Ще недавно Туреччина готувалася вивести на бойове чергування придбаний у РФ зенітно-ракетний комплекс (ЗРК) С-400. Паралельно Анкара заявляла про готовність закупити в Москви наступну партію цього засобу ППО. Однак COVID-19 вніс корективи в турецькі плани…
Туреччина, незважаючи на негативну реакцію США та союзників по НАТО, у 2017 році придбала у Росії ЗРК С-400 "Тріумф" на суму 2,5 млрд дол. За умовами першого етапу контракту, у 2019 році Анкара отримала два дивізіони ЗРК та понад 120 керованих ракет "земля-повітря". При цьому Москва не надала турецькій стороні жодної з технологій його виробництва.
С-400 був розміщений в аеропорту Мюртед (Акинчи) поблизу Анкари для забезпечення захисту повітряного простору столиці країни. Роботи з розгортання комплексів були завершені наприкінці 2019-го- початку 2020-го років і проводилися турецькими й російськими фахівцями. За планами, оголошеними на початку року президентом Туреччини Реджепом Ердоганом, активувати "чотирьохсотку" мали у квітні 2020-го. Однак цього не відбулося.
Купівля комплексів ППО С-400 стала наріжним каменем у відносинах між Туреччиною та США. За оцінками експертів, вони несумісні з системами альянсу, не можуть забезпечити надійного захисту від російських авіаційних засобів ураження, і головне - становлять ризики для майбутніх літаків F-35, що планувала придбати Анкара.
Пішовши "на підняття ставок", Туреччина через відмову Сполучених Штатів не отримала нові американські винищувачі для оснащення військово-повітряних сил, а також втратила кілька мільярдів доларів, раніше вкладених у виробництво компонентів до F-35 на своїй території.
Опинившись у такій ситуації, турецька сторона запропонувала придбати американські Patriot для власних потреб, розраховуючи з їхньою допомогою прикривати свої частини та підрозділи на кордоні з сирійською провінцією Ідліб (оскільки розгортати там С-400, зі зрозумілих причин, не хоче). Однак пропозицію турецької сторони було відхилено. В лютому 2020 року США відмовили з однозначним формулюванням від Пентагону: "Туреччина не отримає цих комплексів, якщо не поверне російський С-400".
Якщо до початку пандемії Анкара мала більш-менш стійкі й сильні економічні позиції перед тиском Вашингтону, то на сьогодні через поширення коронавірусу та впроваджений карантин ситуація трохи змінилася. Військово-політичне керівництво Туреччини розуміє ризики, а тому подальший рух у напрямі поглиблення військово-технічної співпраці з РФ певною мірою уповільнився.
Так, 21 квітня 2020 року агенція Reuters, з посиланням на високопоставленого чиновника в оборонному відомстві Туреччини, повідомила, що Анкара через "спалах коронавірусу" відклала активацію систем С-400, заплановану на квітень. Тим часом керівництво Туреччини публічно заявило, що не має наміру скасовувати попередні рішення.
Паралельно російська агенція "Интерфакс АВН", з посиланням на неназване джерело у промисловості РФ, повідомила, що Москва й Анкара, незважаючи на ситуацію з пандемією, продовжують консультації стосовно поставки додаткової партії систем ППО С-400. Крім того, агенція послалася на застаріле інтерв'ю директора Федеральної служби з військово-технічного співробітництва (ФСВТС) РФ Дмітрія Шугая від 16 березня 2020 року, який зазначив, що Росія розраховує в найближчому майбутньому домовитися про постачання Туреччині додаткової партії С-400. Нібито "відбувається узгодження складу системи, термінів поставки та інших умов".
Насправді ж ситуація непроста. За оцінками турецьких експертів, спалах коронавірусу примусив керівництво Туреччини зосередитися на боротьбі з пандемією та захисті економіки. Затримка з розгортанням С-400 дає Анкарі більше часу для обдумування наступного кроку. Саме тому останніми тижнями президент Реджеп Ердоган і його уряд взагалі не порушували публічно питання російських ЗРК.
Швидше за все, причина рішення Анкари про затримку активації полку С-400 цілком політична. Примітно, що пандемія не порушила жодної турецької військової операції ні в Лівії, ні в Сирії, ні в Іраку, а також жодним чином не вплинула на інші військові плани, які були б пов'язані з активацією вже придбаних систем.
Насправді Анкара реально побоюється санкцій США в рамках CAATSA (Закон про Протидію противникам Америки шляхом санкцій, 2017 рік), які можуть сильно вдарити по економіці країни вкупі з пандемією. Зважаючи на внутрішньополітичну ситуацію, Туреччина неохоче шукає допомоги в Міжнародному валютному фонді, натомість розраховує на підтримку саме Сполучених Штатів.
