її економіка постраждає, а Брюссель - Москві, що причин для побоювань немає. А за рік, як показує практика, ще багато чого може статися.
Офіційно передвиборна кампанія в Молдові ще не почалася, але вже зрозуміло, що результат голосування буде неочікуваним. Серйозну підтримку мають обидва табори (проєвропейський і проросійський). Так, опитування громадської думки, проведене наприкінці квітня, показало, що входження в МС підтримують 45% громадян Молдови, а в ЄС - 44%. Найважче пояснити те, що найбільшими прихильниками Митного союзу (78%) є етнічні українці (в етнічних росіян цей показник 64%), вони ж і найменше підтримують членство Молдови в ЄС (13%). Пояснити таку позицію етнічних українців можна хіба що великою довірою до російських ЗМІ. Розкол суспільства приблизно на рівні частини з питання напрямку інтеграції - ЄС чи МС - також багато в чому пояснює вичікувальну позицію Росії. Попри економічний тиск у вигляді винного ембарго, виключення Молдови із ЗВТ СНД і заборону на імпорт у РФ фруктів, м'яса тощо, а також агресивну медіапропаганду, Росія поки що втримується від сценарію, реалізованого в Україні. Така політика пояснюється не тільки слабкістю проекту "Новоросія", що зупинився на Донбасі, й тиском з боку міжнародного співтовариства, а й передусім тим, що європейську інтеграцію Молдови можна зупинити формуванням лояльної до Москви більшості в новому парламенті. Хоча ідея вступу в МС у ньому, скоріш за все, не стане ключовою, все-таки цілком можливо очікувати заморожування імплементації Угоди про асоціацію. Якщо ж нинішньому проєвропейському уряду вдасться заручитися підтримкою електорату, Росія почне діяти у відповідь. До речі, уряд Юрія Лянке показав себе хорошим кризовим менеджером в умовах економічного та політичного тиску з боку Росії. Зокрема, Лянке домігся просування на зарубіжні ринки певних продуктів, імпорт яких заборонила Росія, а ще знайшов фонди для часткової компенсації втрат у сільському господарстві.
Молдові те, що відбувається зараз в Україні, дуже знайоме, так само, як і Грузії. Досвід Придністровського конфлікту допоміг Кишиневу чітко усвідомити загрози у сфері безпеки. Ось тільки важелів впливу (і тяжіння) на Тирасполь у нього залишилося мало. Та й Україна не особливо виявляла бажання впритул зайнятися придністровським питанням, коли в неї був шанс. Тепер Придністровський регіон, на жаль, загрожує і Молдові, і Україні. І не те щоб істеблішмент у Тирасполі справді був налаштований на серйозний конфлікт (попри якісь декларації, обурення в медіа або маленькі провокації), просто "наказ не обговорюється", і реальна воєнна загроза з боку Тирасполя цілком можлива у разі відкритої війни між Росією і Україною. А поки що у Придністров'ї проходять активні навчання, особливо ретельно відпрацьовують наведення 40-тонної поромної переправи через Дністер.
Слід наголосити, що не тільки Україні варто було б повчитися на помилках Молдови, Кишиневу також є чого повчитися у Києва, адже поява зелених чоловічків - це не теоретичний сценарій. Служба інформації та безпеки Молдови (еквівалент СБУ) оприлюднила телефонні розмови жителя Гагаузької автономії, близького до Михайла Формузала (голови виконавчої влади Гагаузії, відомого своєю проросійською позицією), з яких ясно, що він проходив підготовку в Росії за "фахом" - як дестабілізувати ситуацію в Молдові. Крім того, заарештовано ряд громадян, які також брали участь у таких "навчаннях". За даними спецслужб Молдови, перша група розпочала тренування в Ростові-на-Дону ще в січні 2014 р., а до жовтня 2014-го близько 100 осіб мали пройти таку підготовку. Більше того, у недавньому інтерв'ю голова СІБ повідомив, що під наглядом спецслужб перебуває понад сто організацій (НУО, медіа, політичні партії тощо), готових долучитися до процесу дестабілізації країни. Безумовно, силові структури Молдови протидіятимуть у разі розвитку такого сценарію, але без досвіду України і, головне, без допомоги України й інших партнерів Молдова не впорається.
Слід зазначити, що Росія підживлювала сепаратистські настрої у Гагаузькій автономії, що активізувалися останнім часом, як додатковий важіль тиску на уряд Молдови, оскільки шантаж щодо остаточної втрати Придністров'я не спрацював. Але громадяни Молдови (особливо ті, хто не зловживає російським телебаченням), більше дізнаючись про те, що відбувається в Україні, починають розуміти, що їхня батьківщина може стати другим Донбасом. Цей тренд повільний, але перспективний. Тому результат подій в Україні може вплинути і на сепаратистські настрої, і на політичні переконання громадян Молдови, особливо тих, хто ще не визначився.
Складається враження, що для Молдови наступного року настає момент істини, коли стане зрозуміліше, чого очікувати в майбутньому. А оскільки є переконання, що статус-кво в регіоні зруйнували саме впливові гравці, Молдова має великі очікування від свого головного союзника - ЄС, який має брати активну участь у недопущенні загострення ситуації і знайти прийнятний компроміс без відмови від принципових цінностей. Дуже вже прикро буде втратити асоціацію.