Що не кажи, візит в Україну радника президента США з питань національної безпеки Кондолізи Райс залишив складні й часом суперечливі відчуття в душах усіх зацікавлених спостерігачів. Одні з них помітили, що пані Райс була занадто дипломатична у відповідях на запитання преси й майже демонстративно не торкалася внутрішніх українських проблем, що, на думку цих спостерігачів, є хорошим знаком для керівництва України, бо засвідчує намір американської сторони працювати «на конструктиві». А інші вважають, що подібна позиція Сполучених Штатів — привід для тривоги українських демократичних сил. Деякі помітили в поведінці Кондолізи Райс скрадливі рухи пантери, що ніби приховують загрозу. Інші, навпаки, відзначали її винятковий такт і дипломатичність. Багатьох зацікавив і такий нюанс: чому радник президента США з питань нацбезпеки не зустрічалася зі своїм українським візаві Євгеном Марчуком? За даними здивованих підлеглих шефа української безпеки, американці, у принципі, були не проти цієї зустрічі, але чомусь зрештою віддали перевагу бесіді з представниками журналістського корпусу й неурядових організацій.
І дуже багатьох (у тому числі й держслужбовців з відповідних відомств) дуже здивували повідомлення ЗМІ про обіцянку української сторони припинити постачання озброєнь до Македонії.
Щоб допомогти нашим читачам краще розібратися у відтінках щойно завершених україно-американських переговорів, ми вирішили надати слово їх безпосередньому учаснику — керівнику Головного управління з питань зовнішньої політики адміністрації Президента України Андрієві ФІАЛКУ.
— Андрію Олександровичу, навіщо, власне, приїжджала до нас Кондоліза Райс? Які основні питання порушувала на переговорах американська сторона, які тези хотіла донести до своїх партнерів українська?
— Із завершенням певної паузи в зовнішній політиці США, викликаної приходом нової адміністрації, формуванням нової команди, нової концепції з ключових міжнародних проблем і ключових країн, нині відновився україно-американський політичний діалог на високому рівні. Ми пам’ятаємо візит до України міністра оборони Рамсфельда й візит глави адміністрації Президента Литвина в США, у Києві побував ряд американських делегацій, зокрема й держдепартаменту. Отже приїзд Райс — не якесь ізольоване явище, а одна з логічних ланок у цьому діалозі. У чому його суть? І Сполучені Штати сьогодні по-новому намагаються подивитися на світ, і ми в дусі нашого нового прагматизму також намагаємося оцінити, що ж таке стратегічне партнерство, у чому його реальне значення для нас, наскільки воно відповідає нашим національним інтересам, наскільки враховуються наші національні інтереси?
— До речі, чи готується який-небудь документ, приміром, меморандум про стратегічне партнерство із США, як це робиться з Росією? Чи планується створення механізму, аналогічного Комісії Кучма—Гор?
— Нова американська адміністрація в принципі скасувала всі подібні механізми з усіма країнами. Але ми цінуємо те, що залишилися, й уже активно працюють усі комітети цієї Комісії. Ми, звісно, зацікавлені у співробітництві й у зустрічах, але позиція нашого Президента дуже чітка: ми не просимо про ці зустрічі й нікому не нав’язуємося, ми готові до співпраці з усіма настільки, наскільки всі країни готові до співпраці з нами.
Щодо меморандуму про стратегічне партнерство, то, як я пам’ятаю, підготовка такого документа зі Сполученими Штатами свого часу обговорювалася, але американська сторона не виявила інтересу до цього. У принципі для нас головне не форма, а суть цих відносин. США є сьогодні одним з основних (деякі вважають, що основним) полюсів постконфліктного світу та здійснюють визначальний або дуже важливий вплив на міжнародні процеси, що безпосередньо чи побічно зачіпають наші інтереси. Тому, природно, українська сторона зацікавлена, особливо за умов, я б сказав, суб’єктивно-упередженої оцінки з боку міжнародних ЗМІ, у поясненні своєї політики, своєї позиції як з питань наших реформ, так і з міжнародних проблем, особливо там, де ми розраховуємо на допомогу американців.
Причому, і я б хотів це особливо підкреслити, ми не просимо певної фінансової допомоги (про це Президент прямо сказав на зустрічі з пані Райс, а глава АП В.Литвин говорив про це у Вашингтоні). Хоча, звісно, якби її запропонували, ми б не відмовилися. Але ми, передусім, розраховуємо на розуміння. До речі, хотів би особливо зазначити: пані Райс продемонструвала в Києві, що вона чудово веде переговори, відмінно володіє матеріалом (навіть не заглядаючи в документи) і, що дуже важливо, у її манері поєднуються такт і принциповість. Для американської сторони, на мою думку, також важливо було зрозуміти й розібратися, які реальні наміри керівництва України, яка програма реформ, яка наша зовнішньополітична доктрина.