На початку квітня 2020 року Анкара вже звернулася до Федеральної резервної системи США, сподіваючись на тлі скорочення іноземних резервів у країні одержати фінансову підтримку на суму 10 млрд дол. Активація ж С-400 позбавила б Туреччину можливості вести зі США з переговори з цього питання і призвела б до економічної кризи, аналогічної валютній літа 2018 року (що була викликана сваркою з Вашингтоном через затримання американського пастора Ендрю Брансона) чи навіть гіршої від неї.
Однак потреба Туреччини у твердій валюті для порятунку економіки - не єдиний чинник. Уповільнення дій Анкари в напрямі подальшого розгортання С-400 на своїй території, за оцінками експертів, зумовлене, щонайменше, трьома іншими чинниками: зміною геостратегічної орієнтації Анкари в Сирії, необхідністю для Реджепа Ердогана залишатися в дружніх відносинах із президентом США Дональдом Трампом в умовах відсутності підтримки з боку американських Сенату і Конгресу, а також потребою забезпечити належний рівень політичної довіри з боку турецької громадськості.
Так, спілкування керівництва Туреччини, Росії та Ірану з питань Ідлібу на початку 2020 року показало, що турецькі й американські інтереси стали більш узгодженими в сирійській війні. Межі співпраці з Москвою стали чітко проявлятися як на північному заході, так і на північному сході Сирії.
Незважаючи на березневу угоду між Ердоганом та президентом Росії Владіміром Путіним, розрив довіри між двома сторонами точиться навколо критичної магістралі М4 на півдні Ідлібу. Це добре розуміють у Москві, й тому російські медіа постійно повідомляють про спільне з Туреччиною патрулювання цієї траси. Анкара ж прагне об'єднати збройні групи сунітів для протистояння проіранським військовим формуванням і посиленню військ сирійського режиму. Вашингтон, зі свого боку, повністю усвідомлює, що він не має іншого союзника, крім Туреччини, яка може збалансувати Росію в регіоні.
Інший чинник пов'язаний з особистими відносинами між Ердоганом і Трампом, який був досить поблажливим до Анкари в умовах тиску в Конгресі США. За оцінками турецьких експертів, криза навколо пастора Ендрю Бренсона у 2018 році дала Ердогану усвідомити, що наслідки сварки з Трампом можуть бути негативними.
Як зазначають західні ЗМІ, під час чотиригодинної розмови Ердогана і Трампа в Білому домі в листопаді 2019 року американський президент особисто наголосив на проблемі з С-400. Він дав зрозуміти, що активація російської ЗРК - червона лінія для Вашингтона, і Трамп більше не зможе захищати Анкару, якщо системи будуть активовані.
Крім усього цього, є ще й внутрішній фронт протидії в самій Туреччині. Активація ЗРК С-400 може викликати посилення тиску з боку громадськості, яка вимагатиме переміщення придбаних російських комплексів до сирійського кордону для захисту власних військ поблизу Ідлібу. Наразі близько 22 тис. турецьких військових дислокуються на 56 заставах навколо цього міста, що позбавлене будь-якого захисту від повітряних ударів. Один із негативних наслідків такої відкритості - відомий факт втрати 61 турецького солдата з кінця лютого 2020 року. Президенту Ердогану було б важко пояснити, чому активовані системи зберігаються в Анкарі, тоді як турецьким солдатам в Ідлібі терміново необхідне повітряне прикриття, а також чому він не може застосовувати отримані ЗРК за призначенням проти сирійського, іранського та російського озброєння і техніки у цьому регіоні. Таким чином, відтермінування активації С-400 допомагає керівництву Туреччини уникнути внутрішньополітичної кризи в країні.
Безперечно, це рішення дратує Москву, яка сподівається продати Анкарі чергову партію С-400, адже остання заявила про готовність її придбати. Кремль намагається постійно підтримувати цю тему в медійному просторі, щоб таким чином тиснути на офіційну Анкару.
Цілком імовірно, що Анкара, з огляду на складну економічну ситуацію в країні, пов'язану з наслідками пандемії COVID19, та потребу зовнішніх фінансових ресурсів, поступово пристає на вимоги США. Туреччина призупинила активацію вже придбаних ЗРК, а переговірний процес із РФ перебуває, фактично, у підвішеному стані. Анкара, незважаючи на поточні політичні заяви, може відмовитися від подальшої співпраці з РФ щодо С-400, і причин для цього - вдосталь. Інакше негативних наслідків Туреччині вже не уникнути.
Усі статті автора читайте тут.