У літаку, який залишає під крилом Вашингтон, здавалося, назавжди прощаєшся з Америкою, заборонені плоди якої нас так довго вчили любити Клінтон й Олбрайт, Джек Восьмьоркін і В’ячеслав Бутусов. Прощаєшся з країною, де все налагоджено, як МакДональдс, просто, як Діснейленд, і спокусливо, як кока-кола. З країною, чия переконливість змушувала легко прощати їй зірвані іранські контракти, чорнобильське викручування рук і навіть Лазаренка.
Після виборів-2000 такої Америки, можливо, не стало. Єдина супердержава планети виявилася нездатною легітимно виродити президента. Світ співчуває, зловтішається й дивується: як же в них раніше все це працювало? Схоже відчуття могло бути у свідків падіння Риму. Слайди — яскраві, немов «Останній день Помпеї».
Люди
Коли осяде післявиборча пилюка, може виявитися, що змінилися самі американці.
Не слухайте тих, хто переконує, що янкі не цікавляться політикою. Мені було достатньо поспілкуватися з тими, хто голосував минулого вівторка. Оскільки вибори — у робочий день, багато хто в ім’я демократії пожертвували «найсвятішим» — обідньою перервою. Комусь заповнення бюлетенів давалося відчутно важко. Іронія автора — навіщо голосувати, якщо програми кандидатів можна розрізнити лише під мікроскопом? — пройшла непоміченою. У всіх обличчя серйозні, слова — немов заклинання: мій голос дуже важливий, я вибираю майбутнє країни. Громадянська свідомість — на висоті. У Каліфорнії третина виборців проголосувала взагалі достроково — без українських адміністративних ноу-хау, обкатаних на квітневому референдумі.
Американці вірять у політику, але не вірять політикам. Нью-йоркська вчителька, якій ніколи не жилося так добре, як за часів Клінтона, говорить, що не голосувала за його спадкоємця Гора, бо він не вселяє довіри.
Картинка із Сан-Франциско: троє обкурених студентів о другій годині ночі повертаються з передвиборних зборів на підтримку «зеленого» Ральфа Нейдера. Збиралися голосувати за Буша, але їх переконали, що між республіканцями й демократами жодної різниці. Кажуть, голосуй за нашого: він інший, не схожий на тих лицемірів, до того ж обіцяє узаконити марихуану.
Післявиборна тяганина навколо флоридського перерахунку голосів лише зміцнила найгірші уявлення американців про політиків: у боротьбі за місце на березі Потомака вони ладні йти на всі хитрощі. Вашингтонський негр-таксист виявився принциповішим: я боюся Буша і голосував за Гора, але гадаю, що він як мужик мусить визнати свою поразку і не розхитувати систему.
Система
Тепер латані штанці американської демократії тріщать по всіх швах. Хвалена система стримувань і противаг, яка працює немов годинник, насправді виявилася антикварним рудиментом, що тримається на слові честі.
Всезнаючі правники й політологи на очах у всієї Америки розводять руками, неспроможні розібратися в можливих сценаріях і правових колізіях: закон чіткої відповіді не дає, такого раніше не траплялося, поживемо — побачимо. Світ, шокований таким юридичним хаосом, дивується, як раніше янкі уникали подібного.
Чого варті самі бюлетені! Видовище — не для українців зі слабкими нервами та не спокушених демократією. У кожному графстві (у нас — райони) главу єдиної держави обирають за своїм бюлетенем, де-не-де — взагалі через комп’ютер. Список кандидатів може різнитися, а у Вашингтоні в бланку навіть є графа, куди можна вписати свого кандидата — ні в чому собі не відмовляй!
Як виявилося, абсолютно немає гарантій точного й чесного підрахунку голосів. Помилки у Флориді та Нью-Мексико змусили американців навіть запідозрити немислиме — підтасовування результатів голосування.
Тепер майже напевно постане питання про зміну найскладнішої виборчої системи світу, котра дозволяє стати президентом людині, за яку проголосувала меншість. Цього обіцяє домагатися Гілларі Клінтон, тільки-но обрана сенатором.
Натомість це може спричинити перерозподіл повноважень між центром і штатами. Деякі політики говорять, що цю священну корову не доїли занадто довго.
Можливо, ці вибори змусять американців інакше поглянути й на звичну двопартійну систему влади. Найбільші фантазери припускають, Вашингтон може незабаром побачити міжпартійний уряд.
Загальна суть проста: потрібні зміни!
Мас-медіа
Корабель американських мас-медіа навряд чи можна зупинити, проте його штурмани всерйоз задумалися, куди плисти далі.
Потрібно було бачити, що відбувалося в студіях і ньюз-румах усіх ключових телеканалів після того, як вони за одну ніч ледь не коронували Гора, а потім передчасно назвали президентом Буша. У редакції CNN кажуть, компанія ще ніколи так не підставляла свою репутацію, і цей подвійний прокол стане однією із найганебніших сторінок у підручниках журналістської історії.
Чимало американців сприйняли це як знак того, що мас-медіа беруть на себе забагато. Там вибори давно стали змаганням саунд-байтів у новинах, одне слово телеведучого може обійтися в кілька відсотків рейтингу, а журналісти дізнаються про результати виборів раніше за виборчі комісії.
Така відповідальність висуває підвищені вимоги. Претензій багато. Експерти порахували, що порівняно з виборами-92 частка політики в теленовинах скоротилася втричі. До того ж політикам дають говорити дедалі менше: за даними USA Today, цієї осені середня тривалість висловлювань кандидатів у президенти скоротилася до семи секунд.
Ще одне джерело тривоги — політична реклама. Вона переважно — негативна. Обвинувачення у фашизмі, недоумкуватості, цитати, що давно пилюкою припали й компромат чвертьвікової давнини — на кшталт «інтерівських» роликів про Омельченка/Шарикова, котрі наробили багато галасу перед виборами мера Києва, — комікси з Міккі Маусом.
Дехто говорить, журналістська машина позбавила країну права зробити свій власний вибір.
* * *
Оптимісти пропонують апокаліптичні пророцтва щодо Америки притримати: країна благополучно переживала й більші потрясіння. Ця прагматична нація політичні образи довго не тримає і має надзвичайну здатність знову згуртуватися після виборів. Через п’ятнадцять хвилин після оголошення Буша переможцем (потім виявилося — передчасного) у вашингтонському штабі демократів нам не вдалося записати на камеру жодного поганого слова про техаського губернатора. Його супротивники бажали йому успіхів і давали поради. Наслухавшись передвиборних страшилок, американці готові жити, як і раніше, й особливих неприємних сюрпризів не очікують.
Але вибори неодмінно змінять ставлення до країни ззовні. Світ, схоже, втратив ту Америку, котра була беззастережним вільним або мимовільним прикладом для наслідування. Країну, у якої все завжди виходило. Країну, якою Америка, можливо, ніколи й не була.