— А чи порушувалося питання наступних парламентських виборів в Україні?
— Це питання порушували й ми, й американська сторона. Ми чудово розуміємо, що за цими виборами багато в чому судитимуть про серйозність і обгрунтованість наших намірів інтегруватися в Європейський Союз, ми справді зацікавлені в тому, щоб вибори були максимально (наскільки це можливо в цій ситуації) прозорими. І ми вважаємо: очікувана велика кількість спостерігачів, і зарубіжних, і від українських партій, свідчить про те, що бодай під час підрахунку голосів...
— Але, перепрошую, вибори — це не лише підрахунок голосів.
— Так, є ще передвиборна кампанія, і американці про це казали, але не моралізаторським тоном, а цілком конкретно пов’язуючи з тим, що вони бачать потенціал України як регіонального лідера, як потужної держави і що цей потенціал буде повною мірою реалізовано, якщо відбудуться прозорі й демократичні вибори, і тоді нам буде легше (і ми з цим згодні) вести наш діалог і співпрацю в усіх напрямах.
А для того щоб наочніше змалювати нашу сьогоднішню ситуацію, уявімо на хвилину, що нашим президентом є президент Клінтон. Було б дуже цікаво подивитися, як би йому вдалося провести в нас чесні, прозорі й цілком демократичні вибори, забезпечити свободу слова й рівний доступ до ЗМІ всіх їх учасників; і на кого б він спирався під час проведення програми економічних і політичних реформ, а також курсу на євроатлантичну інтеграцію. Як політолог-любитель можу досить точно спрогнозувати, що в Україні спроба імпічменту, розпочата в США, здійснилася б набагато швидше, і вдалася б, причому з серйознішими формулюваннями, на кшталт «за розвал економіки країни» чи «продаж нашої незалежності». З іншого боку, давайте визначимо, наскільки в складні моменти історії США можна було забезпечити пропаговані сьогодні американцями принципи (які ми також поділяємо) — у ті самі часи Великої Депресії чи в період маккартизму, або в певний історичний період в південних штатах.
— Як ви гадаєте, нова американська адміністрація вже сформувала своє бачення України й політику щодо неї?
— Гадаю, що ні, однозначно ще триває процес формування цієї політики. І тут багато що залежить від ряду чинників. Зокрема й від того, наскільки успішно ми рухатимемося шляхом здійснення наших реформ. Важливо зазначити, що Сполучені Штати, як і будь-яка інша країна, можуть консультувати нас, висловлювати свою думку з приводу того, що тут відбувається, а ми можемо приймати поради. Природно, при цьому українська сторона не приймала й не збирається приймати ніякого диктату чи ультимативних вимог на свою адресу, від кого б вони не йшли.
— А що, є такі спроби?
— Ні, спроб немає. І щоб тут було цілковите розуміння: ми вдячні за поради, за критику, якщо вона обгрунтована (і особливо, якщо супроводжується певною допомогою). І хотів би підкреслити, що, на відміну від тону деяких інформаційних агентств, передусім західних, тон і зміст висловлювань пані Райс під час переговорів були дуже коректними. Я дуже хотів би, щоб цей тон, цю манеру розмови запозичили як наші ЗМІ й політики, так і західні. Щоб це були не огульні й необгрунтовані звинувачення, а реальна професійна розмова.
У нас є порозуміння з американською стороною. Але це не означає, що Сполучені Штати схвалюють усе, що в нас відбувається. Ми й самі не все схвалюємо з того, що тут відбувається. Але, як мені здається, під час цих переговорів і під час наших останніх контактів знайдено оптимальний алгоритм діалогу. Можливо, шляхи розв’язання проблем ми бачимо трохи по-різному, з урахуванням реальних умов, але щодо якогось там диктату чи жорстких розмов, то їх не було, вони для нас неприйнятні й ми не бачимо для них приводів.
— Цікаво, а як американська сторона відреагувала на те, що в спільній декларації глав України й Китаю українська сторона, по суті, стала на російську позицію з питань Договору з ПРО?
