Переклад матеріалу The Economist.
В ці дні Україна демонструє надзвичайну силу духу, єдність країни і спроможність стримати російську агресію. Західна військова допомога, включаючи поставки протитанкової зброї, безпілотників, переносних зенітно-ракетних комплексів, боєприпасів для танків і артилерії, ще більше посилює нашу обороноздатність.
Україна не очікує і не хоче, щоб війська НАТО воювали в нашій війні. Україна не просить Захід надсилати свої війська для оборони Києва, Харкова, Чернігова чи Маріуполя. Це – наша країна, і захистити її – наш обов’язок.
Але Україні вкрай потрібно, щоби наші союзники, зокрема, Америка, Велика Британія, Франція, спільними зусиллями запровадили безпольотну зону над нашою країною. Це не дозволить Росії завдавати руйнівних ракетних ударів, здійснювати бомбардування чи проводити масштабні десантні операції з використанням літаків і вертольотів. Унеможливить дальшу руйнацію нашої військової і цивільної інфраструктури. Зможе убезпечити Україну і світ від руйнування гребель, атомних електростанцій і небезпечних хімічних виробництв. Безпольотна зона допоможе захистити житлові мікрорайони, школи, дитячі садки, лікарні й зберегти тисячі життів. Вона може попередити гуманітарну катастрофу.
Члени НАТО спроможні встановити й підтримувати безпольотну зону. Такі спроможності забезпечують розгорнуті в Середземному морі авіаносці та есмінці. Вони оснащені потужними засобами виявлення і знищення повітряних цілей на достатніх відстанях. Аналогічні спроможності має і винищувальна авіація, що може діяти з аеродромів у сусідніх з Україною державах НАТО, а також додатково передислоковані туди ескадрильї винищувачів із Західної і Центральної Європи. Крім того, можуть бути задіяні наземні системи протиповітряної оборони, щоб гарантувати прикриття літаків на патрулюванні.
Ми знаємо, і в НАТО знають, що Америка здатна «закрити» небо на такій великій площі й проти такого потужного ворога, як Росія. Відтак, за доброї волі Америки та згоди інших країн НАТО, безпольотна зона над Україною є цілком можливою. Отже, саме Америка має вирішити, чи готова вона запровадити й забезпечити таку зону.
Чи є шанс, що США дослухаються до українського прохання? Ще тиждень тому цей шанс був практично нульовим, але після масованих ракетних і авіаційних ударів безпольотна зона перестала здаватися чимось неймовірним. Чим більше військових злочинів вчиняє Росія, чим потужнішими стають хвилі протестів по всій планеті – тим більше зростає імовірність того, що Сполучені Штати Америки, Велика Британія та інші члени НАТО запровадять безпольотну зону.
Головним аргументом противників такого кроку в країнах НАТО є його високий ризик. Як в НАТО вже не раз зазначали, їхні солдати не воюватимуть в Україні і не вступатимуть у пряме зіткнення з Росією, бо це може спровокувати Третю світову війну. Що ж, аргумент вагомий, тим більше що члени НАТО юридично не зобов’язані воювати за Україну. Ніхто не хоче нової світової війни. Але останні дні багато що змінили в цих розрахунках.
По-перше, попри те, що запровадження безпольотної зони означало б зміну політики НАТО, вона була б виправдана масштабами російської агресії. Чимало світових лідерів уже відійшли від своїх попередніх заяв і публічних позицій, після того як президент Путін порушив свою обіцянку утриматися від нападу. Деякі країни, такі, як Німеччина, не просто скоригували свою позицію, а перейшли до жорстких дій. Це сталося тому, що їхні керівники побачили масштаб російського вторгнення, з одного боку, й продемонстровані українцями міць, єдність і відданість свободі, з іншого.
По-друге, запровадження безпольотної зони могло б здобути неабияку підтримку суспільства країн НАТО. Врахуйте, що громадяни країн НАТО вже самі зголошуються воювати за Україну, і їхні уряди того не забороняють (а міністр закордонних справ Великої Британії навіть заявила про їх підтримку). Ще тиждень тому такого повороту годі було й чекати. Західним лідерам, чутливим до громадської думки, варто дослухатися до людей, які збираються на багатотисячні демонстрації, вимагаючи більш рішучих дій.
По-третє, я вважаю, що в Заходу на кону стоїть достатньо, щоби ризикнути у нинішньому протистоянні й узяти на себе сміливість запровадити безпольотну зону. Після перших ударів президента Путіна по Україні президент США Джо Байден заявив, що в небезпеці опинилася «свобода в усьому світі». Він казав, що президент Путін «посягнув на самі принципи підтримання миру у світі». Це заява неабиякого політичного значення й ваги. Її логічним наслідком мало би бути зупинення зазіхань Росії на людяність і свободу, а не просто її економічне виснаження протягом кількох років. Росія коїть злочини саме зараз, коли ви читаєте ці рядки.
По-четверте, ризик запровадження безпольотної зони доводилося враховувати й раніше. Ще в радянські часи була загроза конфронтації у затоці Свиней під час Кубинської ракетної кризи 1962 року. Відносно недавно, у 2011 році, США, Велика Британія і Франція запроваджували й забезпечували безпольотну зону в Лівії. Були й інші зіткнення. Так, у 2018 році американські військові знищили в Сирії близько сотні бійців російської приватної військової компанії, тісно пов’язаної з Кремлем – групи Вагнера.
Що найважливіше, президент Путін вже вступив у конфлікт з НАТО, після відмови Альянсу погодитися з його вимогою залишатися в межах 1997 року. Натомість війська НАТО опинилися біля російських кордонів. І попри заперечення президента Путіна, країни НАТО продовжують постачати зброю Україні. Закриття неба над Україною могло би стати наступним кроком.
Безпольотна зона має бути запроваджена одночасно із заявою про те, що на українській території та в українському небі сил НАТО – не буде. На відміну від російської агресії, мета безпольотної зони полягатиме у захисті населення та недопущенні гуманітарної кризи. Цією заявою Сполучені Штати й НАТО не спровокують війну – вони допоможуть її уникнути. Порушник безпольотної зони вважатиметься агресором і підлягатиме знешкодженню або знищенню. При тому найбільший ризик нестимуть українські солдати, які воюють за наші принципи.
Умовляннями й санкціями президента Путіна не спинити, це вже ясно всім. Путін розуміє лише силу. Настав час зробити перший справді дієвий крок – запровадити безпольотну зону.
Анатолій Гриценко – доцент Києво-Могилянської Академії у сфері національної безпеки. Був міністром оборони України (2005-2007) і головою парламентського Комітету з питань національної безпеки і оборони (2007-2012). Полковник запасу.
Більше статей Анатолія Гриценка читайте за посиланням.