— Позиція України залишилася українською. Вона має свої особливості. По-перше, ми вважаємо, що Договір з ПРО справді один з ключових і основних договорів у системі всіх домовленостей в галузі роззброєння й контролю над озброєннями. По-друге, нині виникли нові реалії, і договір має адаптуватися й модернізуватися, у цьому сумнівів немає. Питання в тім, як це здійснювати. Ми вважаємо, що адаптація повинна не призвести до конфронтації, а, навпаки, зміцнити міжнародну безпеку, не допустити розповзання міжнародних технологій, нового витка гонки озброєнь. Наскільки ми розуміємо, ці цілі в своїй політиці переслідує й американська сторона. Щодо конкретного документа, про який ви кажете, і конкретного формулювання, я б порадив прочитати його уважніше. Воно є результатом досить тривалих переговорів з китайською стороною і, на мою думку, найприйнятніше, найм’якше та найпоблажливіше для американської сторони з усіх висловлювань Китаю з цієї проблеми.
— А як щодо ультимативних вимог? Як розуміти інформацію, яка промайнула в низці ЗМІ: Кондолізу Райс у Києві запевнили, що поставки зброї до Македонії Україною будуть припинені?
— Щодо Македонії наша позиція принципова: є суверенна, незалежна країна, яка нині переживає складні часи, а ми допомагаємо її законному уряду, і наше співробітництво розпочалося задовго до кризи — з 1999 р. І ніколи ніяких заперечень і зауважень із приводу цієї співпраці не було й не могло бути, оскільки ані ООН, ані ОБСЄ це питання не порушували. Є думка ряду країн, що ці поставки можуть дестабілізувати ситуацію. Але, знов-таки, це окрема думка, з якою можна погоджуватися чи не погоджуватися. Наша позиція така: слід провести консультації, де зможуть поставити запитання як наші партнери, так і ми. І відповіді, одержані обома сторонами під час цих консультацій, допоможуть реально оцінити, які подальші рішення приймати.
Про припинення поставок не йшлося. Йшлося про їх призупинення. У відповідь на висловлене в дуже коректній формі прохання американської сторони. Ультиматум, повторюю, був би для України взагалі неприйнятний. Хоча б тому, що для нього немає ніяких ані юридичних, ані фактологічних підстав. Американська сторона висловила занепокоєння з приводу нинішніх подій у Македонії. Ми його поділяємо. Американці проти воєнного шляху розв’язання конфлікту. Ми з цим також згодні. Американці також висловили побоювання (це відома західна позиція), що ці поставки можуть спокусити керівництво Македонії звернутися до воєнного вирішення проблеми, а не до переговорів. З цією тезою можна погодитися лише частково. На нашу думку, завдяки українським поставкам, мінімальним, я хотів би підкреслити, Македонія взагалі вижила як держава, вдалося уникнути ще однієї балканської кризи. У уряду Скоп’є з’явився хоч якийсь аргумент для переговорів з повстанцями, котрі до того до переговорів були несхильні й відверто глузували з уряду. Наші поставки допомогли стабілізувати ситуацію в Македонії. До речі, у західних партнерів узагалі дуже суперечливі дані про те, наскільки серйозними є наші поставки. Різні відомства однієї й тієї самої країни можуть надавати різні цифри з цього приводу. Отож українська сторона погодилася поки що лише на призупинення своїх поставок, а остаточне рішення ухвалюватиметься після проведення консультацій з НАТО (а, за потреби, й іще яких-небудь консультацій), де ми дамо роз’яснення, але й зі свого боку також поставимо ряд запитань, на які досі не отримали відповіді.
— Наприклад?
— Зокрема, звідки в македонських повстанців зброя, хто їх озброює? Наскільки успішним був досвід стабілізації ситуації в Косово в плані збереження територіальної цілісності СРЮ й налагодження діалогу між косоварами та сербами? Наскільки піддаються впливу наших західних партнерів македонські повстанці? Наскільки пропозиції Заходу (у принципі, в ідеальній ситуації цілком правильні) будуть прийнятні для слов’янської частини населення Македонії? І чи не спричинить цей план вихід ситуації з-під контролю, із приводу чого вже були тривожні сигнали? Наскільки успішним був досвід закриття кордону для трафіку зброї? Чи здійснюється трафік наркотиків через цю територію? Які існують докази того, що є жертви серед мирного населення (наприклад, македонці твердять, що їх немає)?
І на підставі всіх об’єктивних даних треба реально подивитися, є наші, підкреслюю, обмежені поставки зброї дестабілізуючим чи, навпаки, стабілізуючим чинником. І абсолютно нормально, якщо в нас можуть виникнути певні розбіжності. Адже стратегічне партнерство будь із ким не полягає в тому, щоб апріорі погоджуватися з усім, що каже партнер — на Заході чи на Сході.